Справа № 320/6513/19 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
31 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О.О., суддів: Ключковича В. Ю., Земляної Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 01.07.2017, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а саме 01.07.2017;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 01.07.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 01.07.2017.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 01.07.2017, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 01.07.2017, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Поряд із цим, відмовлено позивачу у стягненні суми витрат понесених на професійну правову допомогу в розмірі 2400,00грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, в частині відмови у розподілі судових витрат, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції в частині, та присудити до стягнення з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2400,00грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів того, що надані позивачем докази оплати послуг адвоката пов'язані з розглядом саме цієї справи.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 27.07.2020 року за вх. № 26046, відповідно до якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено. Відповідачем зазначено, що квитанція про оплату послуг адвоката датована значно раніше ніж виникли підстави для звернення до суду з даним позовом, а відтак висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення такої суми коштів з відповідача є правомірними.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується виданим 04.05.2017 Управлінням персонального штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України посвідченням серії НОМЕР_3 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою від 11.10.2019 про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 01.07.2017 (а.с.13).
За результатом розгляду цієї заяви військова частина НОМЕР_2 листом від 28.10.2019 №71/ФС повідомила позивачу, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (а.с.14).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суд.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2400,00 грн.
Судом першої інстанції вимогу позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без задоволення, оскільки з наданих позивачем документів судом встановлено, що оплата позивачем адвокату Кальному Д.І. 2400,00 грн здійснена за послуги, надані ним ще до виникнення спірних правовідносин, що свідчить про те, що такі витрати не пов'язані з розглядом даної справи, а тому не підлягають розподілу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідачами під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 10.10.2019 між ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір про надання правової/правничої допомоги №10-10/19.
Відповідно до умов вказаного договору виконавець зобов'язався надати замовнику: правову допомогу шляхом виконання дій, що мають юридичне значення; послуги, направлені на захист прав замовника у суді; послуги включають в себе збір інформації, вивчення документів, складання та подання документів, надання усних та письмових консультацій, участь у переговорах та судових засіданнях при розгляді справ у судах.
Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони погодили, що вартість послуг виконавця (гонорар) та порядок їх оплати визначається сторонами в додатках до договору, які є конфіденційними.
Пунктом 9.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до “ 10” жовтня 2020 року.
Крім того, 10.10.2019 між сторонами підписано додаток до договору, яким визначено, що вартість послуги з підготовки, написання та подання позовної заяви до військової частини НОМЕР_2 про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти (2 години), становить 2400,00 грн.
В підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи меморіальний ордер №@2РL821190 від 15.10.2019 на суму 2400,00 грн та детальний опис робіт (наданих послуг) від 10.10.2019 року.
Разом з тим, судом першої інстанції зроблено висновки, що оскільки оплата послуг адвоката здійснена позивачем раніше, ніж відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, відсутні підстави вважати, що такі витрати понесено позивачем саме з розглядом цієї справи.
Колегія суддів не може погодитись з тами висновками суду першої інстанції, оскільки обов'язок щодо здійснення повного розрахунку з позивачем, в тому числі щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, виник у військової частини в день фактичного звільнення.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем свого обов'язку щодо здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 здійснено не було, вказану бездіяльність визнано рішенням суду протиправною.
Відтак, саме факт нездійснення повного розрахунку з позивачем на час звільнення є підставою для звернення позивача з даним позовом, а не надіслана відповідачем лист-відмова у здійсненні такої виплати. Звернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення повного розрахунку після звільнення є засобом досудового врегулювання спору, а не часом виникнення спірних взаємовідносин.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, а тому рішення суду в частині відмови стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правову допомогу підлягає скасуванню.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що доводи Відповідача підкріплені належними та допустимими доказами, які підтверджують правомірність оскаржуваного рішення.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції, в частині відмови у стягненні з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, підлягає скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким вимогу про розподіл судових витрат слід задовольнити.
Крім того, у апеляційній сказі позивачем заявлено вимогу про вирішення питання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, між позивачем та адвокатом Кальним Дмитром Ігоровичем 10.10.2019 року до договору про надання правової/правничої допомоги №10-10/19 укладено додаткову угоду, відповідно змісту якої витрати на правову допомогу адвоката складаються з витрат на підготовку та написання апеляційної скарги у сумі 1200 грн та витрат на представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції у розмірі 1200,00 грн за одне судове засідання.
Поряд із цим, апелянтом до матерів справи копію такої додаткової угоди не надано, також, в супереч вимогам 134 КАС України до апеляційної скарги не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат понесених позивачем в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року в частині відмови у розподілі понесених судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) понесені судові витати в розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста гривень) 00 коп, за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя Г.В. Земляна
(Повний текст постанови складено 31.08.2020 р.)