печерський районний суд міста києва
Справа № 545/437/20-ц
31 серпня 2020 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Батрин О.В.
секретар судового засідання Шевченко Т.В.
справа № 545/437/20-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним,
представник відповідача Куценко О.В.
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору № SAMDN41000008398463 від 25.07.2006 року, укладеного між відповідачем АТ КБ «Приватбанк» та невстановленою особою від імені позивачем ОСОБА_1 з моменту укладення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від працівників Котовського відділення АТ КБ «Приватбанк» позивачу стало відомо, що між нею та відповідачем укладений вказаний кредитний договір та сума заборгованості за кредитним договором складає 2500 грн. 00 коп. При цьому, позивачем ніколи не укладався вказаний кредитний договір з відповідачем, кредитних коштів за цим договором вона не отримувала та умови договору їй не відомі. У зв'язку з чим, позивач звернулася до Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України, відомості про що були внесені 26.01.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № кримінального провадження 12013170180000153. Під час проведення досудового розслідування проведена судово-почеркознавча та технічна експертизи, за результатами яких встановлено, що підписи на досліджених документах, необхідних для отримання кредиту, були виконані не позивачем, а іншою особою. Оскільки відсутнє волевиявлення позивача та остання жодного договору з АТ КБ «Приватбанк» не укладала, а спірний договір укладено з особою, яка не мала повноважень на його укладання, тому є підстави для визнання такого договору недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2020 року цивільну справу передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 32).
Ухвалою суду від 06.05.2020 року справу відкрито провадження у справі за правилами позовного (спрощеного) провадження.
24.07.2020 року від представника відповідача Куценко О.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив застосувати строк позовної давності, у зв'язку з його пропуском позивачем. Крім того, зазначив, що матеріали справи не містять будь-якого судового рішення ухваленого за наслідками кримінального провадження, яке б встановлювало факт підписання кредитного договору від 25.07.2006 року іншою особою, а не позивачем ОСОБА_1 . Таким чином, кредитний договір укладений у встановленій законодавством формі та відповідало волевиявлення позивача та її внутрішньої волі.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.
Судом встановлено, що 25.07.2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання кредиту шляхом встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з умовою сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 4% на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Даний договір укладено у вигляді анкети-заяви.
Обґрунтовуючи позов, позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним з тих підстав, що про існування оскаржуваного правочину вона не знала, останній не підписувала та наміру його укладати з відповідачем не мала.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2013 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 4 ст. 358 КК України (а.с. 9-10).
Згідно з витягом з кримінального провадження №12013170180000153 від 26.01.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, за заявою позивача ОСОБА_2 до ЄРДР внесено дані про те, що 25.07.2006 року невстановлена особа уклала кредитний договір № SAMDN41000008398463 від 25.07.2006 року на суму 2500,00 грн. в АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були переведені на картку «Событие» № НОМЕР_1 (а.с. 11).
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2014 року клопотання слідчого СВ Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області Гребенюка Н.Л. задоволено та надано слідчому тимчасовий доступ до оригіналу кредитної справи на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться в головному офісі ПАТ КБ «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, та можливість їх вилучити (а.с.15).
Відповідно до висновку Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1733/1734/17-21 від 14.08.2017 року за результатами проведення судово-почеркознавчої та технічної експертизи (а.с.23-28), на виконання постанови старшого слідчого Подільського ВП ГУНП України у Одеській області Гук О.І. від 22.03.2017 року щодо проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження за № 120131700180000153, за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України надані висновки, а саме:
-підписи, від імені ОСОБА_1 в наданих на дослідженні документах: ксерокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , ксерокопія паспорта на ім'я ОСОБА_1 , заява клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2006 року, заява 9анкета) клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2007 року - виконані кульковою ручкою, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів.
-підписи, від імені ОСОБА_1 в наданих на дослідженні документах: ксерокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , ксерокопія паспорта на ім'я ОСОБА_1 , заява клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2006 року, заява 9анкета) клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2007 року - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
-рукописні буквено-цифрові записи від імені ОСОБА_1 , а саме записи: « ОСОБА_2 » на документах ксерокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , ксерокопія паспорта на ім'я ОСОБА_1 , рукописні цифрові записи «25.07.06» на заяві клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2006 року, рукописні буквено-цифрові записи: « ОСОБА_2 », середня, ОСОБА_3 , АДРЕСА_2, 21928, 804862 , 2, 12.00, Котовська міська лікарня, м/с дитячої поліклініки, 66300, Одеська, Котовськ, пр-т. Перемоги 23, 25.07.06» на документі заява (анкета) клієнта в банк про видачу кредиту від 25.07.2006 - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Постановою слідчого СВ Подільського відділу поліції ГУНП в Одеській області Попова А.О. від 20.11.2017 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170180000153 від 26.01.2013 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зокрема, матеріали досудового розслідування кримінального провадження, в яких з метою встановлення особи, що вчинила кримінальне правопорушення було виконано низку слідчих розшукових дій та заходів, під час виконання яких встановити особу правопорушника не вдалось можливим та враховуючи висновок судово-почеркознавчої та технічної експертизи, в якій встановлено відсутність в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження (а.с. 29-30).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і які полягають у тому, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. У свою чергу, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 цього Кодексу).
Нормами ст. 215 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо недійсності правочину, згідно з якими підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки недійсності правочину визначено ч. 1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Також згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 8 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.
Виходячи зі змісту правової позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі від 18.12.2013 року у справі 6-127цс13, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 Цивільного кодексу України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що кредитний договір від 25.07.2006 року у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом даного письмового документа - не підписувався позивачем. Відповідне волевиявлення ОСОБА_1 як учасника даного правочину взагалі було відсутнім. Натомість, перевіреними та оціненими судом доказами стверджується, що спірний договір було укладено відповідачем з невідомою особою.
З урахуванням наведеного, укладений кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Разом з тим, представником відповідача ОСОБА_4 суду надано заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач зазначає, що про порушення своїх прав спірним кредитним договором вона дізналась від працівників Котовського відділення ПАТ КБ «Приватбанк», після чого звернулась 25.01.2013 року до Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області із заявою про вчинення стосовно неї кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 4 ст. 358 КК України.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2012 року та 24.06.2012 року позивач зверталась до відповідача із заявами про проведення службової перевірки по факту оформлення на її ім'я кредитного договору, оскільки останній вона не укладала та будь-яких кредитних договорів не підписувала, тобто з вказаного строку позивач довідалася про порушення свого права оспорюваним договором, то саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності тривалістю у 3 роки та закінчується відповідно у червні 2015 року. І лише у вказаний строк позивач мала право на пред'явлення вказаного позову, оскільки позивач ОСОБА_2 безпосередньо була обізнана про порушення її прав та в неї була об'єктивна можливість знати про обставини порушення її прав.
Проте позов був поданий до суду лише 13 лютого 2020 року, тобто після закінчення строку позовної давності.
При цьому, звертаючись із позовом, позивач не навела обставин на обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності та питання про поновлення пропущеного строку перед судом не ставила.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір йому не відшкодовується.
На підставі викладеного та керуючись ст. 203, 207, 215, 216,236,256,261,267 ЦК України та ст. 12, 13, 81, 141-142, 200, 263-265, 267, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Суддя О.В.Батрин