вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
м. Київ
"31" липня 2020 р. Справа № 911/804/15
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши в судовому засіданні
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" № 19-2/06 від 19.06.2020 на дії державного виконавця Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) у виконавчому провадженні № 49981876 у справі № 911/804/15
Учасники судового процесу:
від стягувача(скаржника): Грищенко О.М.;
від боржника-1: не з'явився;
від боржника-2: не з'явився;
від ВДВС: не з'явився;
На розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та Фізичної особи-підприємця Романенка Геннадія Вікторовича про стягнення 26730,58 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2015 р. у справі 911/804/15 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" задоволено частково; стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та фізичної особи-підприємця Романенка Геннадія Вікторовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 349,11 грн. 3% річних, 13,31 грн витрат з оплати послуг адвоката та 23,86 грн. судового збору; стягнуто з фізичної особи-підприємця Романенка Геннадія Вікторовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 1035,13 грн. інфляційних втрат, 2083,91 грн. пені, 754,56 грн. штрафу, 22007,53 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 986,69 грн. витрат з оплати послуг адвоката та 1768,94 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
13.05.2015 на виконання рішення господарського суду Київської області від 14.04.2015 р.було видано накази.
19.06.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до суду надійшла скарга на дії Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) у виконавчому провадженні № 49981876 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 у справі № 911/804/15, згідно з якої скаржник просить:
- визнати неправомірними дії державного виконавця у ВП № №49981876, котрі виразились у винесенні постанови державного виконавця від 30.03.2020 про повернення наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 по справі № 911/804/15 стягувачеві без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»;
- визнати незаконними (скасувати) постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.03.20 у виконавчому провадженні №49981876.
Враховуючи те, що суддя Рябцева О.О. знаходиться у відпустці, то згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями зазначену скаргу передано для розгляду судді Сокуренко Л.В.
Ухвалою суду від 24.06.2020 судом було прийнято справу № 911/804/15 для розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" № 19-2/06 від 19.06.2020 на дії Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) у справі № 911/804/15 та розгляд скарги призначено на 01.07.2020 о 14:15.
01.07.2020 в судове засідання представники боржників та ВДВС не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
В судовому засіданні 01.07.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 15.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 06.07.2020 судом було виправлено описки, допущені в ухвалі суду від 24.06.2020.
З метою повідомлення учасників судового процесу про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 06.07.2020.
06.07.2020 на електронну адресу суду від ВДВС надішли письмові пояснення, відповідно до яких держаний виконавець повідомив суд, що останнім не отримано скаргу на дії ВДВС. Одночасно, державний виконавець наголосив на тому, що на адресу виконавчої служби надійшло 3 повідомлення Укрпошти експрес, про направлення на адресу виконавчої служби поштових відправлень від відправника Грищенко О. і за якими саме одержувач має сплатити вартість таких відправлень. Однак, як стверджує ВДВС, останній є державним органом, та є складовою системи Міністерства юстиції України, а матеріальне забезпечення відділу здійснюється Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро), тому відділ не має коштів та видатків для свого власного забезпечення і зазначені поштові відправлення не були оплачені, та, відповідно, отримані відділом.
15.07.2020 стягувачем подано до суду докази на підтвердження наявності у власності боржника 2 нерухомого майна та земельних ділянок.
В судовому засіданні 15.07.2020 судом досліджено зазначені обставини, а також докази, додані стягувачем до скарги на дії ВДВС, на підтвердження виконання ним вимог ч. 2 ст. 170 ГПК України.
У зв'язку із тим, що судом, після призначення скарги на дії ВДВС було встановлено, що скаржником не подано до суду належних доказів направлення учасникам судового процесу скарги на дії ВДВС, ухвалою суду від 15.07.2020 зазначену скаргу залишено без руху. Судом встановлено стягувачу спосіб усунення недоліків, шляхом подачі до суду належних доказів направлення боржникам та Кам'янсько-Дніпровському районному ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) копії скарги та всіх доданих до неї документів та надано позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня врученої зазначеної ухвали.
16.07.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2020.
Ухвалою суду від 16.07.2020 скаргу на дії ВДВС призначено до розгляду на 29.07.2020.
