Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 серпня 2020 р. Справа№200/6166/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості, -
01 липня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії за період з 1 вересня 2018 року по 30 квітня 2019 року в сумі 14076,26 грн.; стягнення невиплаченої заборгованості по пенсії з 1 вересня 2018 року по 30 квітня 2019 року в сумі 14076,26 грн.; визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії за період з 1 вересня 2018 року по 30 квітня 2019 року; зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії за період з 1 вересня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості; стягнення відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 10000 грн.; стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2800 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем протиправно, всупереч Конституції України, частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не виплачено суму нарахованої пенсії у розмірі 14076,26 грн., з посиланням на відсутність фінансування. Позивач вважає, що його право на отримання нарахованої суми пенсії має бути забезпечено шляхом стягнення цих коштів з відповідача.
Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позов подано не було, витребувані документи суду не надані.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, суд розцінює неподання відповідачем - суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання даного позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 28 липня 2020 року вирішено відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, відкрити провадження в адміністративній справі №200/6166/20-а, розгляд справи провести суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року по справі №200/12794/18-а, яке набрало законної сили 07 березня 2019 року, вирішено визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року. Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість з 01 вересня 2018 року. Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Рішення суду виконано в частині нарахування та поновлення виплати поточної пенсії. Згідно довідки пенсійного органу ОСОБА_1 не виплачена пенсія за період з вересня 2018 року по квітень 2019 року включно в сумі 14076,26 грн.
Згідно листа відповідача від 09 червня 2020 року сума заборгованості нарахована на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/12794/18-а, виплата заборгованості не проводилася у зв'язку із відсутністю фінансування.
Позивач вважає, що належним способом захисту його порушених прав є стягнення з відповідача заборгованості із зобов'язанням нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Спору щодо розміру нарахованої заборгованості з пенсії між сторонами немає.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за період з вересня 2018 року по квітень 2019 року включно в розмірі 14076,26 грн.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає про наступне.
Згідно частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, від 24 січня 2019 року по справі №159/1651/17 висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Таким чином, оскільки пенсія з вересня 2018 року не була виплачена у встановлені терміни з вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію у зв'язку з втратою частини доходів.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті.
Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).
Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як убачається з матеріалів справи, судові витрати складаються з витрат на правничу допомогу.
Так, 27 вересня 2019 року між позивачкою та адвокатом Шокуровим Д.Г. укладено договір про надання правової допомоги, згідно додаткової угоди №2 до вказаного договору вартість послуг складає 2800 грн., де 700 грн. вартість 1 години роботи адвоката і складання адміністративного позову, 4 год. - кількість годин, необхідних для складання адміністративного позову.
Надання правової (правничої) допомоги підтверджується актом приймання-передачі від 25 червня 2020 року, квитанцією №25/06-1 від 25 червня 2020 року на суму 2800 грн., а також фактом подачі даного позову.
Оскільки матеріалами справи підтверджено судові витрати позивачки на професійну правничу допомогу, ураховуючи відсутність заперечення відповідача щодо розміру судових витрат, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь позивачки витрат на правничу допомогу в сумі 2800 грн.
При цьому, оскільки ухвалою суду від 28 липня 2020 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, згідно вимог частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в сумі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2018 року по 30 квітня 2019 року в сумі 14076,26 грн.
Стягнути зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 37803258) на корить ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 01 вересня 2018 року по 30 квітня 2019 року в сумі 14076,26 грн.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вересня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 37803258) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2800 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Держаного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення може бути оскаржено. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв