проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"01" вересня 2020 р. Справа № 922/910/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М. , суддя Слободін М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача за вх. №1543 Х/1 на рішення Господарського суду Харківської області від "01" червня 2020 р. (суддя Смірнова О.В.) у справі №922/910/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до Приватного акціонерного товариства "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа", м.Харків,
про стягнення 1 414, 27 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.06.2020 у справі №922/910/20 відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 2258/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 в загальному розмірі 1414,27 грн., з яких: 1043,20 грн. - пеня, 110,50 грн. - 3% річних та 260,57 грн. - інфляційні втрати, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем строків оплати за переданий позивачем у власність відповідача природний газ.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зокрема посилається на неправильне застосування господарським судом норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", згідно з якими списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення здійснюється лише у випадку включення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, до якого відповідач не включений, а також не є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією.
На думку апелянта господарським судом першої інстанції не було зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, а тому застосування ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є неправомірним.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16, №911/3951/16.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової судової справи між суддями від 22.06.2020 справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 апеляційна скарга позивача залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі.
08.07.2020 до канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшли клопотання стосовно приєднання додаткових документів на виконання вимог попередньої ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, відповідно до статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відкриття апеляційного провадження у справі.
Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 відкрите апеляційне провадження у справі № 922/910/20 та поновлений строк на оскарження. Запропоновано учасникам справи подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем у встановлений судом процесуальний строк було надано відзив на апеляційну скаргу у якому заявник наголошує на тому, що оскаржуване рішення законне, а твердження скаржника є надуманими та безпідставними.
В обґрунтування своєї позиції по справі посилається на вимоги ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та відсутність в нього заборгованості за поставлений природний газ на час набрання чинності зазначеним Законом.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 2258/16-ТЕ-32.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору, газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 28.01.2016, постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 21 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м.) - січень - 7,0, лютий - 7,0, березень 7,0.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що споживач до 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає постачальнику належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Обсяг поставки підтверджується постачальником споживачу на відповідний місяць поставки (розрахунковий період) в установленому порядку.
Згідно п. 3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Відповідно до п. 3.5 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику: завірену копію акта наданих послуг з розподілу/транспортування природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/про транспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
У випадку ненадання або несвоєчасного надання споживачем акту приймання-передачі природного газу обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
У випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
Ціна газу визначена сторонами в розділі 5 Договору (з урахуванням додаткових угод № 1 від 31.12.2015 року до Договору, № 3 від 31.03.2016 року до Договору).
Згідно пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 договору, постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до розділу 12 договору, він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача протягом січня-квітня 2016 року природний газ на загальну суму 27328,47 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є узгодженими, мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств та відповідно до яких наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.
Зазначені акти, відповідно до пункту 3.4 договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами по договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату газу в повному обсязі, однак з порушенням умов п.6.1 Договору у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до господарського суду та вимагає стягнути з відповідача спірні суми пені та 3% річних.
Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст.525, 615 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, як визначено умовами договору постачання природного газу № 2258/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно з статтєю 1 цього Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
У даній справі предметом спору є стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на основну заборгованість за спожитий в період з січня по березень 2016 природний газ, а вказана заборгованість була у повному обсязі погашена відповідачем 28.11.2016, що позивачем не оспорюється, тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що застосування приписів частини третьої статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідні висновки щодо застосування ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 № 904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 13.02.2018 № 911/1719/13, 14.02.2018 № 908/3211/16, 22.02.18 №922/4355/14, 28.02.2018 № 911/3914/14, 11.04.2018 № 15/5005/153/2012, 908/2055/17 від 30.05.2018, № 927/1152/16 від 07.02.2018, № 914/3131/15 від 23.01.2018, № 922/4355/14 від 22.02.2018, № 904/10736 від 15.03.2018, 26.02.2019 №904/2960/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, на момент звернення до суду з даним позовом у позивача були відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, а місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та вірно оцінені обставини у справі і ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, на рішення Господарського суду Харківської області від 01.06.2020 у справі №922/910/20 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 01.06.2020 у справі №922/910/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Н.М. Дучал
Суддя М.М. Слободін