Справа № 420/5126/20
31 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання заяви поданою 29.05.2020 року, зобов'язання вчинити певні дії,-
16.06.2020 року до суду звернувся з адміністративним позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року та неприйняття відповідного рішення;
- вважати заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року такою, що подана 29.05.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року по суті та прийняти відповідне рішення.
Ухвалою суду від 19.06.2020 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.
26.06.2020 року (вх. № 24572/20) від позивача до суду надійшов уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року та неприйняття відповідного рішення;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року по суті та прийняти відповідне рішення.
У позові вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр. Республіки Азербайбаджан, був затриманий 14.03.2020 року одразу після в'їзду на територію України, та відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі на підставі ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 21.04.2020 року для забезпечення видачі в РФ за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 126, ч. 3 ст. 163 КК РФ. 29.05.2020 року адвокатом Поповим М.С. в інтересах ОСОБА_1 було подано до ГУ ДМС в Одеській області заяву-анкету про визнання його біженцем відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 12.06.2020 року представник позивача отримав в ГУ ДМС України в Одеській області колію листа (без дати та номеру), яким фактично відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем.
Позивач вважає, що відповідачем порушено порядок розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем.
Як вказано у позові, зважаючи на неможливість звернення позивача, до органів ДМС самостійно, наявність волевиявлення позивача щодо подання відповідної заяви його адвокатом та власноруч заповнену заяву-анкету про визнання біженцем, направлення заяви позивача до ГУ ДМС України в Одеській області його адвокатом не є підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем.
Ухвалою суду від 01.07.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (в редакції уточнень за вх.№24572/20) і відкрито провадження в адміністративній справі.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст.262 КАС України.
24.07.2020 року (вх. №288975/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено.
У відзиві вказано, що відповідач з вимогами, викладеними у позовній заяві не погоджується зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 8 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті. Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджена наказом № 649 (Додаток № 38).
Як стверджує відповідач, заява від 29.05.2020 не відповідає встановленому зразку заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відзиві вказано, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем їв Україні або особою, яка потребує додаткового захисту повинна особисто звернутись до територіального органу ДМС з заявою встановленого зразка, однак позивачем дана вимога дотримана не була, заява була подана представником за ордером, що законодавством не передбачено. За таких обставин, заяву позивача від 29.05.2020 було правомірно розглянуто ГУ ДМС України в Одеській області в порядку Закону України «Про звернення громадян» та 04.06.2020 надано відповідь.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Азербайджану (а.с.9).
Згідно протоколу затримання особи від 04.03.2020 року, складеного начальником віпс «Кучурган» капітаном Панчуком Павлом Володимировичем, 14.03.2020 року о 12:50 год в пункті пропуску «Кучурган» затримано підозрюваного у вчиненні злочину ОСОБА_1 , громадянина Азейбарджану, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному протоколі підставою для затримання зазначено те, що 14.03.2020 року о 12:50 год. під час оформлення громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , який слідував за маршрутом Кишинів (Молдова) - Одеса (Україна), при проходженні паспортного контролю спрацювала база даних «Інтерпол» (Арешт). Згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерпол, станом на 14.03.2020 року громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.126, ч.3 ст.163 КК Російської Федерації (викрадення людини, вимагання).
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року по справі №521/8323/20, клопотання адвоката Попова М.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в порядку ст. 201 КПК України про зміну запобіжного заходу - задоволено, змінено відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло у певний період доби для забезпечення видачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення на території іноземної держави (екстрадиції), застосовано до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з забороною особі, видача якої запитується іноземною державою залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у певний період доби, а саме з 23 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби.
Судом встановлено, що 29.05.2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він боїться повертатися до Азейбарджану та Російської Федерації через переслідування у зв'язку із його політичними поглядами та незаконною кримінальною справою відносно нього, що розслідується в Російській Федерації.
Вказана заява-анкета була подана до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області представником позивача - адвокатом Поповим М.С. та зареєстрована в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області 29.05.2020 року про що свідчить відтиск штампу на ній.
Крім того, представником позивача - адвокатом Поповим М.С. разом із вищевказаною заявою-анкетою було подано ордер, копію свідоцтва, копію згоди позивача на подання заяви, копію протоколу затримання від 14.03.2020 року, копію договору оренди та копію паспорта.
Розгляд заяви-анкети ОСОБА_1 а (вхід. №П-982/6/5101-20 від 29.05.2020 року) відбувся на підставі Закону України "Про звернення громадян".
04.06 2019 року Головне управління ДМС України в Одеській області листом за №П-982/6/5101-20/5100.5.1/5958-20 розглянуло клопотання позивача від 29.05.2020 року на підставі Закону України "Про звернення громадян".
У листі вказано, що Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не передбачено, що клопотання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається від третьої особи, яким виступив адвокат Попов М.С
Крім цього, у листі за №П-982/6/5101-20/5100.5.1/5958-20 зазначено, що звернення не відповідає критеріям, що визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 97.09.2011 № 649.
З посиланням на положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у листі зазначено, що така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасове перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залиши країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потреб додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують Особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зважаючи на вищевикладене, у листі запропоновано позивачу доопрацювати матеріали та надіслати їх на адресу відповідача.
Позивач, вважаючи дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року та неприйняття відповідного рішення протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".
Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №360 від 20.08.2014 року (далі - Положення №360).
Пунктом 7 зазначеного Положення №360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Наказом ГУ ДМС України в Одеській області №137/аг від 16.05.2016 року затверджено Положення про відділ по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Положення №137/аг).
Відповідно до п.1 Положення №137/аг, відділ по роботі з шукачами захисту є структурним підрозділом, що входить до складу управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Згідно п.4 Положення №137/аг, відділ з метою організації своєї діяльності: приймає заяви від іноземців та осіб без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в порядку, передбаченому Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (пп.4.5.); здійснює перевірку підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пп.4.10.); сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (пп.4.20.); готує накази щодо поновлення, припинення або призупинення розгляду заяв про визнання біженцем або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (пп.4.22.);
Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 08 липня 2011 року (далі - Закон №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
В частині 1 статті 7 Закону №3671-VI закріплено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Отже, приписами частині 1 статті 7 Закону №3671-VI визначено два способи подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:
- особисто іноземцем чи особою без громадянства;
- її законним представником.
Відповідно до ч.12 ст.7 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно ч.1 ст.8 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 статті 8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч.6 ст.8 Закону №3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 1 статті 17 Закону №3671-VI).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Наказ №649).
Пунктом 1.1. Наказу №649 визначено, що ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зокрема, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1. Наказу №649).
Отже, приписами пункт 2.1. Наказу №649 також визначено два способи подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме:
- особисто іноземцем чи особою без громадянства;
- її законним представником.
Відповідно до п.4.2. Наказу №649, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону №3671-VI.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно п.4.3. Наказу №649, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 4.4. Наказу №649 встановлено, що рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі по тексту - Закон №5076-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.19 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частиною 1 статті 20 Закону №5076-VI визначено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Як вже встановлено судом 29.05.2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він боїться повертатися до Азейбарджану та Російської Федерації через переслідування у зв'язку із його політичними поглядами та незаконною кримінальною справою відносно нього, що розслідується в Російській Федерації.
При цьому, форма заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.
Однак відповідач розглянув заяву-анкету позивача на підставі Закону України "Про звернення громадян", а не у відповідності до спеціальної процедури передбаченої Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.
Суд зазначає, що форма відмови, яка викладена у листі ГУ ДМС України в Одеській області № за №П-982/6/5101-20/5100.5.1/5958-20 від 04.06.2020 року не передбачена ані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ані Наказом №649.
В той же час, відповідно до додатку 3 до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міститься бланк повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З наданих до суду доказів судом встановлено, що заява-анкета позивача від 29.05.2020 року була подана не у формі заяви про звернення громадян, а відповідно до бланку, затвердженого Наказом №649 та у відповідності до Закону №3671-VI, а тому відповідь ГУ ДМС України в Одеській області, оформлена листом за №П-982/6/5101-20/5100.5.1/5958-20 від 04.06.2020 року є протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства України.
Як було встановлено судом, згідно протоколу затримання особи від 04.03.2020 року, складеного начальником віпс «Кучурган» капітаном Панчуком Павлом Володимировичем , 14.03.2020 року о 12:50 год в пункті пропуску «Кучурган» затримано підозрюваного у вчиненні злочину ОСОБА_1 , громадянина Азейбарджану, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Лише ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року по справі №521/8323/20, клопотання адвоката Попова М.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в порядку ст. 201 КПК України про зміну запобіжного заходу - задоволено, змінено відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло у певний період доби для забезпечення видачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення на території іноземної держави (екстрадиції), застосовано до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з забороною особі, видача якої запитується іноземною державою залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у певний період доби, а саме з 23 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби.
Отже, станом на дату подачі позивачем заяви-анкети, ОСОБА_1 перебував під вартою та, відповідно не мав можливості особисто звернутися до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
В частині 1 статті 7 Закону №3671-VI закріплено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
З аналізу вищевказаної норми вбачається можливість звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту має як особисто позивач так і його законний представник.
Таким чином, оскільки позивач не мав можливості особисто звернутися з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС України в Одеській області та реалізував своє право на звернення з вказаною заявою-анкетою через представника у відповідності до ч.1 ст.7 Закону №3671-VI, відповідач відмовляючи у розгляді його заяви відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" діяв не у межах та не у спосіб, який визначений чинним законодавством.
При вирішенні даної справи суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що подана позивачем заява-анкета не відповідає встановленому зразку, оскільки вказані обставини не були зазначені відповідачем у листі за №П-982/6/5101-20/5100.5.1/5958-20 від 04.06.2020 року.
Крім того, вказані доводи суд вважає необґрунтованими зважаючи на те, що відповідачем не вказано в якій частині заява-анкета позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає встановленому наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 року №649 зразку.
В той же час, з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що позивачем було подано заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за формою, яка затверджено наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 року №649.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року та неприйняття відповідного рішення є протиправними.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань (підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року).
Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" зі змінами (далі - Директива): обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 77, 86, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання заяви поданою 29.05.2020 року, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в частині не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року та неприйняття відповідного рішення.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 29.05.2020 року по суті та прийняти відповідне рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
з
Суддя С.М.Корой
.