Справа № 147/1233/19
Провадження № 2/147/123/20
01 вересня 2020 року смт.Тростянець
Тростянецького районного суду Вінницької області у складі:
головуючого судді Натальчук О.А.,
із секретарем Свистун А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №VIUPGА00000950 від 04.05.2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 39427,00грн. на термін до 02.05.2010 р. У зв'язку з тим, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, станом на 08.10.2019 р. виникла заборгованість у розмірі 451143,37 грн. Разом з тим, зазначили, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 134229,61 грн., яка складається з наступного: 96237,86 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1386,68 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 36608,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором з 31.01.2019 по 08.10.2019 р.р. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати у розмірі 2013,44 грн.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 21.01.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
19.02.2020 р. від представника відповідача, адвоката Клименко І.Ф., надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, які обґрунтовані тим, що 12.06.2014 р. позивач уже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання грошового збов'язання за кредитним договором №VIUPGА00000950 від 04.05.2006 року та виселення. Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.12.2016 р., ухваленим в цивільній справі №147/257/14-ц, яке набуло законної сили 15.06.2017 р. (після перегляду справи судом апеляційної інстанції) відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, у зв'язку із пропуском строку позовної давності, визначеної нормами ЦПК України. Отже на даний час існують ті самі обставини, що мали місце під час ухвалення судового рішення по цивільній справі №147/257/14-ц. Просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 134229,61 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності та у зв'язку з неправомірністю вимог позивача. Також просила стягнути з позивача на користь відповідача документально підтвердженні судові витрати (а.с. 40-53).
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 29.07.2020р. цивільну справу №147/1233/19 (провадження 2/147/123/20) відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за принципом вірогідності було розподілено судді Тростянецького районного суду Вінницької області Натальчук О.А.
Ухвалою суду від 30.07.2020 р. справу прийнято до свого провадження суддею Натальчук О.А. та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
У судове засіданні представник позивача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. У прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про розгляд справи без участі представника банку.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, представник позивача, адвокат Клименко І.Ф., подала заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача, просила при ухваленні рішення врахувати її відзив на позовну заяву та відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову.
Згідно з частиною третьою статті 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши письмові докази у справі, суд наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 04.05.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №VIUPGA00000950, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит у сумі 39427,00грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 21,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02.05.2010 року, а відповідач зобов'язувався повертати кредит згідно графіку погашення суми кредиту та сплачувати щомісячно відсотки за користування кредитом, що підтверджується копією кредитного договору №VIUPGA00000950 від 04.05.2006 року(а.с.6,7).
У п.1.1. договору зазначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: готівкою через касу на строк до 02.05.2010 р. включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 39427,00 грн.
Згідно п. 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язання за даним договором виступає іпотека житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 04.05.2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до п.6 якого ОСОБА_1 надано в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 104,10 кв.м., житловою площею 48,10 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого у неї перед позивачем утворилася заборгованість.
Згідно поданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку, станом на 08.10.2019 р. позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 134229,61 грн., яка складається з наступного: 96237,86 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1386,68 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 36608,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором з 31.01.2019 по 08.10.2019 р.р (а.с.4,5).
Також судом встановлено, що 12.06.2014 р., у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитиних зобов'язань, представник ПАТ КБ «Приватбанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.05.2006 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір №VIUPGA00000950 згідно з умовами якого, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 39427,00грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 02.05.2010 року, а відповідач зобов'язався повертати кредит згідно графіку погашення суми кредиту та сплачувати щомісячно відсотки за користування кредитом, однак ОСОБА_1 не додержувалась належного виконання умов зазначеного договору, в силу чого її загальна заборгованість перед позивачем станом на 13.02.2014 року становить 202636,61 грн.
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.12.2016 р. в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.06.2017 р. апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.12.2016 р. залишено без змін. (а.с.44-51).
Отже, на даний час також існують ті самі обставини, що мали місце під час ухвалення судового рішення у цивільній справі №147/257/14-ц.
Представник відповідача у своїй заяві (а.с.40,41,53) просила суд застосувати позовну давність до вимог Банку у зв'язку зі спливом строку, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в даній цивільній справі лише в листопаді 2019 року, тобто більше ніж через дев'ять років з моменту закінчення терміну повернення кредиту - 02.05.2010 р., визначеного п.1.1. Кредитного договору.
На думку суду є обгрунтованою заява представника відповідача щодо спливу строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом його порушених прав.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Кредитний договір №VIUPGA00000950 було підписано 04.05.2006 року (а.с. 6,7).
У п.1.1. договору зазначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: готівкою через касу на строк до 02.05.2010 р. включно (а.с.6)
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Із розрахунку заборгованості судом встановлено, що поточна заборгованість відповідача 13.04.2010 р. становила 1491,04 грн., а з 05.05.2010 р. поточна заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) була відсутня. Останній платіж ОСОБА_1 був здійснений 29.02.2016 р. в сумі 36295,68 грн. в рахунок погашення пені (а.с.4,5).
Враховуючи викладене, у позивача з березня 2016 року виникло право на позов - можливість захистити своє порушене право в примусовому поряду через суд.
До суду за захистом банк звернувся лише в листопаді 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Окрім того, суд звертає увагу, що про порушення свого права позивач дізнався значно раніше та результатом цього було звернення до суду (12.06.2014 р. ) з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа №147/257/14-ц.).
Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Верховний суд України 16.11.2016 у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.
Зокрема, суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тут і надалі за текстом - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, виходячи з вищенаведених норм діючого законодавства та встановлених по справі обставин, суд приходить до висновку, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2013,44 гривень з відповідача, стягненню не підлягає.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
У відзиві на позовну заяву представник позивача, адвокат Клименко І.Ф., просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 документально підтвердженні витрати під час розгляду даної справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідачем до суду подано довіреність від 28.12.2017 р. (а.с.42), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №480 (а.с.43), акт виконаних робіт від 14.02.2020р. та квитанцію №02 від 07.02.2020р., згідно якої встановлено, що адвокат Клименко І.Ф. отримала від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 1500грн. (а.с.39).
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 81, 137, 141, 263-265, 268,272, 273,279 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_1 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, місце реєстрації: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 01.09.2020 року.
Суддя О.А. Натальчук