ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2020Справа № 910/2842/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета"
до Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
про спонукання до виконання умов договору
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Бєлкін Л.М. (директор);
від відповідача Горобець О.В. (адвокат).
В судовому засіданні 30.07.2020 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 27.08.2020 року, проте через завантаженість суду протягом відповідного періоду, повне рішення було складено 01.09.2020 року.
25 лютого 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 21.02.2020 року до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку зобов'язати Акціонерне товариство "Укрсиббанк" виконувати умови договору банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета", здійснюючи операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами в силу положень статті 1067 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно припинив обслуговування банківських рахунків позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 року у справі № 910/2842/20 позовну заяву б/н від 21.02.2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета" до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про спонукання до виконання умов договору залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Газета" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Газета" за адресою: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 26, кв. 32, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103054106118 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 року у справі № 910/2842/20 вручено уповноваженому представнику позивача - 03.03.2020 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 10.03.2020 року (включно).
05 березня 2020 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета" надійшла заява б/н від 04.03.2020 року на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/2842/20 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.04.2020 року.
У зв'язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, підготовче засідання у даній справі, призначене на 07.04.2020 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 року підготовче засідання призначено на 14.05.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 02.06.2020 року.
В підготовчому засіданні 02.06.2020 року судом оголошувалася перерва.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 23.06.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/2842/20 до судового розгляду по суті на 09.07.2020 року.
В судовому засіданні 09.07.2020 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 30.07.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, 27 грудня 2019 року відповідач направив позивачу листа за № 57-1-21-29/137, в якому повідомив, що АТ «Укрсиббанк» відмовляє у подальшому обслуговуванні, керуючись своїм правом, закріпленим договором-анкетою відкриття та обслуговування банківського рахунку (з Правилами) № 03571444201 від 27.07.2015 року.
Крім того, у даному листі відповідач повідомив, що у зв'язку з вищенаведеним, банк відповідно до пункту договору про порядок розірвання договору за ініціативою банку, має намір закрити рахунки: UA313510050000026002571444200UAH UA883510050000026046571444200UAH, НОМЕР_1 , що відкрито за договором.
Позивач стверджує, що з даного листа незрозуміло, які підстави припинення обслуговування визначені відповідачем, якими конкретно нормами (пунктами) Правил відповідач керувався, тому причини припинення обслуговування є необгрунтованими.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що прийняття відповідачем рішення про відмову від проведення фінансових операцій по рахунку (обслуговування) позивача та закриття рахунків обумовлене неправомірними діями позивача, які полягали у ненаданнi повної відповіді на запит відповідача та належним чином засвідчених документів у встановлений строк. Дії відповідача повністю відповідали нормам Правил (договірних умов) обслуговування суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, самозайнятих осіб, представництв-клієнтів АТ «Укрсиббанк», у редакції затвердженій наказом П-LEG-2019-71 від 27.06.2019 року та ст. 6, 9, 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та іншим нормативно-правовим актам з питань фінансового моніторингу, а також нормам ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить суд:
- зобов'язати Акціонерне товариство "Укрсиббанк" виконувати умови договору банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю "Газета", здійснюючи операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами в силу положень статті 1067 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом, 27.07.2015 року між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) підписано договір-анкету відкриття та обслуговування банківського рахунку (з Правилами) № 03571444201, в п. 1.1. якого визначено, що підписуючи цей договір-анкету, клієнт погоджується з викладеною у "Правилах (договірних умовах) відкриття та обслуговування банківського рахунку суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, самозайнятих осіб, представництв - клієнтів АТ "УкрСиббанк" (далі - Правила), затверджених згідно з внутрішніми процедурами Банку (які розміщені для ознайомлення на сайті www.my.ukrsibbank.com та на інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку та опубліковані в газеті "Голос України" №99 (4849) від 02.06.2010 з усіма наступними змінами та доповненнями) пропозицією банку надавати клієнту на умовах, встановлених у цьому договорі та Правилах, наступні послуги: відкриття, обслуговування, закриття поточного(-их) рахунку(-ів) в національній та/або іноземній валюті, відповідно до вимог чинного законодавства України, який (які) наведено в додатку № 1 до договору-анкети; надання послуги приймання та розміщення на поточному рахунку готівкової виручки (в разі її здавання клієнтом).
Пунктом 2.2. договору-анкети визначено, що підписанням цього договору-анкети клієнт, серед іншого, засвідчує, що перед укладенням договору та підписанням цього договору-анкети він особисто ознайомлений з Правилами та тарифами, погоджується вважати положення вказаних Правил та тарифів обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору банк відкрив позивачу рахунки: № НОМЕР_2 - для спеціального режиму використання та № НОМЕР_3 - економ.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» відповідач є суб'єктом фінансового моніторингу, внаслідок чого закон покладає на нього певні права та обов'язки.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банк, як суб'єкт фінансового моніторингу, зобов'язаний, зокрема, здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом, забезпечувати у своїй діяльності, управління ризиками та розробляти критерії ризиків, а також самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів.
Пунктом 3 розділу 1 Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 09.07.2016 року № 584, встановлено, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.
Відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 417 від 26.06.2015 року, банк зобов'язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму.
Відповідно до п. 7 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію та/або офіційні документи, необхідну (необхідні для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Стаття 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу в порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, зобов'язаний уточнювати інформацію про клієнта у випадках, визначених законодавством.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансових операцій (обслуговування) у разі, коли клієнт на запит суб'єкта первинного фінансового моніторингу щодо уточнення інформації про клієнта не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії).
Аналогічні за змістом норми містяться в ч. 5 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими встановлено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціара власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягаю фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2019 року АТ «Укрсиббанк» було вручено позивачу запит № 57-1-21-22/116 від 18.11.2019 року про надання копій документів, які підтверджують джерело походження грошових коштів та економічну суть здійснюваних операцій, зокрема:
1) надати лист-відповідь з характеристикою діяльності, у тому числі щодо:
- опис господарської діяльності клієнта (розкрити економічну суть здійснюваних операцій по рахункам, відкритим в АТ «Укрсиббанк», пояснення діяльності, опис схеми бізнесу, територія ведення бізнесу, наявність офісу, приміщень, виробничих потужностей, обладнання, техніки, зазначити кількість працівників у штаті та які обов'язки вони виконують, ін.);
- опис цілі отримання готівкових коштів виключно у м. Краматорську на постійній основі;
- будь-яку іншу інформацію, яка дасть змогу зрозуміти суть здійснених операцій та реальне ведення бізнесу;
- надати виписку з банку, де проводиться основна бізнес діяльність ТОВ «Газета» за період з 01.10 19 по теперішній час;
2) надати документи, які регламентують операції з фінансової допомоги, а саме акти інвентаризації станом на 01.01.18р., 01.01.19р., 01.07.19р.;
3) надати документи по операції, що здійснювалася 15.11.2019р., зокрема, договір, на підставі якого надана фінансова допомога, документи та пояснення щодо мети та отримання фінансової допомоги та документи щодо використання даних коштів ТОВ «Газета».
У вказаному листі було вказано, що зазначені документи позивач має надати відповідачу у строк до 21 листопада 2019р., а також містилось попередження про те, що у разі ненадання запитуваних документів/інформації відповідач бути вимушений вжити заходів щодо обмеження обслуговування рахунків позивача.
Листом № 20/11 від 20.11.2019 року позивач частково надав документи та інформацію, що витребовувалася банком, зокрема, було надано копії договору безпроцентної фінансової допомоги з КІФ «Північний Донбас» від 02.01.2018р., договору позики з ФОП Бєлкіним Л.М. від 15.11.2019р., копії актів інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами від 01.01.2018р., 01.01.2019р., 01.07.2019р. У листі також було повідомлено, що отримання готівкових коштів здійснюється у м. Краматорську з метою виконання умов договору безпроцентної фінансової допомоги з КІФ «Північний Донбас», у зв'язку з тим, що це підприємство не має поточного рахунку та всі взаєморозрахунки здійснюються через касу.
