Головуючий у І інстанції Волкова С.Я.
Провадження №22-ц/824/9042/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
01 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Сліпченка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, втрат від інфляційних процесів, 3% річних та вартості надання правової допомоги,
У листопаді 2019 року ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 17 787,42 грн. основного боргу за надані житлово-комунальні послуги, 2 971,37 грн. втрат від інфляційних процесів та 914,78 грн. 3% річних, посилаючись на те, що позивач надає фізичним та юридичним особам житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 є власником машиномісць № НОМЕР_1 площею 11,1 кв.м. та № НОМЕР_2 площею 12,2 кв.м. (автостоянка № 4, 32-Б).
Товариство своїобов'язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, його приміщень, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тому числі ОСОБА_1 , виконує своєчасно та в повному обсязі, натомість відповідач, фактично користуючись такими послугами, умисно ухиляється від підписання договору (надання житлово-комунальних послуг) про участь у витратах з утримання паркінгу і має загальну заборгованість, яка станом на 01.11.2019 року становить 17 787,42 грн. Оскільки відповідач не реагує на вимоги позивача про сплату заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та грошових сум за порушення виконання грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» 17 787,42 грн. основного боргу, 2 971,37 грн. витрат від інфляційних процесів, 914,78 грн. - 3% річних, а всього - 21 673,57 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» судовий збір в розмірі 2 007,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від директора ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» Мовчана С.Ф., останній проти задоволення скарги відповідачки заперечив та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (31 673 грн. 57 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договорів купівлі-продажу гаражу від 19.09.2013 року відповідач ОСОБА_1 є власником машиномісць № 53 площею 11,1 кв.м. і № 58 площею 12,2 кв.м. (автостоянка № 4, 32-Б), які розташовані в підземній автостоянці будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що позивач ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» з 21.08.2003 року по теперішній час надає фізичним та юридичним особам житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 і надає житлово-комунальні та інші послуги у вказаному будинку, а також послуги з утримання підземної автостоянки за вказаною адресою, що підтверджується витягом з Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.12.2006 року (перша черга забудови, блоки «А», «А/Б»), 17.01.2007 року за № 016, зареєстрованого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва; витягом з Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 28.09.2006 року (друга черга забудови, другий пусковий комплекс), 14.11.2006 року за № 441, зареєстрованого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.
Зазначена підземна автостоянка обладнана відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В.2.З.-15:2007». Для обслуговування підземної автостоянки і її утримання у належному стані позивачем укладені договори з постачальниками електричної енергії, води, теплопостачання, на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів.
З долученої позивачем до справи документації судом встановлено, що калькуляція на утримання підземної автостоянки розраховувалася з урахуванням кількості паркомісць. Так, розрахунок тарифу на утримання означеної підземної автостоянки на місяць обслуговування має наступний вид: розмір витрат на одне паркомісце (з ПДВ) становить 297,00 грн. і включає: прямі витрати у розмірі 187,28 грн., в тому числі: санітарно-технічне обслуговування у розмірі 73,57 грн.; витрати на електропостачання, в тому числі: освітлення, утримання електромереж, ліфтів у розмірі 35,06 грн.; витрати на водопостачання та водовідведення у розмірі 4,00 грн.; поточний ремонт: оздоблення конструкцій, утримання підлоги, дверей, вікон, гідроізоляції, фарбування стін та стелі, санітарно-технічного обладнання у розмірі 37,42 грн.; роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій у розмірі 37,23 грн., у тому числі: витрати на технічне обслуговування системи пожежогасіння у розмірі 30,74 грн.; витрати на обслуговування та ремонт ролетних воріт у розмірі 3,77 грн.; витрат на дератизацію, дезінсекцію у розмірі 2,72 грн.; накладні витрати 18% у розмірі 33,71 грн.
Для обслуговування паркінгу, утримання його у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), позивач уклав відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електричної енергії, виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів. Крім того, позивачем надаються інші послуги по обслуговуванню вказаної підземної автостоянки, зокрема, прибирання паркінгу та вивезення сміття з прибудинкової території, послуги з водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування мереж та обладнання, утримання та обслуговування протипожежних систем, утримання систем димовидалення та вентиляції, обслуговування споруди паркінгу, також позивач несе витрати з організації управління і експлуатації паркінгу. Факт укладення договорів з підрядними організаціями підтверджується наявними у справі письмовими доказами.
Зокрема, послуги з постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг у підземній автостоянці надавались згідно з договором із ТОВ «Київські енергетичні послуги»; послуги з організації і виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів надавались згідно з договорами із ТОВ «САЛЮТСЕРВІС»; послуги з виконання робіт по ремонту гідроізоляції паркінга надавались згідно з договором із ТОВ «ВФ «ВОСТОК»; послуги з технічного обслуговування в поточному ремонті автоматичних систем пожежної сигналізації, порошкового пожежогасіння, оповіщення про пожежу надавались згідно з договорами із ТОВ «НВП «ГАМА-ІНТЕРТЕХ», ТОВ «Діавеста»; послуги з дератизації, дезінсекції надавались згідно з договорами із ТОВ «Науково-практичний центр дезінфектології та профілактичної медицини»; послуги з поточного ремонту дорожніх покриттів прибудинкової території та паркінгу житлового комплексу надавалися згідно із договорами із ПП «ЛІК».
Таким чином, послуги щодо обслуговування підземної автостоянки, в якій знаходяться паркомісця відповідача, позивач надавав своєчасно та в повному обсязі.
Разом з тим відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої обов'язки по оплаті наданих їй послуг, внаслідок чого у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 17 787,42 грн., факт наявності якої підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто дана норма встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, в незалежності від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Невиконання власником обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з наступними змінами і доповненнями, що був діючим у спірний період, тариф на утримання автопаркінгів відноситься до третьої групи житлово-комунальних послуг, ціни/тарифи на які визначаються виключно за домовленістю сторін на підставі економічно обґрунтованих витрат виконавцем послуг і не вимагають затвердження органами місцевого самоврядування.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття перша, частина друга статті третьої, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (ст. 19) відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються виключно на договірних засадах. Це означає, що кожна із сторін має право вимагати укладання такого договору, у тому числі, і в судовому порядку.
Разом з тим, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказаної правової позиції притримується Верховний Суд України (Постанова № 6-2951цс15 від 20.04.2016 року).
Оскільки наявними в матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за надані їй житлово-комунальні послуги, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення боргу по наданим послугам у розмірі 17 787,42 грн.
Правильним є і рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 971,37 грн. інфляційних втрат та 914,78 грн. - 3% річних, оскільки рішення в цій частині ухвалене з дотриманням вимог ст. 625 ЦК України, яка встановлює відповідальність боржника перед кредитором за невиконання грошового зобов'язання і поширюється на спірні правовідносини. Розрахунки позивача, покладені судом в основу рішення, відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовані.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, як на підставу для відмови в позові, колегією суддів відхиляються, оскільки з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості (том 1, а.с.11-14) вбачається, що відповідач ОСОБА_1 частково оплачувала надані їй позивачем ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» послуги з утримання будинку та прибудинкової території і утримання паркінгу, що, зокрема, мало місце 10.10.2016 року (1018,58 грн.), 25.11.2016 року (504,37 грн.), 04.01.2017 року (687,14 грн.) тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Таким чином, діями ОСОБА_1 по частковій оплаті наданих їй житлово-комунальних послуг, до складу яких входять і послуги з утримання паркінгу, перебіг позовної давності було перервано, що свідчить про необґрунтованість доводів апелянта про її пропуск позивачем.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом оцінки суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
В зв'язку з тим, що справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач:
Судді: