ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 листопада 2019 року №640/7667/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , (також далі - позивач) до Державної міграційної служби України (також далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (також далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №108-19 від 28.03.2019 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивача;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 08.05.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/7667/19 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем без врахування фактичних обставин та з порушенням визначеної законодавством процедури розгляду питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чим порушено законні права та інтереси позивача.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Третя особа, будучи належним чином повідомлена про розгляд справи, письмових пояснень до суду не подавала.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Позивач є громадянкою Російської Федерації, місце народження селище Тавн-Гашун, Республіка Калмикія, СРСР, рідна мова чеченська, вільно володіє російською мовою, сімейний стан - заміжня (чоловік ОСОБА_4 ), за національністю - чеченка, віросповідання - іслам (не виокремлює течій ісламу), постійно проживала в Чеченській республіці.
До України прибули рейсовим автобусом та 24 серпня 2017 року, дісталися до міста Києва. Державний кордон перетнули легально на підставі паспортного документу громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , місце перетину кордону КПП «Гоптівка-Нехотєєвка».
24 листопада 2017 року позивач подала до Управління Державної міграційної служби України в Київській області заяву-анкету №70 про визнання її та дітей біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в якій зазначено, що вона була змушена покинути Російську Федерацію з політичних підстав, оскільки у випадку її повернення її очікує переслідування з боку влади, у зв'язку з тим, що влада Російської Федерації контролює та переслідує усіх, хто відмовляється з ними співпрацювати.
12 грудня 2017 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області проведено співбесіду з позивачем, про що складено протокол.
Згідно змісту протоколу вбачається, що позивач під час співбесіди пояснила, що через погрози її життю в Російській Федерації, вона та її сім'я не має можливості повернутися до країни походження. Також, пояснила, що "з початку січня десь 15 числа 2017 року, приблизно зранку до нас додому прийшли четверо озброєних людей, які зайшли до нашого помешкання де перебували до світанку, вказані особи рахуються бойовиками, які на ранок зібрали наші продукти харчування і пішли в невідомому напрямку. На другий день вечора, перебуваючи в себе в вдома я почула крики з вулиці куди я відразу вибігла щоб подивитися що трапилося і побачила, як інші невідомі мені чоловіки у військовій формі які відносяться до армії Кадирова виходили з подвір'я нашого будинку при цьому затримавши мого чоловіка, який намагався вирватися від них викрикуючи слова допомоги але я не встигла до нього добратися, тому що силовики посадили мого чоловіка в салон автомобіля і повезли у невідомому напрямку, а мене відкинули в сторону не пояснюючи куди повезли мого чоловіка та за що його затримали. На протязі п'яти днів я розшукувала свого чоловіка але про його місцезнаходження нічого не дізналась. На п'ятий день прийшов додому, на ньому були явні тілесні ушкодження, і розповів мені, що вже нічого доброго нас не чекає, потрібно готуватися до найгіршого, що після таких ситуацій далі буде гірше. Також коли мій чоловік після повернення додому потрапив до лікарні від нанесених йому тілесних ушкоджень, до нас додому приїжджали знову силовики, які цікавилися місцезнаходженням мого чоловіка але я їм нічого не розповіла. Після всього цього ми з дітьми переїхали до Інгушетії".
Також, зі змісту протоколу вбачається, що позивач на запитання про те, чи зазнавала вона переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи та політичним поглядам, надала негативну відповідь, на запитання про те, що їй загрожує в разі повернення до Російської Федерації, відповіла, що однозначно втратить чоловіка, на питання чи захотіла б вона повернутися до Російської Федерації, якби настала спокійна ситуація, зникла загроза для нього і можна було б комфортно жити, позивач надала негативну відповідь.
15 грудня 2017 року заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Київській області затверджено висновок про прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого винесено відповідний наказ №136 від 15 грудня 2017 року «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ».
05 березня 2018 року з позивачем проведено додаткову співбесіду, про що складено відповідний протокол, зі змісту якого вбачається, що позивач повторно повідомив причину, через яку покинув країну походження - політичні переслідування, у зв'язку з обвинуваченням її чоловіка у співпраці з бойовиками.
27 грудня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Рішенням Державної міграційної служби України від 28 березня 2019 року №108-19 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні її та дітей біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
Вважаючи відмову відповідача в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI , який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Частиною 1, 2 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»").
Згідно ч. 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
«Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач разом з чоловіком та дітьми легально перетнули кордон між Російською Федерацією та Україною рейсовим автобусом у серпні 2017 року та 24 серпня 2017 року прибули до міста Києва, а вже 24 листопада 2017 року звернулися до Управління Державної міграційної служби в Київській області з заявою про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з цього часу перебувають на території України.
На підтвердження обставин, якими була обґрунтована заява позивача, остання надала витяги зі звітів по країнах про права людини, в яких зазначається про конфлікт на північному Кавказі між урядовими силами, повстанцями, ісламськими бойовиками та злочинцями, який призвів до численних зловживань, включаючи вбивства, катування, фізичне насильство, політично мотивовані викрадення та загальну деградацію верховенства права. Уряд Рамзана Кадирова в Чечні взагалі не розслідував та не карав за злочини, а органи з безпеки безкарно чинили злочини… тощо.
Відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.10.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
В даному випадку у матеріалах справи наявна інформація про країну походження позивача, зокрема, доклади міжнародної організації «Хьюман Райтс Вотч» (Human Rights Watch) щодо обстановки у Чечні, в яких Чечня характеризується як «тоталітарна держава в державі», в якій Кадиров визначає практично усі аспекти життя суспільства, включаючи політику, релігію, науку та родину.
У заяві-анкеті від 24 листопада 2017 року №70 та під час співбесіди позивач зазначав про обставини викрадення її чоловіка, про наявність підстав побоюватися за своє життя та життя своєї сім'ї через переслідування представниками як влади, так і бойовиків.
Проте, відповідачем не було надано вмотивованої оцінки наданим позивачем поясненням з вказаних вище обставин; не було вчинено необхідних заходів щодо збирання та отримання відносно позивача та її сім'ї більш достовірної інформації, ідентифікації позивача та її сім'ї; не проаналізовано інформацію щодо ситуації в країні походження позивача та не прийнято до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародного суспільства.
Твердження відповідача, що позивачем не було надано документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину суд вважає необґрунтованим та зазначає, що наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року по справі 818/1151/15.
Крім того, суд звертає увагу, що також 28 грудня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області за результатами розгляду особової справи чоловіка позивача ( ОСОБА_4 ), складено висновок про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а рішенням Державної міграційної служби України від 25 лютого 2019 року №58-19 зазначений висновок підтримано та відмовлено ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, в адміністративній справі №640/4412/19 за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №58-19 від 25 лютого 2019 року, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства України.
Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про протиправність та необхідність скасування рішення відповідача №108-19 від 28.03.2019 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, докази понесення позивачем судових витрат суду не надані.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_2 , офіс БФ "Право на захист") до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а; код ЄДРПОУ 42552598), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №108-19 від 28.03.2019 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко