Справа № 127/19267/17 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
28 серпня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 7 скликання Вінницької міської ради №422 від 30.09.2016 року "Про затвердження проектів землеустрою, передачу земельних ділянок в постійне користування, оренду, поновлення терміну дії договорів оренди" у частині, визначеній додатком №2 до цього рішення.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, Вінницька міська рада, заперечила доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі та зазначила, що скаржником не надано жодного доказу, який вказував би на поважність причин пропуску звернення з даним позовом до суду.
Інші учасники справи правом подання відзивів на апеляційну скаргу позивача не скористались.
До початку розгляду справи по суті від представника відповідачів надійшла заява про розгляд даної справи за його відсутності.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справи.
Враховуючи вказане, судова колегія, в призмі приписів ст. 313 КАС України, ухвалила здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм права, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 05.12.2019 року без змін, з наступних підстав.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Апеляційний суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження в межах даної справи є рішення 11 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 30.09.2016 року №422 “Про затвердження проектів землеустрою, передачу земельних ділянок в постійне користування, оренду, поновлення терміну дії договорів оренди” - у частині, визначеній додатком №2 до цього рішення.
Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 виходив з того, що позивач мав можливість дізнатись про існування оскаржуваного рішення починаючи з 05.10.2016 року та звернутися в суд з адміністративним позовом у шестимісячний строк, встановлений законом. Проте позивач звернувся до суду тільки 11.09.2017 року, не навівши будь-яких поважних підстав пропуску строку звернення до суду і не надавши відповідних доказів.
Обгрунтовуючи клопотання про поновлення строку подання позову до суду, позивач зазначає, що днем, коли він дізнався про порушення його прав, свобод та інтересів є саме 07.09.2017 року, оскільки саме в цей день факт прийняття відповідачем оскаржуваного рішення був повідомлений йому адвокатом Палієм В.М., а також жителями мікрорайону Сабарів, які звернулись до нього, як співголови громадської екологічної організації "Явір" щодо незаконного будівництва кладовища.
Колегія суддів, надаючи оцінку вищезазначеному, відзначає наступне.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності справи від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Отже, законодавцем, встановленими строками, обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.
У справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
В даному випадку, регулювання з боку держави полягає у встановленні строків звернення з позовом до суду. Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Воно дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
При цьому, процесуальне законодавство пов'язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Разом з тим, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Тому, у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач просить суд визнати протиправним і скасувати рішення 11 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 30.09.2016 року №422 “Про затвердження проектів землеустрою, передачу земельних ділянок в постійне користування, оренду, поновлення терміну дії договорів оренди” - у частині, визначеній додатком №2 до цього рішення.
Проте із даним позовом позивач звернувся до суду лише 11.09.2017 року.
Оскаржуване рішення було оприлюднено на сайті Вінницької міської ради 05.10.2016 року (т. 1 а.с. 90), що свідчить про те, що останнє є відкритою інформацією, доступною для кожного громадянина України з 05.10.2016 року, котрий бажає ознайомитись з його змістом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У ст. 20 цього нормативного акту вказується, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Так, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Доступ до інформації забезпечується шляхом її оприлюднення у засобах масової інформації (в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом) та через надання інформації за запитами на інформацію.
Як встановлено зі змісту апеляційної скарги, позивач стверджує, що дізнався про оскаржуване рішення відповідача лише 07.09.2017, коли до нього як співголови громадської екологічної організації "Явір" звернулись жителі мікрорайону Сабарів щодо незаконного будівництва кладовища. Також, вказана інформація була доведена позивачу його представником - адвокатом Палієм В.М., коли вони разом приймали участь в пікетуванні Вінницької міської ради разом з жителями мікрорайону Сабарів.
Таким чином, позивач наполягає, що саме з 07.09.2017 року потрібно обраховувати строк звернення до суду.
Водночас, з матеріалів справи встановлено та не спростовано позивачем в ході апеляційного розгляду даної справи, що питання будівництва кладовища в Сабарові було одним з найбільш обговорюваних питань в місті Вінниці, починаючи з січня 2016 року, яке широко обговорювалось громадськістю міста Вінниці та висвітлювалось в засобах масової інформації ( т. 1 а.с. 65 - 76 ).
Відповідно до Положення про громадські слухання в місті Вінниці, затвердженого рішенням ВМР № 395 від 30.09.2016, громадські слухання є однією з форм безпосередньої участі членів територіальної громади у здійсненні повноважень місцевого самоврядування, які передбачені статтею 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та положеннями інших законодавчих актів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Положення громадські слухання мають відкритий характер. Кожен може взяти участь у громадських слуханнях.
Згідно ст. 4 Положення метою проведення громадських слухань є надання членам територіальної громади можливості брати участь у підготовці рішень щодо проблем життєзабезпечення й розвитку міста Вінниці, є забезпечення зворотного зв'язку у вигляді ознайомлення громадськості з позицією міської влади щодо актуальних проблем, отримання від членів громади міста пропозицій та зауважень з нагальних питань у формі безпосереднього спілкування.
З метою організації та проведення громадських слухань, в газеті “Вінницька газета” №10 від 29.01.2016 року було розміщено повідомлення про початок проведення громадського обговорення детального плану території кварталу, обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об'їзною дорогою, для розміщення кладовища (т. 1 а.с. 95). Аналогічне повідомлення розміщено на сайті Вінницької міської ради 29.01.2016 року (т. 1 а.с. 94 ).
25.03.2016 року в газеті “Вінницька газета” № 25 було розміщено повідомлення про завершення громадського обговорення з одночасним повідомленням про дату та місце проведення громадських слухань з порушеного питання (т. 1 а.с. 93).
Враховуючи вище викладене, на сайті Вінницької міської ради 08.04.2016 року було розміщено повідомлення про результати громадських слухань, в громадських слуханнях взяло участь 134 особи ( т. 1 а.с. 91 ).
З огляду на викладене, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про реальну можливість зацікавленій особі дізнатись про наявність відповідного порушення, а саме про прийняте рішення №422 від 30.09.2016 року, яке є предметом оскарження у даній справі.
Крім того, колегія суддів зауважує про підставність прийняття до уваги судом першої інстанції тієї обставини, що позивачем оскаржувалось також рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.10.2016 року №2320, яке містило пряме посилання на оскаржуване рішення Вінницької міської ради від 30.09.2016 року, і позов за аналогічних обставин був залишений без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Рішення з даного приводу набули законної сили та є чинними.
Доводи апеляційної скарги грунтуються виключно на суб'єктивній оцінці позивачем та його представником висновків суду першої інстанції та не містять будь-якого нормативного та фактично визначеного обґрунтування порушення прав позивача оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
При цьому, судова колегія враховує, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку факту дотримання позивачем строків звернення до суду та зробив вірний висновок щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.