про закриття провадження у справі
31 серпня 2020 року 320/4118/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Баришівського районного нотаріального округу Київської області Позднякової Надії Миколаївни, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жоравськка Нива» про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до приватного нотаріуса Баришівського районного нотаріального округу Київської області Позднякової Надії Миколаївни, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жоравськка Нива», в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Баришівського районного нотаріального округу Київської області Позднякової Надії Миколаївни з реєстрації 06.03.2020 року іншого речового права (номер запису про інше речове право: 35854412) щодо права постійного користування товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська нива», код ЄДРПОУ 03755696, земельною ділянкою державної форми власності, площею 42,583 га, кадастровий номер 3225581600:03:009:0002;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51527801 від 10.03.2020 року.
Ухвалою суду від 19.05.2020 провадження в даній адміністративній справі та призначено розгляд справи на 16.06.2020.
16.06.2020 через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника та в порядку письмового провадження.
16.06.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не прибули, явку своїх представників не забезпечили.
В адміністративній справі відкладено розгляд справи на 13.07.2020.
13.07.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не прибули, явку своїх представників не забезпечили.
13.07.2020 в адміністративній справі судом закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Адміністративний позов обґрунтовано незгодою позивача з проведенням відповідачем 06.03.2020 державної реєстрації права оренди земельних ділянок, належних позивачу на праві користування, за третьою особою ТОВ «ЖОРАВСЬКА НИВА».
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Жоравської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2, 0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
11.03.2020 Головним управління Держгеокадастру у Київській області видано наказ №10-3004/15-20-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.10).
31.01.2020 Жоравською сільською радою надано позивачу погодження щодо передачі земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2, 00 га за межами населеного пункту в адміністративних межах Жоравської сільської ради, кадастровий номер земельної ділянки 3225581600:03:009:0002 (а.с.10).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 06.03.2020 приватним нотаріусом Поздняковою Н.М. Баришівського районного нотаріального округу, Київська обл. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером, правокористувач - ТОВ «ЖОРАВСЬКА НИВА» 3225581600:03:009:0002.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Законодавцем також врегульоване питання, коли у спорах між фізичною чи юридичною особою та суб'єктом владних повноважень не поширюється юрисдикція адміністративного суду, а саме: частиною третьою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про визнання дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності, лише у випадку, якщо такі позовні вимоги не є похідними від вимог у приватно-правовому спорі.
Таким чином, з установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) щодо права володіння/користування нерухомим майном, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.10.2019 у справі №814/2030/17 висловила позицію щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Суд звертає увагу, у постанові від 04.09.2018р. у справі№823/2042/16, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Також Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
У справі, що розглядається, позивач, оскаржуючи рішення державного реєстратора, фактично обґрунтував позовні вимоги відсутністю права постійного користування в іншої особи.
При цьому, позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій.
Враховуючи викладене, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження державної реєстрації права постійного користування земельної ділянки за ТОВ «ЖОРАВСЬКА НИВА» є захистом права позивача на земельну ділянку від його можливого порушення іншою особою та фактично є спором позивача та ТОВ «ЖОРАВСЬКА НИВА» щодо права користування спірною земельною ділянкою, яка підлягає державній реєстрації.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищезазначене, провадження у справі підлягає закриттю, як таке, що належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Роз'яснити позивачу, що розгляд та вирішення даної справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду в порядку господарського судочинства України.
Керуючись статтями 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Провадження в адміністративній справі №320/4118/20 закрити.
2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 31 серпня 2020р.