ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.09.2020Справа № 910/8384/20
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/8384/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВЕР-ТЕХ»
доФізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича
простягнення 30 639,67 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕР-ТЕХ» (надалі - позивач, ТОВ «АВЕР-ТЕХ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича (надалі - відповідач, ФОП Костюк Є.А.) про стягнення 35 553,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості у розмірі 85 360,76 грн., стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019р. у справі №910/14836/18, яке набрало законної сили 12.02.2019р., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10 739,73 грн. та інфляційних у розмірі 24 813,50 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020р. позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8384/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
22.07.2020р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні з підстав пропуску строку позовної давності.
10.08.2020р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 26.10.2018р. у справі №922/4099/17 та від 26.04.2017р. у справі №918/329/16, проти доводів відповідача заперечив, зазначивши, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
При цьому, позивач зазначив про сплив строку позовної давності за вимогами у даному спорі з березня по травень 2017 року, у зв'язку із чим позивачем здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Так, на підставі перерахунку, здійсненого з урахуванням строку позовної давності, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9 586,04 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21 053,63 грн.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 163 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову вказує позивач.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі №910/8384/20 судом була постановлена 22.06.2020р., то з урахуванням вимог вищезазначених норм позивач мав право подавати заяву про зменшення розміру позовних вимог у строк до 22.07.2020р. включно.
Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на вказані приписи процесуального законодавства, оскільки вказана відповідь позивача на відзив №146 від 06.08.2020р. подана до суду 10.08.2020р., тобто поза межами строку, встановленого п. 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України для вчинення дій зі зменшення розміру позовних вимог, за відсутності доказів наявності будь - яких поважних причин неможливості звернення до суду з відповідною заявою та дотримання відповідних процесуальних строків або клопотань про поновлення останніх, викладена у відповіді на відзив заява про зменшення розміру позовних вимог залишається судом без розгляду, а позовні вимоги розглядаються в розмірі первісно заявленої суми, а саме 35 553,23 грн.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019р. у справі №910/14836/18, яке набрало законної сили 12.02.2019р., не змінено і не скасовано, та на виконання якого 19.02.2019р. видано відповідний наказ, позовні вимоги ТОВ «АВЕР-ТЕХ» задоволено повністю, стягнуто з ФОП Костюк Є.А. на користь ТОВ «АВЕР-ТЕХ» заборгованість у розмірі 85 360,76 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
Обставини, встановлені у справі №910/14836/18, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2019р. у справі №910/14836/18, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Зазначеним рішенням встановлено, що позивачем на підставі видаткових накладних №АТ-08110461 від 11.08.2015р. на суму 12 337,20 грн., №АТ-09150186 від 15.09.2015р. на суму 7 904,92 грн., №АТ-08120271 від 12.08.2016р. на суму 87 261,89 грн., №АТ-02130311 від 13.02.2017р. на суму 1 535,11 грн., №АТ-02090439 від 09.02.2017р. на суму 34.338,85 грн., №АТ-02150499 від 15.02.2017р. на суму 7 782,55 грн., №АТ-03030304 від 03.03.2017р. на суму 3 440,05 грн. поставлено відповідачу товар на загальну суму 154 600,57 грн., в свою чергу, відповідач в порушення взятого на себе грошового зобов'язання здійснив часткову оплату вартості поставленого позивачем на підставі зазначених видаткових накладних товару, у зв'язку із чим, за ним утворилась заборгованість у розмірі 85 360,76 грн.
За викладених обставин Господарський суд міста Києва за результатами розгляду справи №910/14836/18 дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 85 360,76 грн.
Позивач вказує, що оскільки відповідачем рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14836/18 не виконано, то існують підстави для нарахування на суму заборгованості у розмірі 85 360,76 грн. 3% річних та інфляційних втрат, які він просить суд стягнути з ФОП Костюк Є.А. на свою користь.
Періодом для нарахування 3% річних позивачем визначено з 04.03.2017р. по 05.06.2020р., періодом для нарахування інфляційних втрат позивачем визначено березень 2017 року - квітень 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду в справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів («Брумареску проти Румунії»).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).
З матеріалів справи, зокрема роздруківки інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.02.2019р. у справі №910/14836/18 слідує, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість у розмірі 85 360,76 грн. відповідачем не погашена.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, в п. 5.4 вказаної Постанови Пленум Вищого господарського суду України наголосив на тому, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 зазначеної Постанови).
Отже, дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Як зазначалося вище, періодом для нарахування 3% річних позивачем визначено з 04.03.2017р. (день наступний за днем коли відповідачем мало бути виконано грошове зобов'язання) по 05.06.2020р., періодом для нарахування інфляційних втрат позивачем визначено березень 2017 року - травень 2020 року, що є правомірним.
Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем нарахування 3% річних здійснено на суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, тобто на суму 110 174,26 грн., що є неправомірним.
При цьому, щодо порядку нарахування інфляційних втрат суд відзначає наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019р. у справі №910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням викладеного вище, і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 22 191,81 грн. та 3% річних у розмірі 8 345,97 грн. В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних (2 393,76 грн.) та інфляційні втрати (2 621,69 грн.) обраховані позивачем невірно, а тому задоволенню не підлягають.
Разом з тим відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Слід зазначити, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, встановлений у статті 257 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 10.06.2020р., про що вказує поштова накладна №0206818507167 на конверті, а тому періодом нарахування інфляційних втрат в межах строку позовної давності та за правилами ст. 625 ЦК України слід вважати червень 2017 року травень 2020 року, а 3% річних з 10.06.2017р. по 05.06.2020р. (дата визначена позивачем в позовній заяві).
Враховуючи визначений позивачем період, в межах якого здійснено нарахування заявлених до стягнення сум, та заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає, що задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 18 777,38 грн., нарахованих за період з червня 2017 року травень 2020 року та 3% річних у розмірі 7 658,41 грн. за період з 10.06.2017р. по 05.06.2020р.
При цьому, в стягненні 3% річних у розмірі 687,56 грн., нарахованих за період з 04.03.2017р. по 09.06.2017р. та інфляційних втрат у розмірі 3 414,43 грн., нарахованих за період з березня по травень 2017 року слід відмовити, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності (ст. 267 ЦК України).
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки за вимогою про стягнення основного боргу строк позовної давності сплив, то відповідно такий строк сплив і за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, оскільки інфляційні втрати і 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/16945/14 та від 26.04.2017р. у справі №918/329/16.
Водночас, суд також звертає увагу відповідача на те, що оскільки внаслідок невиконання ним грошового зобов'язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то і відповідно право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕР-ТЕХ» підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕР-ТЕХ» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 13ж; ідентифікаційний код 21665318) 3% річних у розмірі 7 658 грн. 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 18 777 грн. 38 коп. та судовий збір у розмірі 1 562 грн. 95 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 01.09.2020.
Суддя А.І. Привалов