01 вересня 2020 року Справа № 160/6517/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, -.
16.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невключення ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком після досягнення віку 60 років з моменту звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме: з 08.01.2020 року, виплатити недоотримані суми пенсії та продовжити виплату пенсії у відповідному розмірі.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невключення ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року, протиправними.
На думку позивача, посилання відповідача у листах від 17.01.2020 року «Про відмову в призначенні пенсії» та №7382-7255/Ф-03/80400/20 від 12.05.2020 року «Про розгляд звернення» на перетинання періоду роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з періодом роботи в Україні, у зв'язку із чим неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року, є безпідставними та не підтвердженими. Позивач зазначає, що недоліки в підтверджуючих стаж роботи документах - відсутні, посилання відповідача є необґрунтованими та не можуть бути підставою для не зарахування спірного трудового стажу позивача, оскільки додатково підтверджуються довідками з «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации».
Ухвалою суду від 06.07.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову, посилаючись на норми законодавства, відповідач зазначив, що при розрахунку стажу позивача до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року - робота в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» (мовою оригіналу), оскільки, зазначений період перетинається з періодом роботи в Україні за даними персоніфікованого обліку. Тому довідка від 10.09.2019 року № 301 потребує перевірки достовірності, за результатами перевірки можливо повернутися до розгляду питання призначення пенсії. Страховий стаж позивача на дату звернення - 08.01.2020 року, обраховано та складає 25 років 06 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, тому в призначенні пенсії відмовлено.
Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
29.07.2020 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, який долучено до матеріалів справи. Позивач звертає увагу, що спірний стаж роботи не зараховано з причин того, що такий період перетинається з періодом роботи в Україні за даними персоніфікованого обліку, який не має братися до уваги, оскільки до уваги повинен братися період часу після впровадження системи персоніфікованого обліку, тобто з 2004 року.
Таким чином, позивач вважає, що відповідачем безпідставно наведено доводи, які не ґрунтуються на Законі.
В іншій частині відзиву на позов доводи позивача є тотожними з тими, що викладені в позовній заяві.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг 60 річного віку, тому відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернувся до відповідача з заявою від 08.01.2020 року про призначення пенсії за віком.
Листом від 17.01.2020 року № 439/03.09-18 позивача повідомлено про неможливість зарахування до страхового стажу періоду роботи: з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року - період роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» (мовою оригіналу), оскільки зазначений період перетинається з періодом роботи в Україні за даними персоніфікованого обліку. Довідка від 10.09.2019 року № 301 строительного треста ГлавУНО при Иркутской областной администрации потребує перевірки достовірності в контрольно-ревізійному відділі і лише за умови надходження результатів перевірки можливо повернутися до розгляду питання призначення пенсії. Згідно наданих документів стаж роботи становить 25 років 06 місяців 29 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення.
З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2020 позивачем було подано скаргу від 27.04.2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії за віком.
Листом від 12.05.2020 року № 7382-7255/Ф-03/8-0400/20 «Про розгляд звернення» позивачеві повідомлено аналогічні підставі, що викладені в листі від 17.01.2020 року № 439/03.09-18.
Не погодившись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправним, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Згідно з ч. 1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Закон № 1058 набрав чинності з 1 січня 2004 року.
До набрання чинності Законом № 1058, який діє з 01.01.2004 року, пенсії призначались відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 (далі Порядок №637), згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На момент заповнення трудової книжки позивача вперше порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162 (далі Інструкція №162).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: - відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
- відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
- відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з п. 2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Також, п. 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З 29.07.1993р. порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993р. №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірний період, а саме, з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року позивач працював у «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной Администрации».
Причиною для відмови в зарахуванні вказаного періоду до стажу позивача для призначення пенсії за віком та відповідно відмови призначенні пенсії стало перетинання спірного періоду з періодом роботи в Україні відповідно до даних персоніфікованого обліку.
Суд критично ставить до таких доводів відповідача та повторно зауважує, що відповідно до ч. 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Закон № 1058 набрав чинності з 1 січня 2004 року.
До набрання чинності Законом № 1058, який діє з 01.01.2004 року, пенсії призначались відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ.
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд звертає увагу, що згідно даних трудової книжки позивача, копія якої наявна в матеріалах справи відсутні перетинання спірного періоду з будь-якими іншими періодами роботи позивача. Всі записи про роботу в трудовій книжці позивача виконано відповідно до вимог законодавства та без виправлень.
Крім того, спірний період роботи позивача також підтверджується довідками від 10.09.2019 року № 301 та № 302, копії яких наявні в матеріалах справи.
Отже, суд доходить висновку, що за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних(надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі №428/1695/17.
Таким чином, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні спірних періодів роботи та призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).
Разом з тим, позивачем заявлено позовну вимогу про виплату недоотриманої суми пенсії та продовження виплати пенсії у відповідному розмірі.
З даного приводу суд зазначає, що вказана вимога є передчасною, оскільки у відповідності із ст. 5 КАС України захисту підлягають лише порушені права, а відповідачем ще не призначено та не здійснено відповідних нарахувань пенсії. Отже, суд не наділений повноваженнями вирішувати спір на майбутнє, оскільки це суперечитиме засадам адміністративного судочинства.
Таким чином, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1730893381.1 від 10.06.2020 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи, а тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає 700,68 грн.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невключення ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в «Ремонтно-строительном тресте ГлавУНО Иркутской областной администрации» з 17.03.1989 року по 25.12.2001 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком після досягнення віку 60 років з моменту звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме: з 08.01.2020 року.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 700,68 грн. (сімсот гривень шістдесят вісім копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01.09.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька