ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 серпня 2020 року м. Київ № 640/13013/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві
про представники сторін: визнання протиправною та скасування постанови позивача - ОСОБА_2 ; відповідача - не з'явилися,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві (адреса: 04032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код - 34967593) (надалі - відповідач або ДВС), у якому позивачка просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві від 09.07.2017 за виконавчим провадженням № 52424456 про стягнення з позивачки - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків - НОМЕР_2 ) виконавчого збору в розмірі 236 629,36 грн. (двісті тридцять шість тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень 36 копійок).
Мотивуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що після того, як стягувач - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" надав відповідачу заяву про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із повною сплатою боржником заборгованості згідно виконавчого документу від 06.09.2019, постанова про стягнення виконавчого збору від 09.07.2017 у розмірі 233 499,15 грн. є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (альтернативно - КАС України), у судовому засіданні на 30.07.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2020 повторно витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 52424456.
Крім того призначеного дня у судовому засіданні судом оголошено перерву до 13.08.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - Бабаджаняна Г.А. (адвоката) про поновлення строку на звернення до адміністративного суду; поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до адміністративного суду.
Окрім цього вказаного дня у судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.
Обґрунтовуючи позов позивачка зазначає, що на виконанні у Шевченківському районному відділі Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 52424456 з примусового виконання виконавчого листа Вишгородського районного суду Київської області від 25.02.2016 у справі № 363/3896/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Приватні інвестиції» боргу у розмірі 2 366 293,64 грн.
В межах виконавчого провадження № 52424456 з боржника ОСОБА_1 було стягнуто борг шляхом вчинення виконавчих дій на користь попереднього стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в розмірі 28 117,37 грн. та виконавчого збору в розмірі 3130,21 грн., тобто, на думку відповідача, залишок суми виконавчого збору, який потрібно сплатити позивачу становить 233 499,15 грн.
11 лютого 2019 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області замінено стягувача у виконавчому провадженні ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».
ОСОБА_1 вказує, що на підставі означеної ухвали 08 липня 2019 року старший державний виконавець Шевченківського відділу ДВС м. Київ ГТУ юстиції в Київській області Рибчинський О.В. виніс постанову про заміну сторони виконавчого провадження.
Як примічає позивачка, 06 вересня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулось до відповідача із клопотанням про закінчення виконавчого провадження, в якому було повідомлено, що ОСОБА_1 в повному обсязі сплачено заборгованість за кредитним договором № 64-08-И/ЗЗ від 11.04.2008 по виконавчому листу Вишгородського районного суду Київської області від 25.02.2016 по справі № 363/3896/15-ц, що є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження № 52424456.
Так ОСОБА_1 зауважує, що після того, як стягувач - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» надав ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із повною сплатою заборгованості згідно виконавчого документу від 06.09.2019, постанова від 09.07.2017 про стягнення виконавчого збору в розмірі 233 499,15 грн. (за текстом - Постанова або Спірна постанова або Оскаржувана постанова) є неправомірною, та такою що підлягає скасуванню.
З рамках наведеного позивачка звертає увагу, що оскільки виконавче провадження № 52424456 відкрито 04 жовтня 2016 року, то розраховуючи суму виконавчого збору слід керуватись нормами Закону України «Про виконавче провадження», які діяли до внесення змін до ст. 27 вказаного закону 03.07.2018, а саме п. 2. ст. 27, в редакції до 03.07.2018, в якій зазначалось: «Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом».
Тому відповідач повинен здійснений перерахунок розміру виконавчого збору, який підлягає сплаті виходячи із розміру 10% від фактично стягнутої суми боргу для подальшої його сплати з метою закриття виконавчого провадження, а саме із суми 28 117,37 грн. за мінусом вже стягнутої суми виконавчого збору в розмірі 3 130,21 грн.
Тобто фактично з позивачки вже стягнуто виконавчого збору в більшому розмірі ніж 10 відсотків від стягнутої суми заборгованості за виконавчим провадженням, що свідчить про те, що ДВС протиправно вимагає сплати виконавчого збору та перешкоджає закриттю виконавчого провадження.
Разом з тим суд наголошує, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позов від ДВС не надходило.
Також варто відзначити, що від представника позивачки до суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).
За таких обставин приймаючи до уваги заявлене представником ОСОБА_1 відповідного клопотання, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання 13.08.2020, докази чого містяться в матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 9 ст. 205, ч. 3 ст. 268 та ч. 9 ст. 205 КАС України.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відзначає таке.
Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже для встановлення обставин протиправності спірної постанови відповідача, необхідним є перевірка судом такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута за виконавчим документом.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (скорочено - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).
Як свідчать матеріали справи 04.10.2016 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рибчинським О.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 363/3896/15-ц, виданого 25.02.2016 Вишгородським райсудом, про що прийнято відповідну постанову ВП № 52424456. Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є ПАТ «Банк "Фінанси та кредит", а боржником - ОСОБА_1 .
09.07.2017 вказаним державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 236 629,36 грн.
З матеріалів справи випливає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 3 103,21 грн., позаяк стягнутою була сума в розмірі 28 117,37 грн., обставини чого видно з листа б/н від 26.06.2019 ДВС, та позивачкою, між іншим, не заперечуються, і, крім того, ОСОБА_1 наголошується на необхідності здійснення ДВС перерахунку розміру виконавчого збору за відповідного вже стягнення.
Поряд з цим суд акцентує, що доказів стягнення ДВС інших фактичних сум за виконавчим документом № 363/3896/15-ц від 25.02.2016 матеріали справи не містять.
Водночас з матеріалів справи видно про винесення ДВС 01.06.2020 постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 52424456, оскільки, як було встановлено останнім, рішення суду виконано у повному обсязі згідно заяви стягувача від 31.07.2019.
З огляду на наведене, приймаючи до уваги відмічені вище нормативні приписи, враховуючи підстави заявленого позову, беручи до уваги фактичні обставини справи щодо стягнення 28 117,37 грн. та виконавчого збору 3 103,21 грн., з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за виконавчим документом окрім 28 117,37 грн. та виконавчого збору 3 103,21 грн. до суду не подано, протиправною, за висновками суду, є Спірна постанова ДВС в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 233 817,62 грн., з розрахунку: 236 629,36 грн. (визначена сума згідно Постанови) - 2 811,74 грн. (10% від стягнутих 28 117,37 грн.).
Тому суд вважає, що так як Оскаржувана постанова у окреслених межах прийнята не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування такої у частині.
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятої Постанови у рамках 233 817,62 грн.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
В частині судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати пропорційно до розміру задоволених підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві від 09.07.2017 за виконавчим провадження № 52424456 про стягнення з позивачки - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків - НОМЕР_2 ) виконавчого збору в розмірі 233 817,62 грн. (двісті тридцять три тисячі вісімсот сімнадцять гривень 62 копійки).
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління юстиції у місті Києві (адреса: 04032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код - 34967593) витрати по сплаті судового збору у розмірі 830,79 грн. (вісімсот тридцять гривень 79 копійок).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко