проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"01" вересня 2020 р. Справа №917/616/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого (доповідача): Чернота Л.Ф.
судді: Гребенюк Н.В., Зубченко І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу (вх.№1738 П/3) Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
на рішення Господарського суду Полтавської області
від02.06.2020 року (рішення підписано 02.06.2020 року)
у справі за позовом до про №917/616/20 (суддя - Тимощенко О. М.) Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)”, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область стягнення 8 423,89 грн. заборгованості
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ 10.04.2020 року звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою №14/4-1768-20 від 16.03.2020 року до Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)”, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область про стягнення 8 423,89 грн. заборгованості, що складається з 6 742,77 грн. пені, 552,28 грн. 3% річних та 1 128,84 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 17.04.2020 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ 06.07.2020 року звернулось до суду з апеляційною скаргою №14/4-4163-20 від 26.06.2020 року, в якій просить:
- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20;
- прийняти апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20 до апеляційного провадження;
- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20, яким було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог;
- прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задовольнити у повному обсязі, а саме: стягнути з Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” борг у загальній сумі 8 423,89 грн., у тому числі: 6 742,77 грн. пені, 552,28 грн. 3% річних, 1 128,84 грн. інфляційних втрат;
- відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з оскаржуваним рішенням щодо відмови у задоволенні позовних з вимог і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», права, без дослідження усіх істотних обставин справи, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Відзначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, помилково посилався на ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
На переконання апелянта, Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості.
Матеріали справи не містять доказів включення до реєстру підприємств, що є учасниками процедури врегулювання заборгованості, тому застосування ч. 3 ст.7 Закону є неправомірним. На момент прийняття оскаржуваного рішення Відповідач не включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому не може бути учасником процедур, які визначені Законом 1730.
Окрім того, Господарський суд Полтавської області приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог па підставі ч.3 ст.7 Закону України повинен був встановити факт чи дійсно придбаний газ використовувався відповідачем для цілей, що передбачені Законом, а саме використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а не використаний в інший спосіб.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Гребенюк Н. В., Зубченко І. В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 року, керуючись ст.ст. 119, 234, 235, 256, 258, 262, 263 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ поновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20 та встановлено учасникам справи строк до 07.08.2020 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань (у разі наявності), що пов'язані з розглядом апеляційної скарги із доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
07.08.2020 року до канцелярії суду від Державного підприємства “Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)”, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область надійшов відзив №15/7п/240/Мт від 05.08.2020 року на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ - залишити без задоволення.
Статтею 263 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, під час подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, одночасно повинні додавати докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Втім, відповідачем, всупереч вимогам вищевказаної статті, не надано доказів направлення копії поданого відзиву №15/7п/240/Мт від 05.08.2020 року на апеляційну скаргу, про що складено акт Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2020 року.
Будь-яких заяв, клопотань та заперечень учасниками справи направлено не було.
За змістом ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Малозначними є справи, визначені частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, до таких відносяться:
- справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі є стягнення 8 423,89 грн., тобто ціна позову є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому дана справа є малозначною у розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що клопотань від сторін про розгляд апеляційної скарги з повідомленням учасників справи не було, а колегія суддів з власної ініціативи не вбачає необхідності у такому розгляді, тому вважає за можливе призначити апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до розгляду без повідомленням учасників справи в порядку письмового провадження, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 року, керуючись ст. ст. 8, 234, 235, 268, 270, 281 Господарського процесуального кодексу України, призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року у справі №917/616/20 в порядку письмового провадження, про що поінформовано учасників справи шляхом надсилання цієї ухвали.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та відповідачем Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Крюковської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№29) (яке надалі було перейменовано в Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29) було укладено договір постачання природного газу №3340/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року (далі-Договір) (арк.с.14-20).
Сторони погодили, що Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору, згідно п.1.1 договору.
Пунктом 1.2 договору врегульовано, що газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
31.12.2015 року та 29.01.2016 року між сторонами були підписані додаткові угоди №1 та №2 до Договору (арк. с. 21-23).
На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу впродовж січня, лютого, березня 2016 року природний газ на загальну суму 149 103,45 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 60307,95 грн., від 29.02.2016 на суму 50982,50 грн., від 31.03.2016 на суму 37813,00 грн. (арк.с.24-26).
Відповідно до п. 6.1. Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В п. 6.3.3 Договору зазначено, що за наявності заборгованості у споживача за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.
Із тексту позовної заяви вбачається, що в порушення умов Договору відповідачем проведено оплату вартості спожитого газу за період з січня 2016 р. по березень 2016 р. (включно) з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 8 423,89 грн. заборгованості, яка складається з: 6742,77 грн. - пені за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов'язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.); 552,28 грн. 3% річних за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов'язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.); 1128,84 грн. інфляційних за періоди: з 15.03.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.) (розрахунки арк. с. 12-13).
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію договору постачання природного газу №3340/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року та додаткові угоди до нього №1,№2; копії актів приймання-передачі природного газу; сальдо по підприємству; довідка по операціях за договором №3340/16-ТЕ-24; розрахунки заборгованості і т.д.
Приписами статті 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, згідно ст. 692 ЦК України.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст. 193 ГК України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), згідно вимог ст. 610 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором щодо поставки природного газу.
Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриманий природний газ з порушенням встановлених у договорі строків. Дана обставина відповідачем не спростована та не заперечується.
Пунктом 8.2 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору постачальник має право він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
У зв'язку із цим, позивач просив стягнути з відповідача:
- 6742,77 грн. пеню за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов'язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.);
- 552,28 грн. 3% річних за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов'язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.);
- 1128,84 грн. інфляційних за періоди: з 15.03.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов'язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов'язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.) (розрахунки арк. с. 12-13).
Дійсно, 30.11.2016 р. набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016р. № 1730-VIII (далі Закон №1730), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.
Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Для застосування положень даного Закону №1730 необхідна наявність кількох умов, зокрема, відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного боргу має бути сплачена підприємством постачальнику до набрання чинності вказаним Законом.
У розумінні ст. 1 Закону України “Про теплопостачання”, теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у спірних правовідносинах є Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ (код ЄДРПОУ 20077720) який є постачальником природного газу у розмінні Закону №1730.
В свою чергу, відповідачем у даній справі є Державне підприємство «Сільського господарського підприємства Державної кримінально-виконавчої служби України (№29)» відповідно до ліцензії №457 від 05.10.2012 року, виданою Полтавською обласною державною адміністрацією, здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (пари та гарячої води).
Відповідно до ст. 23 Закону України “Про теплопостачання”, господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Крім того, Інформація про суб 'єкти господарювання, яким надано право на провадження господарської діяльності (у яких мається ліцензія) висвітлюється на сайті НКРЄКП у розділі (Суб'єкти природних монополій з централізованого водопостачання і водовідведення та транспортування теплової енергії) в мережі Інтернет. Дана інформація - є відкритою. У даному реєстрі міститься інформація і щодо Державного підприємства «Сільськогосподарського підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№29)» під № 42 та № 373 у переліку підприємств Полтавської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» державною установою «Крюковська виправна колонія (№29)» (далі за текстом - Замовник) було проведено переговорну процедуру закупівлі пари та гарячої води з укладенням відповідного договору з державним підприємством «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№29)» з метою надання комунально-побутових послуг засудженим зокрема теплопостачання, яка розміщена на майданчику Уповноваженого органу з публічних закупівель, а саме закупівлі «Пара, гаряча вода та пов'язана продукція».
Частиною 5 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» врегульовано, що замовник не, вимагає документального підтвердження публічної інформації, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним, або публічної інформації, що є доступною в електронній системі закупівель.
Крім цього, наведені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюються на спірні правовідносини сторін.
Як було вищезазначено, п. 1.2. договору, порушення якого з боку відповідача заявлено у якості підстави позову, газ відповідачу поставлявся виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Також, зі змісту наданих позивачем актів приймання - передачі природного газу на підтвердження факту поставки газу вбачається, що спірний газ приймався відповідачем виключно з метою виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач у спірний період січня, лютого, березня 2016 року, отримав газ з метою виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відтак він мав ознаки теплогенеруючої організації відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання".
Таким чином, наведені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюються на спірні правовідносини сторін.
Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.06.2019 у справі №911/2024/18, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18 та ін.
Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості (арк.с.12-13). за отриманий природний газ в сумі 149 103,45 грн. відповідач остаточно розрахувався 05.09.2016 року. Тому, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 149 103,45 грн. не відповідає приписам Закону № 1730, оскільки позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, яка була остаточно погашена до набрання чинності наведеним Законом, а тому спірні суми не підлягають стягненню в силу прямої вказівки Закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020 у справі №910/17428/18.
Позивач в своїй апеляційній скарзі посилається на судову практику, яка виникла при розгляді аналогічних спорів, таких як справа №917/887/18 (постанова від 08 лютого 2019 року) та справа №922/3192/19 (постанова від 21 лютого 2020 року) за участю НАК «Нафтогаз України» та відповідачів, які не являються суб'єктами господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Але, в даному випадку, дані твердження позивача спростовуються, тому, як Державне підприємство «Сільськогосподарського підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№29)» відповідно до ліцензії № 457 від 05.10.2012 року виданою Полтавською обласною державною адміністрацією здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії ( далі по тексту - пари та гарячої води).
Крім того, сторони у спорі співпрацюють тривалий час та знаходяться у договірних відносинах, таким чином, позивач був обізнаний про факт отриманих ліцензій суб'єктом господарювання, тому як, інформація про суб'єктів господарювання, яким надано право на провадження господарської діяльності висвітлюється на сайті НКРЄКП у розділі (Суб'єкти природних монополій з централізованого водопостачання і водовідведення та транспортування теплової енергії), яка є загальновідомою.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6742,77 грн. пені, 552,28 грн. 3% річних та 552,28 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції в оскаржуваному судовому рішення про відмову у задоволенні позовних вимог зроблений відповідно до норм законодавства, зокрема частини 3 статті 7 Закону, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ не підлягає задоволенню, рішення господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає залишенню без змін на підставі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3153,00 грн. підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 86,129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ на рішення господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року (повний текст рішення складено та підписано 02.06.2020 року) у справі №917/616/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 року (повний текст рішення складено та підписано 02.06.2020 року) у справі №917/616/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених частиною 3 пункту 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.09.2020 року.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.В. Зубченко