Єдиний унікальний номер 142/627/20
Номер провадження № 3/142/232/20
іменем України
01 вересня 2020 року смт. Піщанка
Суддя Піщанського районного суду Вінницької області Гринишина А. А., розглянувши матеріали, що надійшли від Піщанського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , відповідно до протоколу працюючого у ЗСУ на посаді старшого механіка-водія,
за ч. 1ст. 173-2 КУпАП , -
31 серпня 2020 року на адресу Піщанського районного суду Вінницької області від Піщанського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ГР 217140 від 26 серпня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-3КУпАП з додатками.
Відповідно до вказаного протоколу, 26 червня 2020 року, приблизно о 10 годині 00 хвилин, в АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме ображав її нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода її психічному здоров'ю.
В протоколі зазначено, що вказаними діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, подав на адресу суду заяву, в якій він просить справу розглянути без його участі. За вказаних обставин, враховуючи положення ст. 268 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
На підставі ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно положень ч. 1 ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Крім того, в п. 9 Розділу 2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року № 1376, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема: у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» - суть адміністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол).
У відповідності до чинного законодавства відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 має суттєві недоліки, зокрема, у ньому суть адміністративного правопорушення не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у диспозиції обох частин статті 173-2 КУпАП.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII, який визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно ч. 2, 3 статті 3 вказаного Закону визначено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри;) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Зокрема, в протоколі відносно ОСОБА_1 зазначено, що насильство в сім'ї, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою, він вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 . Разом з тим, відповідно до вищезазначеного Закону, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Проте про жодні із перелічених дій, які Закон визначає як психологічне насильство, в протоколі відносно ОСОБА_1 не вказано. Крім того, жодних доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, наявність між ними інших родинних зв'язків, доказів спільного проживання, доказів, що вказані суб'єкти були пов'язані спільним побутом чи мали взаємні права та обов'язки, що б дозволило суду встановити, що ОСОБА_1 є спеціальним суб'єктом даного адміністративного правопорушення та кваліфікувати відповідні його дії саме як домашнє насильство до протоколу не додано.
Юридична некоректність вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення позбавляють суд можливості всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, у відповідності до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП та не дають підстави розглядати його як доказ вчинення правопорушення. Будь-яких інших доказів, крім пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підтвердження вини ОСОБА_1 до протоколу не долучено.
При цьому, суд враховує приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також, зважаючи на практику ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016), де ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Таким чином, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка визначає межі розгляду справи судом, оскільки є викладом обставин вчинення адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді, а не судом; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, буде порушувати вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
На національному рівні Конституційний суд України в своєму рішенні від 29 червня 2010 року у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії»(Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, оцінюючи вказані докази, відповідно ст. 252 КУпАП, суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складений без дотримання вимог процесуального закону, а тому не може бути визнаний судом допустимим доказом на підтвердження вини особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 173-2, ст. ст. 221, 247, 256, 283, 284 КУпАП, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На постанову протягом десяти днів з дня її винесення може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Піщанський районний суд Вінницької області.
Суддя :