Справа № 580/736/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
31 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О.О., суддів: Ключковича В. Ю., Земляної Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 23 520 грн 00 коп.;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 23 520 грн 00 коп.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить змінити вказане рішення суду першої інстанції та викласти резолютивну рішення як :
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 23 520,00грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на користь ОСОБА_1 в сумі 23 520,00грн.»
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині рішення період за який слід стягнути грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій лише 2018 рік, тоді як у мотивувальній частині рішення судом вирішено, що таку компенсацію слід нарахувати та виплатити за період з 2015 року по 2018 рік включно.
Крім того, апелянтом вказано, що судом у рішенні суду протиправно зазначено відповідача як Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України замість потрібного - Військова частина НОМЕР_1 .
Також апелянтом зазначено, що судом першої інстанції безпідставно у рішенні суду не вказано яка саме сума компенсації підлягає стягненню з відповідача.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 17.07.2015 серії НОМЕР_2 .
Наказом начальника 1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 17.08.2018 №440-ОС позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецького прикордонного загону від 18.07.2018 №381-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.08.2018.
При цьому, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільнені за період з 2015 по 2018 роки позивачу проведена не була.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік.
Поряд із цим, судом першої інстанції зазначено, що питання нарахування суми компенсації та її виплати віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому позовні вимоги в частині стягнення встановленої грошової суми компенсації задоволено шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату суми компенсації.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб'єктом владних повноважень та його перевірку на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі визначення законодавством чітких умов та критеріїв, яких необхідно дотримуватись при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень, відповідач зобов'язаний діяти, з урахуванням таких умов.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно Рекомендацій Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Так, питання щодо здійснення розрахунку суми невиплаченої позивачу суми індексації грошового забезпечення належить до компетенції відповідача, а тому суд не може втручатись у дискреційні повноваження відповідача.
Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розмірі визначеному позивачем, є правомірним та обґрунтованим, а належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
Поряд із цим, колегія суддів приходить до висновку,, що частково вимоги апеляційної скарги є обґрунтованими.
Так зокрема, як із змісту заявленого позову так і наявних матерів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на службі в прикордонному загоні Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, Військова частина НОМЕР_1 , відтак зазначення судом першої інстанції відповідача як Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України є безпідставним.
Крім того, як вбачається з матерів справи та вірно встановлено рішенням суду першої інстанції, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період з 2015 року по 2018 рік.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції визнав дії відповідача протиправними саме в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік.
Натомість, зобов'язуючи відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації судом безпідставно вказано, що таку слід здійснити лише за 2018 рік.
Відтак, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на наведене, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року змінити, виключивши з тексту рішення: «Міністерство оборони України».
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення наступним чином: «Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018»
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя Г.В. Земляна
(Повний текст постанови складено 31.08.2020 р.)