Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 серпня 2020 р. Справа№200/6627/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 липня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася Кучеренко Олена Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії про припинення виплати пенсії за віком, призначеної довічно ОСОБА_1 з грудня 2019 року; зобов'язання поновити виплату пенсії за віком, призначеної довічно ОСОБА_1 з грудня та нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії з грудня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є громадянкою України, постійно проживає у Сполучених Штатах Америки, після виїзду за кордон пенсійних виплат не отримує. Представник ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, проте листом від 20 січня 2020 року відмовлено у поновлені пенсії з підстав відсутності міжнародного договору України зі Сполученими Штатами Америки про виплату пенсії. Позивачка вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права.
Ухвалою суду від 31 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано докази у відповідача.
26 серпня 2020 року відповідач надав заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року заяву Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про розгляд справи №200/6627/20-а за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що позивачці була призначена пенсія за віком з 20 січня 2014 року, в травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до управління із заявою про виплату пенсії за 6 місяців наперед у зв'язку із виїздом за кордон на постійне місце проживання, виплата пенсії проведена з 01 червня 2019 року по 30 листопада 2019 року, з 01 грудня 2018 року виплата пенсії припинена відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підстав для поновлення виплати позивачці пенсії немає, оскільки угода щодо пенсійного забезпечення осіб між Україною та США не укладалась. Крім того відповідач вказав, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки особисто ОСОБА_1 із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії та необхідним пакетом документів, що визначає право на даний вид пенсії, не зверталася, документи про підтвердження місця проживання (реєстрацію) в Україні не надавала.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивачка є пенсіонеркою за віком з 20 січня 2014 року (довічно), що підтверджується копією пенсійного посвідчення Серія НОМЕР_3 та не є спірним між сторонами.
У червні 2019 року позивачка виїхала на постійне проживання у США, до виїзду за кордон була зареєстрована у м. Слов'янську, пенсію виплачено по листопад 2019 року включно, з грудня 2019 року пенсія не виплачується.
Листом від 20 січня 2020 року №1910/02 відповідач повідомив представника ОСОБА_1 про те, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, це передбачено міжнародним договором України, при цьому зі Сполученими Штатами Америки договір не укладено.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачка, через свого представника, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
За визначенням наведеним в статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Статтями 152 Конституції України та 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Виплату пенсії позивачці припинено через виїзд на проживання за кордон, на підставі ст. 51 Закону № 1058-ІV, що визнана неконституційною, та, відповідно втратила чинність. Під час розгляду справи судом не встановлено наявності інших визначених ст. 49 Закону № 1058 або іншими законами підстав припинення виплати позивачу пенсії.
Відповідачем не заперечується факт того, що якби позивачка продовжувала проживати на території України, вона і надалі отримувала пенсію, із чого виходить, що інтереси, за захистом яких позивачкка звернулася до суду, належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […].
Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства"), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Наведене вище свідчить про припинення нарахування та виплати позивачці пенсії за відсутності на те законодавчо визначених підстав, чим порушено право ОСОБА_1 на соціальний захист, що передбачено ст. 46 Конституції України.
Тотожні висновки при розгляді аналогічної справи також викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Враховуючи висновок суду про протиправність невиплати позивачу пенсії з грудня 2019 року, виплату належної позивачу пенсії слід поновити від моменту припинення, заборгованість з пенсії, що виникла з грудня 2019 року має бути виплачена.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Згідно положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з грудня 2019 року.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 37803258) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити заборгованість з грудня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 37803258) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв