вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" серпня 2020 р. Справа № 910/17685/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання Ярмоленко С.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гудзенка Віталія Івановича
на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2020 р. (повний текст складено 02.06.2020 р.) та додаткове рішення від 09.06.2020 р.
у справі № 910/17685/19 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом фізичної особи-підприємця Гудзенка Віталія Івановича
до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елін Лтд"
про стягнення 433 000,00 грн.,-
Фізична особа-підприємець Гудзенко Віталій Іванович (далі - ФОП Гудзенко В.І.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елін Лтд" (далі - ТОВ фірма "Елін Лтд") про стягнення 433 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані сплатою позивачем митних платежів при повторному відправленні вантажу вантажоодержувачу за межі митної території України, оскільки під час виконання відповідачем перевезення з його вини втрачено міжнародний ветеринарний сертифікат, який супроводжував вантаж, що потягло повернення вантажу позивачу.
Стверджуючи, що позивачем до авіаперевезення разом з вантажем був переданий оригінал міжнародного ветеринарного сертифікату, що визнано відповідачем у відповіді на претензію позивача, і цей сертифікат був втрачений саме під час авіаперевезення, що підтверджується Відомством з охорони навколишнього середовища, охорони прав споживачів та прикордонного контролю (м. Кельн, Німеччина), позивач зазначав, що відповідальність за втрату документу, який передано разом з вантажем, має нести відповідач. На думку позивача, відповідач має відповідати за додаткові вимушені витрати позивача, пов'язані із здійсненням ним повторного відправлення вантажу до Німеччини у тому числі із здійсненням сплати необхідних платежів при митному очищенні вантажу.
Відповідач заявлених вимог не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на умови угоди щодо перевезення, які виключають відповідальність перевізника за дії чи упущення відправника, включаючи але не обмежуючись неправильною або неналежною упаковкою, порушенням умов з безпеки, маркування, за дії або упущення одержувача чи іншої особи, що має відношення до відправлення. Відповідач також зауважував, що максимальна відповідальність перевізника дорівнює меншій з наступних величин: задекларованій вартості і реальній шкоді. Стверджуючи, що у міжнародній повітряній накладній відправником не вказано вартості вантажу, тому відповідальність перевізника має обчислюватися, виходячи з її ваги, тобто не більше 30 англійських фунтів стерлінгів. До того ж, вказував відповідач, причиною повернення вантажу і неможливості його отримання вантажоодержувачем було також неправильне маркування вантажу вантажовідправником. Заперечуючи доводи позову перевізника відповідач посилався, серед іншого, і на положення Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999 р., яка визначає межі відповідальності перевізника.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2020 р. у справі № 910/17685/19 у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи такий свій висновок, суд першої інстанції виходив з доведення відповідачем відсутності своєї вини у поверненні вантажу позивачу, оскільки повернення відправнику сировини для подальшої її переробки і не допуск її до ввезення на територію Німеччини сталося за обставин, за які відповідач не відповідає - відсутність оригіналу міжнародного ветеринарного сертифікату та недостатність інформації у маркуванні товару.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2020 р. у справі № 910/17685/19 стягнуто з фізичної особи-підприємця Гудзенка Віталія Івановича на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елін Лтд" 61 230,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду та мотивами, якими суд при цьому керувався, фізична особа-підприємець Гудзенко Віталій Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов.
Наводячи підстави скасування оскаржуваних рішень, апелянт зазначав, що судом першої інстанції не надано оцінки усім доказам у справі, невірно встановлено обставини справи і безпідставно зроблено висновок про відсутність вини відповідача у поверненні товару відправникові з підстав відсутності міжнародного ветеринарного свідоцтва. На думку апелянта, суд не дав належної правової оцінки тій обставині, що у листі № 93 від 26.04.2019 р. відповідач визнав, що з митної території України міжнародне експрес-відправлення (далі - МЕВ) до Німеччини було відправлено з повним пакетом документів, в тому числі з міжнародним ветеринарним сертифікатом Ю-31 № 006374 від 01.03.2019 р. (за твердженням скаржника оригіналом), і відсутність оригіналу вказаного документу була підставою повернення з Німеччини міжнародного відправлення вантажовідправнику.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Калатай Н.Ф., Дідиченко М.А., поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення; відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.08.2020 р.
