Справа № 369/11649/18 Головуючий 1 інстанція- Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/6418/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
27 серпня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М, Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» до ОСОБА_1 , Відділу реєстрації місця проживання громадян та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради про виселення з гуртожитку,-
У вересні 2019 року Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало тим, що у нього на балансі перебуває гуртожиток по АДРЕСА_1 .
Ваказував, що 17 квітня 2013 року відповідачка ОСОБА_1 отримала ордер на право зайняття житлової кімнати АДРЕСА_1 в гуртожитку. Кімнати в гуртожитку надають тимчасово сім'ям, які потребують житла, до вирішення мешканцями питань їх постійного проживання. На даний час відповідачка має у власності 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 , де і проживає. У кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку не проживає, нею не користується за призначенням, має заборгованість по сплаті комунальних платежів. Вважає, що ст.ст.109,116,132 ЖК України надають власнику гуртожитку право на виселення осіб в судовому порядку, якщо приміщення використовується не за призначенням. У зв'язку з наведеним просив виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 та зобов'язати відділ реєстрації місця проживання громадян та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області зняти з реєстрації ОСОБА_1 за вказаною адресою.
- 2 -
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 рокуузадоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і зухвалити нове, яким його позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що відповідачка не мешкає в гуртожитку, має власне житло. Окрім того, має заборгованість по сплаті комунальних послуг.
Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у її виселенні, а доводи апеляційної скарги Комунального підприємства є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Позивач Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для виселення відповідачки.
При цьому суд виходив з того, що відповідачка вселилася і займає кімнату на законних підставах, а тому відсутні підстави для задоволення позову та виселення відповідача. Такпідставою для виселення вказується і факт не проживання відповідача в кімнаті, а з іншого боку користування не за призначенням, при цьому не конкретизовано в чому саме є таке користування. Інших доказів позивачем не подано, не заявлено клопотань про їх витребування, не повідомлено про причини неможливості подати такі докази, зважаючи на те, що суд розглядає справи лише на тих доказах, що подають сторонами, а у разі складнощів в отримання доказів - сторони мають право заявити клопотання про їх витребування.
Також суд керувався тим, що виселення відповідачки буде суперечити положенням ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, оскільки відповдіачкапостійно проживає і зареєстрована там тривалий час, а тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений
- 3 -
житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі п.1 ст..8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст.8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, житло є невід'ємною складовою особистого життя людини, яка має природне право жити так, як бажає, бути захищеною від оприлюднення фактів особистого життя. Але це неможливо без поваги до її житла, де значною частиною проходить це особисте життя, і тому людина має таке ж природне право не тільки на саме житло, а й на недоторканність його.
За ст.132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу. Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надаєтьсяінша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення. Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних
- 4 -
гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно роз'яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» визначає, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст.132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що відповідачка із 10 грудня 1998 року зареєстрована і мешкає в гуртожитку для одиноких громадян по АДРЕСА_1 .
Рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 07/334 від 13 жовтня 2006 року КП «Боярське головне управління житлово-комунального господарства» вказаний гуртожиток передано на баланс.
На підставі рішення Боярського міськвиконкому від 09 квітня 2013 року №25/2 відповідачці ОСОБА_1 видано ордер від 17 квітня 2013 року на право заняття кімнати АДРЕСА_1 в гуртожитку для одиноких громадян по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрована та є власником особового рахунку № НОМЕР_2 у сімейному гуртожитку в кімнаті АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту житлова площа кімнати АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою складає 20,6 кв.м.
З наявного у справі протоколу засідання робочої комісії з розв'язання проблемних питань забезпечення прав мешканців гуртожитків на житло №1 від 04 квітня 2018 року вбачається, що 26 вересня 2017 року було проведено обстеження гуртожитку та встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 , але не проживає, та станом на 01 квітня 2018 року має заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 1527,82 грн. та за центральне теплопостачання - 9634,61 грн.
Окрім того, судом встановлено, що відповідачка із лютого 2013 року є пенсіонером за віком (по старості), що стверджується пенсійним посвідченнм (а.с.65), а також є одинокою матір'ю, яка має двох неповнолітніх дітей 2008 і 2010 року народження (а.с.70-72).
Відповідно до ст.132, ст.125 ЖК України з гуртожитку не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення пенсіонери по старості, а також одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
За таких обставин, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для виселенння відповідачки на підставі ст.ст.109, 116 ЖК України необгрунтовані.
- 5 -
За ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Відповідно до вимог ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
З урахуванням зазначених положень виселення відповідачки з гуртожитку з підстав, вказаних у наведених нормах відсутні.
Доводи скарги про те, що відповідачка має заборгованість по оплаті за отримані житлово комунальні послуги, що на думку позивача є підставою для її виселення, необгрунтовані. Ні ст.132 ЖК України, яка регулює питання виселення з гуртожитку, ні в цілому ЖК України не передбачає такої підстави для виселенння як наявність боргу за надані комунальні послуги.
Це ж стосується доводів скарги про неврахування судом наявності у відповідачки на праві власності 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 як підставиі для виселення. Наявність іншого житла, на яке відповідачка набула права за наслідками вирішення судом спору після отримання кімнати в гуртожитку не є передбаченою законом підставою для її виселення.
Як вище вказувалося не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 ЖК УРСР, зокрема пенсіонери по старості, а також одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Відповідачка одночасно є і пенсіонером за віком, і є одинокою матір'ю, яка має двох неповнолітніх дітей 2008 і 2010 року народження, що унеможливлює її виселення без надання іншого житла.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання у скарзі на те, що відповідачка не мешкає у гуртожитку, а тому підлягає виселенню, оскільки відсутність особи у займаному нею жилому приміщенні є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням (ст.71.72 ЖК України). Такий спосіб захисту як виселення застосовується якщо особа фізично мешкає у жилому приміщенні і використовує його як своє житло, проте власник заперечує проти цього.
Це ж стосується доводів скарги про те, що відповідачка використовує займане жиле приміщення у гуртожитку не за призначенням. Посилаючись на вказані обставини позивач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували,
- 6 -
що відповідачка використовує займане жиле приміщення у гуртожитку не за призначенням.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального гоподарства Боярської міської ради Києво-Святошинского району Київської області» залишити без задоволення.
Рішення рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: