Головуючий у І інстанції Захарчук С.С.
Провадження № 22-ц/824/9303/2020 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
01 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Сліпченка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з неї заборгованість за договором в розмірі 18 463 грн. 71 коп., яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 10 966 грн. 69 коп., заборгованості за пенею у розмірі 6 796 грн. 94 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 855 грн. 41 коп., посилаючись на те, що 02 грудня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується її підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п.2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Власник карткового рахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню овердрафту, що передбачено п.2.1.1.5.7 Договору.
Позивач свої зобов'язання виконав належним чином, натомість відповідачка ОСОБА_1 не надавалабанку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість в розмірі 18 463 грн. 71 коп., яку і просив стягнути позивач з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Подільського районного судум. Києва від 12березня2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (18 463 грн. 71 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 грудня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно інформації, викладеної у заяві ОСОБА_1 , остання підтвердила, що вона погоджується із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.
Відповідно до п. 1.1.7.11 договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.
ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачцікредит у розмірі, встановленому договором.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.4-6), відповідачкою здійснювалося зняття коштів по картці, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення заборгованості здійснювалося нерегулярно, а тому Банком їй нарахована заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 463 грн. 71 коп., яка згідно наявного в справі розрахунку складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 10 966 грн. 69 коп., заборгованості за пенею у розмірі 6 796 грн. 94 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 855 грн. 41 коп.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд виходив з його необґрунтованості та недоведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У наданій суду Анкеті-заяві від 02 грудня 2014 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня. Також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги простягнення заборгованості, просив стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню та штрафи.
АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 грудня 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як на невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов відповідач ознайомився та погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Разом з тим, з наданого Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8) вбачається, що наявні різні тарифні плани обслуговування кредитної картки, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», однак, позивач не зазначає, який саме тарифний план підлягає застосуванню у даному випадку. Надана позивачем роздруківка із сайту банку не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносинах.
Вимог про стягненнятіла кредиту, процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах,встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач незаявляв.
Отже, відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні пред'явленого до відповідача позову в частині стягнення нарахованої позивачем заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, пені та штрафів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення вимог про їх стягнення, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачкою згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги АТ КБ «ПриватБанк» - без задоволення.
В зв'язку з тим, що справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя доповідач:
Судді: