Справа № 161/2434/20 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/753/20 Категорія: 70 Доповідач: Федонюк С. Ю.
31 серпня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2020 року,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що перебуває з відповідачем у шлюбі, зареєстрованому 25 вересня 2016 року. В шлюбі у них народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що з липня 2019 року проживає з дітьми окремо, на даний час діти перебувають на її утриманні. Відповідач до січня 2020 року добровільно перераховував кошти на утриманні дітей в сумі 2000 грн, однак з січня надав лише 400 грн. Вказує, що обов'язком кожного із батьків є належне забезпечення дитини усім необхідним, відповідач має можливість сплачувати аліменти, оскільки є здоровим, працездатним чоловіком, має регулярний, однак неофіційний дохід.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягувати з відповідача в її користь аліменти на утримання двох дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дітьми повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2020 року позов задоволено частково.
Постановлено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500 гривень, неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500 гривень, щомісячно, починаючи з 14 лютого 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Рішення суду в межах платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із даним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що судом не в повній мірі з'ясовано всі обставини справи, не враховано докази того, що він добровільно матеріально забезпечує дітей та має ще дитину від першого шлюбу.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що судом без належного з'ясування встановлено, що відповідач має додаткові неофіційні джерела доходів від проведення корпоративів, хоча в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання додаткових доходів. Вказує, що він матеріально забезпечує дітей, зокрема купує їм одяг, взуття, продукти харчування, несе інші затрати, пов'язані з їхнім життям, навчанням, розвагами, в добровільному порядку сплачує кожен місяць на банківську картку позивача 2000 грн на обох дітей.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення учасників справи як малозначна, відповідно до норм частини 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції виходив із наявності у відповідача постійного місця роботи, а також, не заперечуваної ним можливості отримання додаткових доходів від музичного супроводу розважальних заходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів у повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають в шлюбі, який зареєстрований 25.09.2016 року. Вони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявними в справі копіями свідоцтв про народження (а.с. 5, 6). Сторони вказали, що фактично припинили шлюбні відносини і діти проживають з позивачкою.
У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стаття 181 Сімейного кодексу України передбачає, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості, той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до частин першої та другої ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
З урахуванням того, що неповнолітні діти перебувають на утриманні матері та того, що батьки в добровільному порядку не домовились про участь в їх утриманні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткове задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів.
Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції врахував, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не ухилявся від утримання своїх дітей, добровільно несе витрати, пов'язані з їх дозвіллям, лікуванням та харчуванням, та батько періодично надає матері кошти у сумі 2 000,00 грн, а тому підстав для стягнення аліментів з батька немає, не в повній мірі відповідають обставинам справи, а також висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахував наявність у відповідача ще однієї неповнолітньої дитини, на утримання якої він сплачує аліменти, а також визнання ним у відзиві на позов факту наявності у нього додаткового доходу від музичного супроводу корпоративів. Зважаючи на це, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і не можуть бути взяті до уваги.
Разом з тим, твердження в апеляційній скарзі про добровільну сплату аліментів на утримання дітей та звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом задля зведення особистих рахунків з ним не є слушними, оскільки сама по собі добровільна часткова сплата грошових коштів відповідачем в якості аліментів є його правом і не звільняє його від виконання даного обов'язку.
Крім того, надані відповідачем квитанції дійсно свідчать про те, що перерахування коштів на рахунок мало нерегулярний характер і несталий розмір. Так, надіслані суми були різними, не завжди в розмірі 2000 грн, як стверджує відповідач, а у період з грудня 2019 року по лютий 2020 року кошти ним зовсім не надсилались. Лише після подачі ОСОБА_1 даного позову, який надійшов до суду 14 лютого 2020 року, відповідач ОСОБА_2 почав щомісяця перераховувати вказані суми як аліменти.
Отже, на думку апеляційного суду, є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей у визначеному судом розмірі, який на думку колегії суддів є справедливим та достатнім з урахуванням наведеного вище, рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини (ст.141 СК України) та фактичної затрати позивачкою більше сил та засобів на догляд, виховання та розвиток дітей через проживання останніх із нею.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому наявності підстав для застосування ст.376 ЦПК України суд не вбачає.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суду
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 31 серпня 2020 року
Головуючий
Судді