01 вересня 2020 року Справа № 160/7038/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді -Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Верховна Рада України про визнання протиправними бездіяльності та висновку, -
26.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, третя особа: Верховна Рада України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни при розгляді справи та підготовки висновку щодо дискримінації ОСОБА_1 ;
- визнати висновок Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни таким, що здійснений формально, без врахування викладених обставин в матеріалах справи та ухвалі суду та таким, що порушує права ОСОБА_1 та законодавство України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він вважає протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Анатоліївни при розгляді та підготовці висновку про його дискримінацію, а також вважає вказаний висновок протиправним, таким, що здійснений формально, без врахування викладених обставин в матеріалах справи та в ухвалі суду, а також таким, що порушує права позивача та законодавство України. За поясненнями позивача, відповідач не здійснив заходів по протидії дискримінації, відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», не звернув увагу на судову практику у трудових спорах, що свідчить про незаконність звільнення позивача. Так, позивач, аналізуючи судову практику, дійшов висновку, що до нього були застосовані дискримінаційні заходи у сфері правосуддя та праці, що є порушенням Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». З урахуванням цього, позивач вважає, що Уповноважена Верховної Ради України з прав людини не звернула уваги, проігнорувала та не виклала обґрунтування у своєму висновку, що свідчить про формальний підхід до його складання, а також про бездіяльність щодо складання висновку та виконання своїх обов'язків.
Адміністративний позов не відповідав вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 01.07.2020 року був залишений без руху з наданням позивачу п'ятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивач на підтвердження усунення недоліків позовної заяви надав суду: уточнений адміністративний позов та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 15.07.2020 року судом було задоволено клопотання позивача та звільнено його від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на майновий стан позивача.
Ухвалою суду від 15.07.2020 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 257, ч. 5 ст. 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповіді на відзив.
У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що відповідно до ст. 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції, необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
З метою встановлення факту дискримінації необхідно довести, що різниця у поводженні стосується осіб, які перебувають в аналогічних ситуаціях. При цьому, різне поводження має обумовлюватися наявністю в особи певної ознаки, за умови відсутності законної об'єктивно обґрунтованої мети встановлення такого розрізнення.
Так, відповідач пояснює, що у наведеній позивачем ситуації ознак дискримінації у будь-якій із передбачених статтею 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формі не вбачається, про що було зазначено у висновку Уповноваженого Верховної ради з прав людини у справі про дискримінацію від 07.05.2020 року № 2824.2/2721/1/20/20/28.3.
Разом з тим, відповідач зазначив, що відсутність ознак дискримінації у вказаній справі не є підставою вважати дії осіб, які є відповідачами у справі № 204/7258/19 такими, що не порушують права позивача, відповідно матеріали справи потребують подальшого дослідження судом.
Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
18.08.2020 року позивачем до суду надано відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи. Позивач вважає відзив необґрунтованим, оскільки відносно нього були застосовані дискримінаційні заходи в сфері правосуддя та праці відносно інших громадян України, які знаходились з ним в аналогічних ситуаціях, про що зазначено в позовній заяві.
Тому позивач зазначає, що потребує захисту судовою гілкою влади від порушень ст.ст. 24, 43 Конституції України, міжнародних норм права та законів України.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2020 року, справа № 204/7258/19, було задоволено клопотання позивача про направлення звернення до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини та судом постановлено звернутися до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини з метою надання висновку про наявність ознак дискримінації по справі № 204/7258/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Уповноважена Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада України, Прем'єр-міністр України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, у зв'язку з застосуванням дискримінації у сфері праці та правосуддя, а також постановлено направити до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини ухвалу суду та завірену належним чином копію справи № 204/7258/19 (провадження №2/204/274/20) за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Уповноважена Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада України, Прем'єр-міністр України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, у зв'язку з застосуванням дискримінації у сфері праці та правосуддя.
14.05.2020 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини був наданий судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська висновок у справі про дискримінацію за вх. № 10755, відповідно до якого відповідач в ході проведеної перевірки обставин справи № 204/7258/19, на предмет ознак дискримінації, дійшов висновку, що у наведеній ОСОБА_1 ситуації ознак дискримінації, у будь-якій з передбачених ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формі не вбачається.
Позивач, не погодившись з висновком Уповноваженої Верховної Ради з прав людини та вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність при розгляді справи та підготовки висновку щодо дискримінації, звернувся до адміністративного суду з позовом.
З огляду на викладене, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності бездіяльності Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни при розгляді справи та підготовки висновку щодо дискримінації ОСОБА_1 .
Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації, а саме:
здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин, зокрема у приватній сфері;
звертається до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів та особисто або через свого представника бере участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
проводить моніторинг та узагальнює результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах відносин;
розглядає звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації;
веде облік та узагальнює випадки дискримінації в різних сферах відносин;
вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій;
надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду;
висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії дискримінації та дотримання принципу недискримінації;
здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації;
здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
З огляду на викладене, суд зазначає, що надання висновку у справах про дискримінацію за зверненням суду є дискреційним повноваженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що визначено абз. 8 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного висновку, відповідачем були досліджені матеріали справи № 204/7258/19 щодо наявності чи відсутності ознак дискримінації та наданий висновок, здійснений ним під час оцінки фактичних обставин справи, а також проаналізовані відповідні джерела права та надана оцінка обставинам справи на предмет ознак дискримінації.
Таким чином, в ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач вчинив активні дії щодо надання висновку на виконання судового рішення, а надана ним оцінка обставинам справи на предмет ознак дискримінації, здійснена в межах дискреції повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
З цього приводу суд зазначає, що за змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Також, суд бере до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.04.2019 року, справа №342/158/17, провадження №К/9901/24644/18, та зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таким чином, суд, враховуючи, що відповідач надав висновок у справі про дискримінацію за зверненням суду на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2020 року, справа № 204/7258/19, у встановленому законом порядку, тобто вчинив активні дії щодо реалізації, покладених на нього повноважень, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , у повному обсязі.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ухвали суду від 15.07.2020 року було задоволено клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору та звільнено позивача від сплати судового збору, з урахуванням вимог ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ст. 133 КАС України. Тому, розподіл судових витрат у справі не здійснювався.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Верховна Рада України про визнання протиправними бездіяльності та висновку - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 01.09.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька