Справа № 420/6063/20
31 серпня 2020 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправними дії та вирішення питання про компенсацію матеріальної шкоди,-
09 липня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якій позивачі просять суд (мовою оригіналу, дослівно):
«признать неправомерными действия арбитражного управляющего - ликвидатора ОСОБА_7 по отношению к истцам и третьим лицам;
рассмотреть вопрос о компенсации материального вреда истцам и третьим лицам после уточнения расчетов на основании истребования судом документов по ходатайствам истцов».
Ухвалою суду від 14 липня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправними дії та вирішення питання про компенсацію матеріальної шкоди - залишено без руху. Встановлено позивачам 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали (з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ).
В ухвалі суду від 14 липня 2020 роз'яснено позивачам, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом надання до суду (з копією сторонам): належним чином оформленого адміністративного позову у примірниках для суду та відповідачів у відповідності до ст. 15 КАС України, ч.1 ст.10 Конституції України та ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» із зазначенням вірного процесуального статусу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та уточненим колом відповідачів; належним чином засвідчених додатків до позовної заяви; належним чином засвідчених копій доказів на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин; доказів сплати судового збору.
31 липня 2020 року до суду за вх.№29868/20 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з документом «усунення недоліків в позовній заяві від 09.07.2020 р. справа №420/6063/20» (з примірником, викладеним російською мовою) та з позовною заявою, в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:
1. Визнати бездіяльність арбітражного керуючого-ліквідатора підприємства-банкрута, що завдали позивачам і третім особам матеріальну, моральну шкоду і упущену вигоду
2. Визнати речові права на напівпідвальне приміщення, розташоване за адресою (раніше АДРЕСА_1 , нову назву буде вказано після уточнення в Болградській міській раді) третій особі - ОСОБА_5 ;
3. Визнати оплату витребувану і незаконно отриману відповідачем ОСОБА_3 у третьої особи ОСОБА_5 , яка підлягає поверненню.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та зміст позовних вимог, суддя зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно пунктів 1, 2, 7 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною 1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Суддя зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Зазначений у Кодексі адміністративного судочинства України термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.
При цьому, під владними повноваженнями слід розуміти засновані на нормах публічного права можливості суб'єктів публічної влади (суб'єктів владних повноважень) видавати юридичні акти та вчиняти дії, спрямовані на забезпечення реалізації публічного інтересу.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакціях, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
Відповідно до п.6 та п.15 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці та інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_3 , частина позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як вбачається зі змісту позовної заяви, стосуються дій ОСОБА_3 як арбітражного керуючого - ліквідатора державного підприємства «Болградський м'ясокомбінат» під час ліквідації такого підприємства, а інша частина - майна державного підприємства «Болградський м'ясокомбінат», позивачами позовних вимог до суб'єктів владних повноважень не заявлено, суддя зазначає, що спір у даній справі є спором господарським у відповідності до статті 20 Господарського процесуального кодексу України та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Таким чином, зважаючи на викладене, Одеський окружний адміністративний суд не є судом, який «встановлений законом» при розгляді даної справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на вищевикладене, суддя дійшов в висновку про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі.
Керуючись ст.ст.2, 4, 6, 19, 170, 171, 243, 248, 256 КАС України, суддя -
У відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправними дії та вирішення питання про компенсацію матеріальної шкоди - відмовити.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення тих самих осіб до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Вовченко