Справа № 560/3396/19
Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
01 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області) в якому просив:
-визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723 (лист Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 25331/03 від 31 липня 2019 року);
-зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 16 травня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 в розмірі 60 відсотків від заробітку зазначеного в довідках від 17.04.2019 року № 13153/05 та № 13154/09.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року позов задоволено:
-визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 31 липня 2019 року № 25331/03 в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII;
-зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 16 травня 2019 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII в розмірі 60 відсотків від заробітку зазначеного в довідках від 17.04.2019 року № 13153/05 та № 13154/05.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивач вже отримує пенсію згідно Закону України "Про державну службу", а тому законні підстави для повторного призначення пенсії чи переведення на пенсію згідно цього ж Закону, відсутні.
Крім того, скаржник просив звернути увагу, що Законом України "Про державну службу" не передбачено проведення перерахунку пенсії державних службовців.
Також відповідач вважає необгрунтованим посилання позивача на постанову Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, оскільки в зазначеній справі предметом спору було призначення пенсії відповідно Закону України "Про державну службу" вперше, тоді як позивачу у даній справі пенсія державного службовця призначена ще в 2010 році і останній просить призначити пенсію передбачену цим же законом.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, однак остання залишена без розгляду,оскільки не підписана електронним цифровим підписом.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
З довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії ХМ №047768 від 01.02.2005 вбачається, що позивач є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) .
Стаж державної служби ОСОБА_1 становить 24 роки 11 місяців 17 дні.
16 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії державного службовця на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідки про складові заробітної плати від 17.04.2019 року № 13153/05.
Листом від 31.07.2019 року №25331/03 Управління повідомило ОСОБА_1 , що рішенням від 23.05.2019 року останньому відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу" з врахуванням довідки про складові заробітної плати від 17.04.2019 року № 13153/05, з огляду на те, що Законом України "Про державну службу", що набрав чинності з 1 травня 2016 року, не передбачено призначення пенсій по інвалідності державним службовцям та проведення їм перерахунків.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993, оскільки його стаж на посаді державної служби становить понад 24 роки і перед зверненням за призначенням пенсії останній працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців та є інвалідом 2 групи.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі “Краска проти Швейцарії” встановлено: “Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути “почуті”, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами”.
Згідно положень ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
П. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
До 01.01.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу" (далі Закон №3723).
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.
Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Також, пенсія державного службовця призначається і особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу" втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених ст.37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Як слідує з матеріалів справи, позивач є інвалідом ІІ групи (інвалідність встановлена під час проходження державної служби), має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а тому по досягненню пенсійного віку (10.04.2010) набув право, як на пенсію державного службовця так і на пенсію державного службовця по інвалідності, що призначаються в межах одного закону. Останнім при первинному зверненні відповідача за призначенням пенсії, було обрано пенсію державного службовця, передбачену ч.1 ст.37 № 3723-XII.
В той же час, колегія суддів звертає увагу, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє останній після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання пенсії державного службовця по інвалідності, передбаченої ч.9 ст.37 № 3723-XII.
Враховуючи проаналізовані норми законодавства та висновки Верховного Суду на які посилається суд першої інстанції, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність у позивача права на перехід із пенсії державного службовця на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну".
Між тим колегія суддів зауважує, що в даному випадку мова йде не про призначення пенсії вперше або за іншим законом, а про переведення з одного виду пенсії на інший в межах одного закону-Закону України "Про державну службу", а тому на думку колегії суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування довідки про складові заробітньої плати для призначення пенсії державного службовця станом на 16.04.2019 року є помилковими, та вважає, що при розрахунку позивачу пенсії державного службовця по інвалідності має застосовуватися той розмір заробітної плати, що застосовувався при первинному призначенні пенсії останньому. А відтак колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині є необгрунтованим та безпідставним.
Щодо посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №345/376/17, колегія суддів звертає увагу останнього, що у вказаній справі оскаржується бездіяльність органу пенсійного фонду, що полягає у невключенні до складових заробітньої плати допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, надбавки за особливі умови проходження державної служби, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та премії до державних і професійних свят, що застосовується при розрахунку пенсії державного службовця вперше, тоді як у цій справі предметом спору є переведення особи, що отримує пенсію державного службовця на інший вид пенсії, в межах одного закону.
В той же час, колегія суддів вказує на те, що відповідно до пункт 39 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою Правління правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що за результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії, орган пенсійного фонду повинен прийняти одне із рішень-про перерахунок пенсії або відмову в перерахунку. При цьому, законодавцем визначено строки розгляду такої заяви та повідомлення про результати розгляду останньої.
Як слідує з матеріалів справи, 16.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до ТГУ ПФУ в Хмельницькій області з завою про призначення пенсії державного службовця по інвалідності, однак за результатами розгляду заяви, відповідач протягом 10 днів після надходження останньої відповідного рішення по суті не прийняв. Натомість 31.07.2019 розглянув заяву як звернення, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Таким чином, у межах спірних правовідносин пенсійним органом фактично заява позивача не приймалась до розгляду по суті.
Отже, на переконання колегії суддів, в даному випадку, наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності органу пенсійного фонду щодо нерозгляду заяви позивача.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.
Ч.2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі заявлених позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього розглянути заяву позивача від 16.05.2019 про переведення на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України "Про державну службу" та прийняти рішення, з врахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18).
Згідно частин 1-4 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
П.2 ч.1 ст.315 КАС передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції частково порушені норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2,9, 242, 243, 245, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо нерозгляду у встановленому порядку заяви ОСОБА_1 від 16.05.2019 про переведення на пенсію державного службовця по інвалідності, відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.05.2019 про переведення на пенсію державного службовця по інвалідності, відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, з урахуванням висновків, викладених в цьому судовому рішенні.
В решті позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.