Як зазначає відповідач, у зв'язку з тим, що у встановлений у запиті строк позивачем не було надано низку документів та інформації, 04.12.2019 року відповідачем було вручено позивачу повторний запит № 57-1-21-29/126 від 04.12.2019 року, в якому відповідач зазначив, що надані у відповідь на запит № 57-1-21-22/116 від 18.11.2019 року документи не дають змогу зрозуміти суть здійснених операцій ТОВ «Газета», а крім того не надано частину документів, які є важливими і без яких неможливо оцінити діяльність позивача, зокрема позивачем не було надано: виписку з банку, де проводиться основна бізнес діяльність ТОВ «Газета»; договори, згідно яких була надана фінансова допомога; документи, що підтверджують фактичне надання фінансової допомоги; документи та пояснення, які пояснюють мету отримання фінансової допомоги; опис господарської діяльності.
У листі запропоновано відповідачу дані документи надати у строк до 14:00 05.12.2019 року та повідомлено позивача, що у разі ненадання запитуваних документів/інформації відповідач бути вимушений вжити заходів щодо обмеження обслуговування рахунків позивача.
Відповідач вказує, що 26.12.2019 року у зв'язку не наданням позивачем всіх необхідних документів для аналізу його окремих операцій та діяльності в цілому, відповідачем було прийняте рішення припинення подальшої співпраці з позивачем, що зазначено у протоколі № 72 засідання Комітету затвердження сумнівних клієнтів.
27.12.2019 року відповідачем було вручено позивачу лист № 57-1-21-29/137 від 27.12.2019 року, в якому повідомив, що відповідно до умов договору-анкети відкриття та обслуговування банківського рахунку (з Правилами) № 03571444201 банк відмовляє позивачу в обслуговуванні та розриває договір за ініціативою банку. Крім того, у вказаному листі банк повідомив, що має намір закрити рахунки: НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_1 .
У цьому ж листі зазначено, що договір вважається розірваним, а рахунки закриваються не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня направлення цього листа. При цьому банк залишає за собою право продовжити обслуговування зазначених рахунків, а також надання послуг за договором. Запропоновано позивачу самостійно звернутися до обслуговуючого відділення і розірвати договір протягом 60 календарних днів з дати відправлення цього листа.
На твердження позивача, інформація викладена у вищенаведеному листі не відповідає дійсності, оскільки 21.02.2020 року при спробі перерахувати кошти у розмірі 2000,00 грн. відповідно до поточних потреб позивача, рахунки виявилися заблокованими.
Частиною 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачено заборону обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав виписку за картковим рахунком № НОМЕР_6 за період з 01.02.2020 року по 21.02.2020 року (включно), з якої слідує, що вхідний залишок (на 01.02.2020) - 2039,32 грн., вихідний залишок (на 21.02.2020) - 2039,32 грн., заборгованість за рахунком відсутня.
Крім того, у вказаній виписці зазначено перелік карток № НОМЕР_7 , строк дії якої до 07/20, № НОМЕР_8 , строк дії якої до 12/21, статус карток - активні.
Судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів в підтвердження взаємозв'язку картки № НОМЕР_7 та № НОМЕР_8 із рахунком № НОМЕР_6 , тоді як жодних обмежень або ж арештів за рахунками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 матеріали справи не містять.
За викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем рішення про відмову від проведення фінансових операцій по рахунку (обслуговування) позивача та закриття рахунків обумовлене неправомірними діями позивача, які полягали у ненаданнi повної відповіді на запит відповідача та належним чином засвідчених документів у встановлений строк, тому дії відповідача повністю відповідали умовам договору-анкети та нормам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачами.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути направлений на припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, відповідати матеріально-правовим способам захисту права.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Законодавцем передбачено, що такий перелік, зазначений в частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).
Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У тих випадках, коли спеціальна норма закону установила інший, ніж визначений статтею 16 ЦК України спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадку, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК України.
Відтак обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Встановивши відсутність правових та фактичних підстав позову, суд відмовляє в його задоволенні повністю.
За таких обставин, в частині заявлених позовних вимог позивачем невірно обрано спосіб захисту.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.09.2020р.
Суддя О.В. Котков