25 серпня 2020 року о/об 09 год. 50 хв.Справа № 280/3883/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Новіковій Д.А., розглянувши у місті Запоріжжі за правилами спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд: визнати незаконною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 за №Ф-6367-49 станом на 31.01.2020 у сумі 29293,44 грн.
У позові зазначено, що ОСОБА_1 була зареєстрована 05.10.2004 як фізична особа-підприємець за місцем своєї реєстрації. Відповідно до витягу видами підприємницької діяльності якими ФОП ОСОБА_3 мала намір займатися та які зазначено у реєстраційних документах були: виробництво фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик (основний) код КВЕД 20.30; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (код КВЕД 45.20); оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31); роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (Код КВЕД 45.32; ватажний автомобільний транспорт (Код КВЕД 49.41). Зокрема, на час державної реєстрації (05.10.2004) фізичної особою-підприємцем ОСОБА_3 мала намір власними силами організувати виробничий комплекс та в подальшому здійснювати підприємницьку діяльність за вищевказаними видами діяльності. Проте з моменту державної реєстрації у 2004 році ФОП ОСОБА_3 у зв'язку з неотриманням ліцензії на право з проведення господарської діяльності із виробництва фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик (який є основним видом діяльності), що підлягають обов'язковому ліцензуванню, через відсутність власного або орендованого нерухомого майна і обладнання необхідного для такого виробництва або здійснення інших видів підприємницької діяльності, внаслідок відсутності достатніх власних обігових коштів та неотриманням державної підтримки або кредитних ресурсів для розвитку підприємництва, не можливістю виконання інших ліцензійних умов, що фактично призвело до неможливості здійснення та зупинення підприємницької діяльності позивача, оскільки викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання підприємницької діяльності, та іншими обставинами, позивачем було прийнято рішення (наказ) про запровадження простою від 05.10.2004 за №1 до моменту усунення підстав, що стали обґрунтуванням простою. Таким чином, позивач не мав фізичної можливості на здійснення підприємницької діяльності, через що фактично в період з 05.10.2004 по теперішній час не здійснював підприємницьку діяльність і не отримував будь-яких доходів від здійснення такої підприємницької діяльності. За період своє діяльності позивач звітність про отримані доходи від здійснення підприємницької діяльності не складав і не подавав, а так само не складав і не подавав звітність про нараховані та сплачені страхові внески з єдиного соціального внеску. У зв'язку з тим, що в період з 05.10.2004 по 31.01.2020 (дату станом на яку податковим органом визначено заборгованість зі сплати ЄСВ) ФОП ОСОБА_3 перебувала на підставі наказів в простої з вини керівника (працівника) ФОП ОСОБА_3 через що відповідно облік робочого часу та нарахування заробітної плати відповідно до ст.113 КЗпП України та ст.30 Закону України «Про оплату праці» ОСОБА_1 не здійснювалося. Окрім того, в цей же час згідно з записами в трудовій книжці у 2013-2017 роках ОСОБА_1 була працевлаштована на інших робочих місцях та у відповідний період роботи за неї, як за найманого працівника, податковими агентами (підприємствами-роботодавцями) сплачувався єдиний соціальний внесок, в т.ч. за вересень-грудень 2016 року та січень-лютий 2017 року за останнім місцем роботи - КП «Наше місто» ЗМР. 10.03.2020 позивачем поштою було отримано Вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області від 11.02.2020 за №Ф-6367-49 зі сплати ЄСВ на суму 29293,44 грн. Позивач повідомляє, що на теперішній час існує дві вимоги фіскального (податкового) органу: Вимога ГУ ДФС у Запорізькій області від 13.03.2019 за №Ф-6367-49У щодо наявності у ФОП ОСОБА_3 боргу зі сплати ЄСВ станом на 31.01.2019 (щодо нарахованої суми боргу з ЄСВ за 2017-2018 роки) на загальну суму 18276,72 грн. та Вимога ГУ ДПС у Запорізькій області від 13.03.2019 за №Ф-6367-49 щодо наявності боргу зі сплати ЄСВ станом на 31.01.2020 (щодо нарахованої суми боргу з ЄСВ за 2017-2019 роки) на суму 29293,44 грн. Таким чином, друга Вимога ГУ ДПС у Запорізькій області від 11.02.2020 за №Ф-6367-49 станом на 31.01.2020 на суму 29193,44 грн. включає в себе суму боргу зі сплати ЄСВ за 2017-2018 роки в розмірі 18276,72 грн., яка обрахована у першій Вимозі ГУ ДФС у Запорізькій області від 13.03.2019 за №Ф-6367-49У на відповідну суму 18276,72 грн. Позивач вважає, що в даному випадку підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача відповідного статусу та обов'язку зі сплати платежів.
Позивач позов підтримав.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що згідно даних ITC «Податковий Блок» 05.10.2004 внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ), 07.10.2004 платника взято на облік ГУ ДПС у Запорізькій області. Позивач по теперішній час перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 проведені автоматично, відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства. 09.02.2018 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200,00 грн. х 22% = 704,00 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого ІТС «Податковий Блок». За 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.). За 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн. За 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн. За 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн. За 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн. За 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн. За 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн. За 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 - 2754,18 грн. Сума боргу зазначена у вимозі №Ф-6367-49 від 11.02.2020 дорівнює 29293,44 грн., а саме: нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., нарахування за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та нарахування за 2019 рік у сумі 11016,72 грн. Сплачено єдиного внеску - 00,00 грн., звіти по єдиному внеску за 2013-2020 роки не надавались.
Відповідач проти прозову заперечував.
Ухвалою судді від 15.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 06.07.2020.
06.07.2020 ухвалою суду вікладено розгляд справи на 25.08.2020.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
У Вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6367-49 від 11.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області вимагається від позивача сплатити борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 29293 грн. 44 коп., який виник станом на 31.01.2020 відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.24, 140).
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно позивача містяться записи: від 05.10.2004 про державну реєстрацію ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця; від 29.07.2020 про припинення ОСОБА_3 підприємницької діяльності.
Відповідно відомостей з Трудової книжки позивача НОМЕР_2 , позивач у період з 01.09.2016 по 13.02.2017 працював у КП «НАШЕ МІСТО» Запорізької міської ради (а.с.15).
Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України (а.с.181-182), у період з 01.01.2017 по 31.03.2017 позивач був працевлаштований та єдиний внесок за нього в цей період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.
Протилежного відповідач не довів.
Судом досліджено: Наказ ФОП ОСОБА_3 від 05.10.2004 за №1 «Про простій ФОП ОСОБА_4 » та Накази про продовження простою ФОП ОСОБА_3 (а.с.40-78); Табелі обліку використання робочого часу (а.с.79-115).
Вирішуючи спір по суті суд, враховуючи викладене вище, виходить з наступного.
Як зазначено у п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
У ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначено, що платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; (…) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); (…); 4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; (…).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства. Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу; 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; 3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиноговнеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; (…).
Згідно з ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сумм готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Як зазначено у ч.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Звідси, суд вважає не обґрунтованою позицію позивача, що він у зв'язку з простоєм та врахуванням приписів ст.113 Кодексу законів про працю України, ст.30 Закону України «Про оплату праці» не повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У п.3 Розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого 20.04.2015 наказом Міністерства фінансів України №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 за №469, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі - «Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), зазначено: «3.Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми».
Оскаржувана Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6367-49 від 11.02.2020 сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає п.3 Розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, суд вважає, що контролюючим органом не порушено процедуру прийняття оскаржуваної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6367-49 від 11.02.2020.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Як зазначено у ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. (…).
Як зазначено у пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на предмет спору у даній справі, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка здійснює підприємницьку діяльність вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в контролюючих органах і мають статус фізичної особи-підприємця, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця лише посвідчує її право на здійснення такої діяльності, однак не є доказом фактичного здійснення діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з 01.01.2017 по 31.03.2017, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Відповідачем не надано до суду доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності в період з 01.01.2017 по 31.03.2017.
Суд вважає, що поки позивач обліковувався як фізична особа-підприємець, то на нього поширювались передбачені нормами права відповідні права та обов'язки фізичної особи-підприємця.
Враховуючи матеріали справи, заборгованість позивача по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 31.01.2020 складає 27181 грн. 44 коп. (704 грн. 00 коп. х 9 (квітень-грудень 2017 року) + 819 грн. 06 коп. х 12 (за січень-грудень 2018 року) + 918 грн. 06 коп. х 12 (за січень-грудень 2019 року)).
За вказаних обставин суд вважає, що позивач не може мати борг, який виник станом на 31.01.2020, по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 29293 грн. 44 коп.
Враховуючи наведене, суд вважає, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6367-49 від 11.02.2020 ГУ ДПС у Запорізький області є протиправною та підлягає скасуванню у частині вимоги від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 2112 грн. 00 коп.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи позивача та відповідача частково не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Представником позивача у позові заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7357 грн. 00 коп.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду подано: Договір про надання правової допомоги №б/н від 08.05.2020 з Додатковою угодою №1; Ордер на надання правової допомоги серія ЗП №091400 від 08.05.2020; Орієнтовний розрахунок на правничу допомогу на суму 7357 грн. 00 коп.
Судом прийнято до уваги, що така категорія адміністративних справ є пошириною, а, отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги.
Також, суд вважає вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначену у наданих до суду документах, не співмірною з фактично виконаними послугами та роботами.
Враховуючи матеріали справи та те, що позовні вимоги задовольняються частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7357 грн. 00 коп. є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Звідси, на думку суду, з урахуванням вимог ч.5 ст.134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 1500 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945) №Ф-6367-49 від 11.02.2020 у частині вимагання від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 2112 грн. 00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945) судовий збір у сумі 58 грн. 86 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Задовольнити частково заяву представника позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп.
В іншій частині заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення виготовлено у повному обсязі 31.08.2020.
Суддя О.О. Прасов