05.08.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 р. оголошено перерву до 12.08.2020 р.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020 р., у зв'язку з перебуванням суддів Дідиченко М.А. та Калатай Н.Ф. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Алданова С.О., Мартюк А.І.
У судовому засіданні, що відбулось 12.08.2020 р., позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначав, що його відповідь на претензію позивача не може розглядатися окремо від умов перевезення, прав та обов'язків вантажовідправника та перевізника, а також від інших наявних у справі документів. Так відповідач, зокрема, зазначав, що у митній декларації про ввезення сировини з Німеччини в Україну серед переліку документів, які супроводжували сировину, є посилання на реквізити документа, ідентичні тим, які мало міжнародне ветеринарне свідоцтво. Крім того відповідач зауважував на положеннях ст. 10 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, за змістом якої відповідальність за правильність відомостей та заяв, які стосуються вантажу, унесених ним або від його імені в авіавантажну накладну, несе відправник. Як зазначав відповідач, повернення вантажу вантажовідправникові відбулося з незалежних від перевізника причин, тож між витратами позивача по сплаті митних платежів при повторному відправленні вантажу та діями відповідача при виконанні перевезення відсутній причинно-наслідковий зв'язок.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2019 р. між фізичною особою-підприємцем Гудзенко Віталієм Івановичем (продавець) та компанією "Esparma GmbH" (покупець) укладено контракт № 01, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався продати та передати у власність покупця, а покупець оплатити та прийняти товар у вигляді бджолиної отрути у вигляді порошку в кількості, узгодженій між сторонами контракту.
Для виконання міжнародного перевезення товару (вантажу) позивач звернувся до відповідача, який є генеральним сервіс-партнером корпорації Federal Express в Україні.
Відправлення бджолиної отрути у вигляді порошку здійснювалося у формі міжнародного експрес-відправлення (МЕВ) за міжнародним транспортним документом № 8060 2204 5456 від 04.03.2019 р., зі змісту якої випливає, що відправником є Гудзенко В. (Полтава, Україна), а отримувачем - компанія "Cfm Oskar Tropitzsch GmbH" (Марктредвіц, Німеччина); відправка здійснена 05.03.2019 р.
Відповідно до статті 1 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999 р. (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною 06.05.2009 р., ця Конвенція підлягає застосуванню до будь-якого міжнародного перевезення пасажирів, багажу або вантажу, яке здійснюється повітряним судном за винагороду.
За змістом частини 1 статті 4 Конвенції для перевезення вантажу оформлюється авіавантажна накладна.
В силу статті 11 Конвенції авіавантажна накладна або квитанція на вантаж, до доведення протилежного, є достатнім свідченням укладення договору, прийняття вантажу та умов перевезення, зазначених у них. Будь-які відомості в авіавантажній накладній або в квитанції на вантаж про вагу, розміри та упаковку вантажу, також про кількість місць, до доведення протилежного, є достатнім свідченням повідомлених даних; дані про кількість, об'єм та стан вантажу не є доказом проти перевізника, за винятком тих випадків, коли ним проведена перевірка цих даних у присутності вантажовідправника із зазначенням цього в авіавантажній накладній чи в квитанції на вантаж, або коли вони стосуються очевидного стану вантажу.
Згідно статті 10 Конвенції вантажовідправник несе відповідальність перед перевізником за будь-яку шкоду, заподіяну йому чи будь-якій іншій особі, перед якою перевізник несе відповідальність, унаслідок неправильності, неточності або неповноти відомостей або заяв, поданих вантажовідправником або від його імені.
Відповідно до митної декларації № UA806020/2019/205623 (а.с. 22 том 1) відправником бджолиної отрути у вигляді порошку, вагою 2 кг, вартістю 74 000,00 євро, яка використовується як сировинний матеріал для подальшої переробки, вказано позивача, одержувачем товару - компанію "Cfm Oskar Tropitzsch GmbH", Німеччина, а перевізником - ТОВ фірма "Елін Лтд".
При цьому у графі 44 ВМД, у якій зазначаються при декларуванні наявність додаткової інформації / документи, сертифікати, уміщено код документу "0853" та його реквізити Ю-31 № 006374 01/03/19 р.
У відповідності до розділу 10 коди документів, що відповідають кодам документів Нової комп'ютеризованої транзитної системи Класифікатора документів (наказ ДФСУ № 1193 від 28.12.2016 р.), за класифікатором код "0380" належить рахунок-фактурі, код "0853" - Міжнародному ветеринарному сертифікату або ветеринарному свідоцтву (Veterinary certificate), код "0862" - декларації про походження товару.
З доводів позивача випливає, що вантаж був повернутий вантажовідправнику та не був доставлений вантажоотримувачу, через втрату перевізником під час перевезення вантажу оригіналу Міжнародного ветеринарного сертифікату. На думку позивача, супроводжуючі вантаж документи є частиною вантажу, тож разом із вантажем перебувають під відповідальністю перевізника, і останній має відповідати за втрату документів як за втрату чи пошкодження вантажу, а також за всі інші негативні наслідки такої втрати, які настали для вантажовідправника.
Заперечуючи доводи позивача про втрату документів, які супроводжували багаж, відповідач, серед іншого, зазначав, що у митній декларації № UA806020/2019/213232 (а.с. 27 том 1), яка засвідчує ввезення товару на митну територію України і проходження у зв'язку з цим митних процедур 22.07.2019 р., під кодом "0853" зазначено документ з тими самими реквізитами, які належали документу, зазначеному під цим же кодом при проходженні митних процедур при вивезенні товару. У обох митних деклараціях документ під кодом "853" мав реквізити Ю-31 № 006374 01.03.2019 р.
Отже, вважав відповідач, доводи позивача про втрату під час перевезення Міжнародного ветеринарного свідоцтва спростовуються відомостями, які вказані у митній декларації № UA806020/2019/213232.
У матеріалах справи наявний переклад з німецької мови на українську мову текст Тимчасової гарантії, виданої доктором Фредеріке Так, офіційним ветеринаром Відомства з охорони навколишнього середовища Охорони прав споживачів та прикордонного контролю м. Кельн (а.с. 24 том 1) від 21.03.2019 р.
Відповідно до тексту цього документу, "відправка за номером накладної 8060 2204 5456 стосовно товару бджолиний яд не підлягає ввезенню з ветеринарних причин. Цей товар є проміжним продуктом. Продукція виробника не допускається до ввезення. Не відома мова йде про виробника, чи про приймача (торгового посередника) готової продукції. Ветеринарного сертифікату немає в наявності, товар недостатньо маркований. Отримувачу товару в телефонному режимі рекомендовано РТО".
Предметом спору є відшкодування відповідачем понесених позивачем збитків в розмірі 433 000,00 грн., у зв'язку з повторним отриманням міжнародного ветеринарного сертифікату, здійсненням повторного митного оформлення товару зі сплатою митних платежів та відправляння вантажу до Німеччини, оскільки, як вказував позивач, відповідач втратив міжнародний ветеринарний сертифікат Ю-31 № 006374 від 01.03.2019 р., що стало підставою для повернення вантажу позивачу та понесенні у зв'язку з цим додаткових грошових витрат.
25.09.2019 р. відповідач надав відповідь на претензію позивача листом № 180, в якому відмовився від добровільної сплати 433 000,00 грн. вказавши, що у ході розслідування було встановлено, що ветеринарний сертифікат Ю-31 № 006374 був відправлений з території України та подавався у ветеринарну службу Німеччини та був наявний в сканованій копії документів, що подавалися до митного оформлення в Німеччині. В електронні системі відстеження вантажів вказано, що ветеринарна служба Німеччини відмовила в дозволі на ввезення, у зв'язку з тим що це напівфабрикат або на пів готовий продукт; виробник не є зареєстрованим виробником та зазначено, що ветеринарна служба Німеччини контактувала з одержувачем МЕВ по цьому питанню і дала рекомендацію повернути вантаж відправникові.
Переглядаючи справу, апеляційний господарський суд виходить з того, що перевізник відповідає за втрату вантажу, проте не несе відповідальності за правильність, повноту оформлення документів чи достовірність даних, вказаних у документах, що супроводжує багаж і які є необхідними для виконання вимог, установлених митними, правоохоронними або іншими державними органами з таких мотивів.
В силу статті 16 Конвенції вантажовідправник зобов'язаний подати такі відомості й документи, які необхідні для виконання вимог, установлених митними, правоохоронними або іншими державними органами, перш ніж вантаж може бути переданим одержувачу. Вантажовідправник є відповідальним перед перевізником за будь-яку шкоду, заподіяну через відсутність, недостатність або неправильність будь-яких таких даних чи документів, за винятком випадків, коли шкода була завдана з вини перевізника, його службовців чи агентів. Перевізник не зобов'язаний перевіряти точність або достатність таких даних чи документів.
Відповідно до статті 6 Конвенції у випадку необхідності відповідно до процедур, установлених митними, правоохоронними органами та подібними державними органами, від вантажовідправника може вимагатися документ із зазначенням властивостей вантажу. Це положення не створює для перевізника жодних обов'язків, зобов'язань або відповідальності, що з нього випливають.
Зважаючи на ту обставину, що міжнародне ветеринарне свідоцтво є документом, який оформляється державними органами і підтверджує властивості вантажу, а перевізник не зобов'язаний перевіряти, чи є такий документ / чи його оформлення належним і достатнім для виконання вимог, установлених митними, правоохоронними або іншими державними органами, за недогляд вантажовідправника, чи осіб, які діяли від його імені, при поданні ним документів та здійснювали маркування вантажу, лежить на вантажовідправникові, а не на перевізнику.
Крім того, сплата митних зборів та обов'язкових платежів при митному очищенні вантажу є встановленим законом обов'язком вантажовідправника при здійсненні ним експорту товару. Повторна сплата позивачем митного збору не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача у процесі виконання міжнародного авіаперевезення, у результаті якого вантаж не був отриманий вантажоодержувачем.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування збитків не настає.
Посилання апелянта на листи відповідача № 93 від 26.04.2019 р., № 180 від 25.09.2019 р. як на визнання ним наявності оригіналу міжнародного ветеринарного сертифікату правового значення для притягнення відповідача до цивільного-правової відповідальності у відшкодуванні збитків, понесених позивачем при сплаті митних платежів на суму 433 000,00 грн., не мають.
З огляду на встановлене, позивачем не доведено протиправності поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між такою поведінкою із витратами позивача, а отже відшкодування понесених позивачем витрат у розмірі 433 000,00 грн. за рахунок відповідача не підлягають задоволенню.
Стосовно покладення на позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 61 230,00 грн., слід зазначити наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду спору судом першої інстанції відповідачем повідомлено, що він очікує понести судові витрати, у зв'язку з розглядом цієї справи у розмірі 50 000,00 грн. професійної правничої допомоги.
Заява про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 61 230,00 грн. була подана до органу поштового зв'язку разом з доказами 01.06.2020 р., тобто у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підтвердження вказаних витрат заявником надано наступні документи:
- договір № 26/12-19 від 26.12.2019 р. про надання правової допомоги, укладений між ТОВ фірми "Елін Лтд" та адвокатським об'єднанням "ОМП";
- додаткову угоду № 1 від 26.12.2019 р. до договору № 26/12-19 про надання правової допомоги;
- рахунок-фактуру № 05.20-067 від 29.05.2020 р. на суму 61 230,00 грн;
- специфікацію від 29.05.2020 р. (з переліком виконаних робіт та затраченим часом);
- акт прийому-передачі послуг до договору № 26/12-19 про надання правової допомоги від 26.12.2019 р., відповідно до якого ціна надання правової допомоги складає 61 230,00 грн. (витрачено 15,7 годин; вартість години 3 900,00 грн.);
- платіжне доручення № 3448 від 01.06.2020 р.;
- ордер на надання правової допомоги серія КВ № 391434 від 08.01.2020 р.;
- свідоцтво № 2951 від 21.06.2007 р.
Аналіз норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Дослідивши подані відповідачем документи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката за участь у суді першої інстанції є співмірним із складністю справи, ціною позову та часом, витраченим адвокатом, а тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 61 230,00 грн. правомірно покладені судом першої інстанції на позивача.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновками господарського суду міста Києва, а отже підстав для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2020 р. та додаткового рішення від 09.06.2020 р. у справі № 910/17685/19 не має.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гудзенка Віталія Івановича на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2020 р. та додаткове рішення від 09.06.2020 р. у справі № 910/17685/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2020 р. та додаткове рішення від 09.06.2020 р. у справі № 910/17685/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/17685/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 31.08.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова