номер провадження справи 4/51/20
01.09.2020 Справа № 908/720/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справу
За позовом: Колективне підприємство "МИКОЛАЇВЛІФТ", (54030, м. Миколаїв, вул. Адм. Макарова, буд. 7)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ", (69008, Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15)
про стягнення 3 122, 96 грн.
17.03.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. №106 від 12.03.2020 (вх. № 794/08-07/20 від 17.03.2020) Колективного підприємства "МИКОЛАЇВЛІФТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" про стягнення 3122, 96 грн., з яких 2 520,00 грн. основної заборгованості та 602, 96 грн. 3 % річних.
Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2020 справу № 908/720/20 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/720/20, присвоєно справі номер провадження 4/51/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Сторонам встановлені строки подання письмових заяв по суті спору.
Заявлені позивачем вимоги, викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст. ст. 525, 526, 625, 629, 693 ЦК України, 238 ГПК України на підставі яких позивач просить, позов задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" 3122, 96 грн., з яких 2 520,00 грн. основної заборгованості та 602, 96 грн. 3 % річних.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем) фізичної особи-підприємця.
В листі Міністерства юстиції України від 23.01.2018 № 1028/8.4.3/Ін-18 надано роз'яснення, що згідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ст. 6 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" (ідентифікаційний номер 39341411) є: 69008, Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/720/20 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від 23.03.2020 про відкриття провадження у справі, яка 10.04.2020 отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ", про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення (штрих-код 6900118978644).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Ухвалою господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 23.03.2020 у справі №908/720/20 відповідачу запропоновано подати відзив у строк не пізніше 10.04.2020.
При цьому судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень» http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. (ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України)
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Шістдесят днів з дня відкриття провадження у даній справі сплив 22.05.2020, але судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з подальшими змінами) на усій території України установлено карантин, який наразі триває, із запровадженням відповідних заборонюючих та обмежувальних карантинних заходів.
Законом України № 540-IX від 30.30.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» у Господарському процесуальному кодексі України розділ X «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 4 такого змісту:
«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.».
Законом України № 731-IХ від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
При цьому, згідно з п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Встановлений п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IХ 20-денний строк закінчився 07.08.2020.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.03.2020 у справі №908/720/20 відповідачу запропоновано у строк не пізніше 10.04.2020 подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 23.03.2020 у справі №908/720/20 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у строк до 07.08.2020 включно не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/720/20 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 01.09.2020, з урахуванням п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IХ та наданням можливості сторонам у справі подання процесуальних заяв по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, суд
19.03.2019 Колективне підприємство "МИКОЛАЇВЛІФТ" на підставі рахунку № 283 від 19.03.2019 перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничого підприємства "ЗЕМІТ" 2520,00 грн.
Про факт вчинення банківської операції свідчить платіжне доручення № 4432 від 19.03.2019. В призначенні платежу зазначено: «попередня оплата за феродо 90*8*1 зг. рах.№283 від 19.03.2019 у т. ч. ПДВ 20% ».
Як зазначав позивач в позовній заяві, зазначений рахунок №283 від 19.03.2019 виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" на підставі телефонних переговорів представників сторін з приводу поставки товару, який зазначений в рахунку.
В рахунку №283 від 19.03.2019 міститься позначення на підставі - основний договір.
Разом з цим матеріали справи не містять, а сторонами не надано жодного письмового договору.
Позивач зазначає, що господарських правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" у вигляді правочину не відбулось.
16.09.2019 позивачем на адресу відповідача направлена вимога за вих. № 364 щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 2520,00 грн. протягом семи календарних днів з моменту одержання даної вимоги, що підтверджується фіскальним чеком від 16.09.2019 та описом вкладення до цінного листа, скріплений відбитком поштового зв'язку за 16.09.2019.
Зазначена вимога залишена без відповіді та задоволення.
Грошові кошти в сумі 2520,00 грн. відповідачем в добровільному порядку не повернуті, що стало підставою позивача для звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що сторони мали намір укласти договір поставки товару.
Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності господарських правовідносин між сторонами та, як наслідок, наявність у позивача зобов'язання перерахувати відповідачу грошових коштів в сумі 2520,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставне отримання та збереження відповідачем грошових коштів у розмірі 2520,00 грн.
Відповідач позицію позивача не спростував, доказів на підтвердження існування господарських правовідносин між сторонами та поставки товару загальною вартістю 2520,00 грн. суду не надав.
За таких обставин суд визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 2520,00 грн.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 602, 96 грн. 3 % річних, які розраховані за період з 23.03.2019 по 11.03.2020, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Також слід врахувати, що згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
З урахуванням зазначеного, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Вимоги про стягнення з відповідача 3% річних заявлено позивачем обґрунтовано, проте розрахунок 3% річних позивачем виконаний не правильно.
Суд зазначає, що розрахунок 3% річних позивач мав здійснити з 01.10.2019 по 11.03.2020, тобто з дня отримання вимоги за вих. № 364 від 16.09.2019.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню частково, за період з 01.10.2019 по 11.03.2020 в сумі 312, 85 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється в задоволенні позову.
Крім того, у позові позивач, посилаючись на ч. 10 ст. 238 ГПК України, просить зазначити в резолютивній частині рішення формулу нарахування процентів для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
На підставі викладеного, суд задовольняє клопотання позивача та згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначає в резолютивній частині рішення про нарахування 3% річних, до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого ТОВ "ЗЕМІТ" (ідентифікаційний код 39341411); 3- розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ "ЗЕМІТ" (ідентифікаційний код 39341411) суми основного боргу за період: з 12.03.2020 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, на день розгляду спору повернення позивачу безпідставно отриманих коштів суду не надав.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування заявлених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Колективного підприємства "МИКОЛАЇВЛІФТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМІТ", (69008, Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15, код ЄДРПОУ 39341411) на користь Колективного підприємства "МИКОЛАЇВЛІФТ", (54030, м. Миколаїв, вул. Адм. Макарова, буд. 7, код ЄДРПОУ05472620) 2520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 312 (триста дванадцять) грн. 85 коп. 3% річних за неповернення безпідставно одержаних грошей в сумі 2520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. за період з 01.10.2020 по 17.02.2020, 1906 (одну тисячу дев'ятсот шість) грн. 73 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних, до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого ТОВ "ЗЕМІТ" (ідентифікаційний код 39341411); 3- розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ "ЗЕМІТ" (ідентифікаційний код 39341411) суми основного боргу за період: з 12.03.2020 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.
Повне судове рішення складено "01" вересня 2020р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Г.Зінченко