ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 серпня 2020 року м. Київ № 640/11442/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправним та скасування наказу
представники позивач - ОСОБА_1;
сторін: представник позивача - Прийма М.О.;
відповідача - Пономарьов Г.П.
(у судовому засіданні 13.08.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі - відповідач або Укртрансбезпека), у якому позивач, з урахуванням заяви б/н від 15.08.2019 «Про зміну предмета позову», просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 830-к від 23.05.2019 про звільнення позивача заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг, з займаної посади;
- зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг з 23.05.2019;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незапропонуванні позивачу рівнозначної посади відповідно до його кваліфікації, досвіду роботи та рівню освіти та ненаданні інформації на запити про надання публічної інформації;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні інформації на заяви позивача щодо надання інформації про всі наявні вакантні посади державної служби, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та рівня освіти;
- зобов'язати відповідача запропонувати позивачу всі вільні вакантні посади, на які може претендувати позивач з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.05.2019 по день прийняття рішення у справі;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 135000 (сто тридцять п'ять тисяч грн) грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 15.08.2019.
15.08.2019, 19.09.2019 та 16.10.2019 у підготовчому засіданні оголошувались перерви, справу призначено до розгляду на 21.11.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.01.2020.
30.01.2020 судом оголошено перерву у справі до 20.02.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 витребувано у відповідача належним чином завірену довідку про розмір середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивача у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; а також інформацію щодо фактично нарахованих грошових виплат позивачу при звільненні.
20.02.2020 судом оголошено перерву у справі до 17.03.2020.
Зважаючи на технічні причини фіксування судових засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 16.04.2020, в подальшому, з огляду на поширення коронавірусу COVID-19, особливості режиму роботи та технічні причини - на 16.06.2020.
Судовими повістками представників сторін викликано у судове засідання на 25.06.2020.
Вказаної дати розгляд справи відкладено до 13.08.2020.
У судовому засіданні 13.08.2020 позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов, за викладених у ньому підстав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні йому не було запропоновано жодної рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби. Наголошує, що повідомлень від первинної профспілкової організації працівників Укртрансбезпеки про розгляд подання про розірвання трудового договору йому не надходило. Підкреслює, що 23.05.2019 копію спірного наказу не було вручено, лише усно повідомлено про факт прийняття такого наказу, а також не видано трудову книжку. Вказує, що наказ про звільнення прийнятий відповідачем в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить статті 40 Кодексу законів про працю України. На думку позивача, між триваючим порушенням його прав на працю та державну службу, що виражається у незаконних діях (незаконне звільнення) і бездіяльності (ненадання відповідей на 35 заяв про переведення на рівнозначні посади та неналежний розгляд і залишення без вирішення запитів) відповідача та моральними стражданнями, які виразились не тільки у душевному, але і фізичному болю та втратах, є прямий причинний зв'язок. Відповідь на відзив містить аналогічні твердження. Відповідно до змісту заперечень від 16.10.2019, поданих у порядку статті 166 КАС України, окрім спричинення реальної шкоди фізичному здоров'ю позивача, відповідач вчиненими протиправними діями, прийнятими рішеннями і допущеною бездіяльністю позбавив ОСОБА_1 можливості утримувати свою сім'ю - дружину та доньку ОСОБА_2 , яка навчалась у Польщі у період звільнення позивача з роботи та тільки 20.09.2019 отримала диплом магістра.
Представник відповідача проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач звертає увагу, що позивач був попереджений про звільнення належним чином та у строки, визначені трудовим законодавством. Заперечує наявність у позивача переважного права на залишення на роботі. Вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння відповідачем моральної шкоди, що свідчить про безпідставність вимог про її стягнення. Також відповідач не погоджується із зазначеним позивачем розміром середньоденної заробітної плати.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом відповідача від 23.05.2019 № 830-к позивача звільнено з займаної посади заступника начальника управління начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки.
Вважаючи наказ про звільнення таким, що порушує права та законні інтереси, позивач звернувся до суду за їх захистом з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (скорочено - Закон № 889-VIII).
Зміні істотних умов державної служби присвячена стаття 43 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 3 частини першої якої підставою для зміни істотних умов державної служби є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Так у відповідності до приписів статей 83, 87 Закону № 889-VIII державна служба може бути припинена за ініціативою суб'єкта призначення з підстави скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначається законодавством про працю та допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі зазначеного пункту, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Відтак процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII врегульована положеннями Кодексу законів про працю України (нижче - КЗпП).
Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначений статтею 40 КЗпП.
Зокрема трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з наведеної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Порядок вивільнення працівників передбачений статтею 492 КЗпП.
Передусім, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Також, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Аналіз положень частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП свідчить про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював на посаді заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг з серпня 2016 року (наказ відповідача від 26.08.2016 № 2465-к).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 утворено Державну службу морського та річкового транспорту України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури; внесено зміни до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, виключивши з компетенції служби функцію реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті; внесено зміни до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів Державної служби України з безпеки на транспорті шляхом зменшення її на 226 (з яких 165 - державні службовці).
Зі структури та штатного розпису Укртрансбезпеки на 2018 рік, введених в дію наказом від 05.10.2018 № 805, виключено посаду заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг, яку займав позивач.
У зв'язку із чим, на підставі статті 492 КЗпП 10.10.2018 позивача під підпис ознайомлено із попередженням, згідно із яким запропоновано останньому переведення на посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи Голови Управління організації роботи Голови, з посадовим окладом 7500,00 грн.
Вважаючи зазначене попередження про зміну істотних умов державної служби необґрунтованим, позивач звернувся зі скаргою від 04.11.2018, за результатами розгляду якої Національним агентством України з питань державної служби було проведено позапланову виїзну перевірку у Державній службі України з безпеки на транспорті.
Окрім того, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті, на підставі наказу відповідача від 20.12.2018 № 2838-к, позивач був переведений на посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи Голови Управління організації роботи Голови, з 21.12.2018, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Відповідно до змісту довідки від 21.12.2018 № 51/18, складеної за результатами перевірки, відповідачеві запропоновано забезпечити дотримання вимог діючого законодавства, попередивши ОСОБА_1 про наступне вивільнення, вручивши йому відповідне попередження, по формі та змісту викладене згідно із роз'ясненням НАДС від 14.02.2018 № 48-р/з щодо застосування положень статей 43 та 87 Закону № 889-VIII.
На підставі зазначеної довідки відповідачем виданий наказ від 14.01.2019 № 1-к «Про скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.12.2018 № 2838-к».
В подальшому позивач був звільнений з займаної посади заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг (наказ від 23.05.2019 № 830-к, що оскаржується у даній справі).
У якості підстав для звільнення відповідач у спірному наказі зазначає попередження від 13.03.2019, лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.11.2018 № 44.
Водночас, судом встановлено відсутність у відповідача обов'язку погодження звільнення позивача із Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки останній, відповідно до змісту листа від 27.11.2018 № 44, не є членом профспілки.
Окрім того, зазначений лист свідчить про те, що відповідач звертався до профспілкової організації із поданнями щодо погодження розірвання трудового договору в тому числі із позивачем за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП, тобто у зв'язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від продовження роботи на підприємстві відповідача, навпаки, він неодноразово звертався до відповідача з метою погодження подальших умов праці, узгодження посади для переведення (посаду, яку займав позивач, було виключено зі структури та штатного розпису Укртрансбезпеки на 2018 рік, введених в дію наказом від 05.10.2018 № 805), що своєю чергою підтверджує його зацікавленість у подальшій роботі та спростовує позицію відповідача в частині обґрунтування його доводів.
Щодо посилань відповідача на попередження від 13.03.2019 як на підставу для звільнення позивача, суд наголошує на тому, що при оформленні наведеного попередження відповідач спирався на структуру та штатний розпис на 2018, введені в дію наказом від 05.10.2018 № 805, виходячи із чого позивачу було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи Голови Управління організації роботи Голови, з посадовим окладом 7500,00 грн.
Водночас, принагідно відмітити, що відповідачем вже пропонувалась позивачу зазначена посада (попередження від 10.10.2018).
Як зазначалось вище, вказане звернення було оскаржене позивачем до Національного агентства України з питань державної служби, останнім проведено позапланову виїзну перевірку, результати якої оформлені довідкою від 21.12.2018 № 51/18, складеної за результатами перевірки, та запропоновано відповідачеві забезпечити дотримання вимог діючого законодавства, попередивши ОСОБА_1 про наступне вивільнення, вручивши йому відповідне попередження, по формі та змісту викладене згідно із роз'ясненням НАДС від 14.02.2018 № 48-р/з щодо застосування положень статей 43 та 87 Закону № 889-VIII.
Обидва попередження є ідентичними за формою та змістом, отже попередження, на підставі якого прийнятий оскаржуваний наказ, також оформлене без дотримання вимог діючого законодавства, а саме статей 43 та 87 Закону № 889-VIII та без врахування роз'яснень НАДС від 14.02.2018 № 48-р/з щодо застосування положень наведених статей.
В даному випадку відповідачем не доведено неможливість переведення позивача, за його згодою на іншу рівнозначну посаду, порушено процедуру попередження про його вивільнення, не запропоновано наявну вакантну посаду, яка б відповідала кваліфікації позивача і була рівнозначною.
Відтак звільнення позивача з посади заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг відбулось з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку із чим наказ № 830-к від 23.05.2019 підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, вказаними положеннями встановлено, що поновлення незаконно звільненого працівника необхідно здійснювати саме на попередній, тобто на тій посаді, з якої його було незаконно звільнено, а не на іншій роботі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено, а саме, на посаді заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг з 23.05.2019.
На необхідності поновлення особи на посаді, з якої її було звільнено, вказує Верховний Суд у постановах від 18.12.2018 по справі № 824/113/17-а, від 20.02.2019 по справі № 819/691/17.
Водночас, суд переконаний, що позовна вимога про зобов'язання відповідача запропонувати позивачу всі вільні вакантні посади, на які може претендувати останній з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності не підлягає задоволенню, оскільки поновлення на посаді, з якої позивача звільнено, є ефективним способом захисту для відновлення порушеного права позивача на працю та, на думку суду, охоплює дії підприємства, установи, організації (державного органу) щодо переведення поновленої особи на вакантну посаду (роботу) чи запропонування такій особі вакантних посад (роботи) після поновлення такої особи на посаді.
Наведена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.12.2018 по справі № 824/113/17-а.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, згідно із частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, встановлюється Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 08.02.1995 № 100 (по тексту - Порядок).
У відповідності до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку).
У відповідності до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього
пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
В матеріалах справи наявна довідка за підписом в.о. начальника фінансово-економічного управління-головного бухгалтера Петік НМ., згідно якої розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 820,75 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.05.2019 по 13.08.2020 (включно), становить (820,75 грн. х 308), що дорівнює 252 791,00 грн.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у незапропонуванні позивачу рівнозначної посади відповідно до його кваліфікації, досвіду роботи та рівню освіти та ненаданні інформації на запити про надання публічної інформації та заяви позивача щодо надання інформації про всі наявні вакантні посади державної служби, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та рівня освіти, що пояснюється таким.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом пункту 2 частини першої статті 5 та частини першої статті 20 названого Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію, відповідь на запит на інформацію надається не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з приписами статті 21 вищевказаного Закону інформація на запит надається безкоштовно.
Матеріалами справи підтверджується, що листами від 31.10.2018 № 9237/09/15-18, від 01.11.2018 № 9316/09/15-18, від 05.11.2018 № 9411/09/15-18, від 08.11.2018 № 9515/09/15-18, від 08.11.2018 № 9516/09/15-18, від 16.11.2018 № 9865/09/15-18, від 03.12.2018 № 10282/09/15-18, від 19.03.2019 № 1985/09/15-19, від 23.04.2019 № 2789/09/15-19, від 30.05.2019 № 3498/09/15-19 відповідач надав позивачу відповіді на його інформаційні запити від 25.10.2018, від 28.10.2018, від 31.10.2018, від 01.11.2018, від 11.11.2018, від 26.11.2018, від 13.03.2019, від 18.04.2019, від 23.05.2019, від 28.05.2019.
Відтак, відповідач виконав покладений на нього Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI обов'язок щодо надання позивачу відповідей на його інформаційні запити, що спростовує доводи позивача про порушення відповідачем гарантованого вищевказаним Законом його права на отримання інформації.
Щодо бездіяльності відповідача, яка полягає у незапропонуванні позивачу рівнозначної посади відповідно до його кваліфікації, досвіду роботи та рівню освіти, то оцінку такій бездіяльності було надано судом, відповідні права позивача були поновлені шляхом визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 830-к від 23.05.2019.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 135000,00 грн. суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Загальний порядок та умови відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України, відповідно до частин першої, другої статті 23 якого особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Так, відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивачем належним чином не доведено, у чому саме полягають моральні страждання, втрата нормальних життєвих зв'язків та належним чином не обґрунтовано, чому саме такий розмір моральної шкоди підлягає відшкодуванню позивачеві з відповідача, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Статтею 371 КАС України визначені судові рішення, які виконуються негайно. Таким чином, слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Проте, судовий збір в розмірі 1350,00 грн. не підлягає стягненню на користь позивача, оскільки сплачений за пред'явлену позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 135000,00 грн., в задоволенні якої було відмовлено.
В частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій і другій статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).
Суд акцентує, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 13.06.2019 № 13/06/19-01, укладений із адвокатським об'єднанням «РЕК Лоерс», разом із додатковою угодою № 1, акти приймання-передачі послуг від 16.10.2019, від 20.02.2020, меморіальні ордери від 18.06.2019 № 8937712911 на суму 3000,00 грн., від 24.06.2019 № 1861173811 на суму 4350,00 грн., від 24.06.2019 № 1889162311 на суму 30,00 грн., від 28.10.2019 № 9292192911 на суму 4100,00 грн., квитанції від 20.02.2020, номер посилання 005187290967 на суму 3000,00 грн., від 20.02.2020, номер посилання 005187280056 на суму 3200,00 грн., зі змісту яких вбачається оплата послуг правової допомоги у розмірі 16 302,45 грн.
Поряд з цим варто відзначити, що як зазначено вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення пред'явлених у даній справі позовних вимог, а відтак в силу приписів частини третьої статті 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.
З урахуванням загальної вартості наданої та оплаченої правової допомоги у розмірі 16 302,45 грн. та загальної кількості пред'явлених вимог (7), вартість витрат на професійну правничу допомогу в розрахунку на одну позовну вимогу складає 2 428,92 грн. (16 302,45 грн. / 7).
Таким чином оскільки позовні вимоги судом задоволені частково (чотири з семи пред'явлених), відповідно з відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 9 315,68 грн. (2 428,92 х 4).
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 15.08.2019 «Про зміну предмета позову», ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 830-к від 23.05.2019 про звільнення ОСОБА_1 заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг, з займаної посади.
3. Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті (адреса: 03135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) поновити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг з 23.05.2019.
4. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: 03135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток у розмірі 252 791,00 грн. (двісті п'ятдесят дві тисячі сімсот дев'яносто одна гривня) (308 робочих дні х 820,75 грн.) за час вимушеного прогулу з 23.05.2019 по день прийняття рішення у цій справі - 13.08.2020.
5. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника управління-начальника сервісного центру (відділу) по наданню адміністративних послуг управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7. Cтягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: 03135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 315,68 грн. (дев'ять тисяч триста п'ятнадцять гривень 68 копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 28.08.2020.
Суддя К.С. Пащенко