29.07.2020 від стягувача надійшли до суду письмові пояснення по скарзі.
29.07.2020 в судове засідання представники боржника 1 та 2, а також ВДВС не з'явились, вимоги ухвал суду не виконали, про причини не явки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
З урахуванням неявки учасників судового процесу, а також наданням стягувачем додаткових письмових пояснень, суд вирішив відкласти розгляд скарги на 31.07.2020, про що було занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення учасників судового процесу про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідмолення від 30.07.2020.
Також, 30.07.2020 секретарем судового засідання Абраменко М.К., здійснено телефонограму Кам'янсько-Дніпровському районному ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро), яка долучена до матеріалів справи.
31.07.2020 на електронну адресу суду від державного виконавця надійшла заява, в якій в.о. начальника відділу повідомила суд про наступне.
Як зазначає в.о. начальника відділу, станом на 30.07.2020, в порядку ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконаче провадження», останнім здійснено перевірку виконавчого провадження ВП №49981876 за результатами якої постанова про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №49981876 від 30.03.2020 підлягає скасуванню.
30.07.2020 винесено постанову про скасування процесуального документа ВП №49981876 від 30.07.2020, якою скасовано документ «Про повернення виконавчого документу стягувачу» від 30.03.2020, що видав Грибов Андрій Володимирович при примусовому виконанні вищезазначеного виконавчого провадження.
31.07.2020 в судове засідання з'явився представник стягувача, представники боржників та державний виконавець в дане судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду скарги були повідомлені належним чином.
З огляду на те, що згідно ч.4 ст.342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, а також, з урахуванням того, що в матеріалах скарги достатньо документів, суд дійшов висновку, що не зважаючи на неявку представників боржника та приватного виконавця, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" може бути розглянута судом у судовому засіданні 31.07.2020.
В обґрунтування поданої скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" посилається на наступне.
Так, у поданій на розгляд суду скарзі скаржник вказує, що постановою Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) від 30.03.2020, винесену при примусовому виконанні наказу № 911/804/15 від 13.05.2015, що видав Господарський суд Київської області державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без виконання, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення, а заходи щодо виявлення майна боржника виявилися безрезультатними.
Обґрунтовуючи вимоги скарги скаржник вказує, що інформація, яка вказана в постанові державного виконавця щодо відсутності у боржника нерухомого майна, не відповідає дійсності.
Зазначені обставини і свідчать, на думку скаржника, про бездіяльність державного виконавця виконавчого Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) в цілому щодо розшуку майна боржника, а дії державного виконавця щодо винесення постанови від 30.03.2020 «Про повернення виконавчого документу сиягувачу» є неправомірними, протиправними, передчасними та незаконними.
В свою чергу, державним виконавцем заперечень щодо поданої скарги надано не було. Одночасно в письмових поясненнях, поданих 06.07.2020 було зазначено, що оскільки на наявне у боржника майно було накладено арешт, і останнє було реалізовано, проте кошти від продажу зазначеного майна до ВДВС не надійшли, а іншого майна у боржника не виявлено, то державний виконавець обґрунтовано повернув стягувачу виконавчий документ без виконання з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом із тим, як зазначає в.о. начальника відділу, станом на 30.07.2020 в порядку ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконаче провадження» останнім здійснено перевірку виконавчого провадження ВП №49981876 за результатами якої постанова про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №49981876 від 30.03.2020 підлягає скасуванню.
30.07.2020 винесено постанову про скасування процесуального документа ВП №№49981876 від 30.07.2020, якою скасовано документ «Про повернення виконавчого документу стягувачу» від 30.03.2020, що видав Грибов Андрій Володимирович при примусовому виконанні вищезазначеного виконавчого провадження.
З урахуванням вищенаведеного, стягувачем в судовому засіданні 31.07.2020 було заявлено про відмову від частини заявлених вимог у скарзі, а саме, скаржник просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця у ВП № №49981876, котрі виразились у винесенні постанови державного виконавця від 30.03.2020 про повернення наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 по справі № 911/804/15 стягувачеві без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Дослідивши матеріали поданої скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", господарський суд вважає за необхідне її задовольнити, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст. 18, ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами 5 та 7 згадуваного нормативного акту передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У разі, якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" законодавець встановив обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців.
Зокрема, вищезазначена норма закону передбачає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Частинами 4, 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Нормами ч. 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією.
Відповідно до п. 1 ст. 11 ЗУ "Про виконавче провадження", строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
Судом встановлено, що ЗУ "Про виконавче провадження" не передбачено конкретних строків, на протязі яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду.
Разом із тим, відповідно до п. 8. ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово.
При цьому, сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII), не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
В свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат - про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII.
Судом враховано, що відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 13 Закону № 1404-VIII, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Разом із тим, господарський суд вважає, що зазначена норма не звільняє державного виконавця від встановленого ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII обов'язку вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, і стосується строків прийняття окремих рішень та вчинення окремих дій виконавчих дій, а не загальних строків здійснення виконавчого провадження та періодичності перевірки майнового стану боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії касаційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13.
Пункт 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Наразі суд зазначає, що матеріали скарги не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій, здійснених з періодичністю у визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки.
Щодо фактичного невиконання приватним виконавцем вимог закону в частині не вжиття всіх необхідних дій в рамках виконавчого провадження, господарський суд встановив наступне.
У відповідності до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження здійснюється з дотриманням, окрім іншого, таких засад як обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
Також, відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).
Згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі Півень проти України суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Грибов Андрій Володимирович0 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи підтверджують перебування наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 по справі № 911/804/15 на виконанні у державного виконавця Кам'янсько-Дніпровському районному ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) ще, починаючи з 26.01.2016 (постанова про відкриття ВП № 49981876).
На момент звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" із відповідною скаргою до суду, зазначений наказ взагалі не виконано.
Одночасно, згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Як зазначено в ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику.
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Відповідно до ч. 5 ст. 52 вищевказаного Закону, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
За ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
В силу ст. 96 ЦК України унормовано, що юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Надаючи пояснення щодо доводів скаржника, наведених у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця, державний виконавець у своїх поясненнях вих. № 12736/18.7-42/07 від 30.06.2020 послався на те, що оскільки на наявне у боржника майно було накладено арешт, і останнє було реалізовано, проте кошти від продажу зазначеного майна до ВДВС не надійшли, а іншого майна у боржника не виявлено, то державний виконавець обґрунтовано повернув стягувачу виконавчий документ без виконання з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Між тим за змістом названого пункту, підставою для повернення виконавчого документа є: відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатність здійснених державним виконавцем заходів щодо розшуку такого майна.
У ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» визначено майно, на яке не може бути звернено стягнення. Так, не допускається звернення стягнення на об'єкт довірчої власності за зобов'язаннями довірчого власника, а також на майно, зазначене в Додатку до цього Закону.
Судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, який долучений скаржником до матеріалів скарги, дійсно міститься актуальна інформація щодо належності на праві приватної власності боржнику 2 земельної ділянки з кадастровим номером2322482400:01:002:0004, загальною площею 1.3204 кв.м, для ведення особистого селянського господарства, а також квартири, яка знаходиться за адресою Запорізька обл., Кам'янсько-Дніпровський р., м. Кам'янка-Дніпровська, вул.. Чкалова, буд. 32, кв. 1.
Матеріалами справи доведено, що у боржника існує нерухоме майно, яке не належить до виду майна, на яке не може бути звернено стягнення, вказане майно не вилучене з цивільного обороту та не є обмежено обороноздатним.
Разом з тим, як було зазначено судом раніше, за приписами ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов'язок виконавця щодо проведення перевірки майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Неврахування державним виконавцем при вчиненні дій щодо направлення запитів з метою виявлення та розшуку майна боржника вищевказаних приписів Закону, привело до порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, виражене у недотриманні строків та порядку вчинення виконавчих дій із врахуванням Закону України «Про виконавче провадження» та стало підставою для оскарження бездіяльності державного виконавця у судовому порядку.
Як зазначено у ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд зазначає, що в матеріалах господарської справи № 911/804/15 відсутні докази в підтвердження належного та своєчасного вчинення державним виконавцем виконавчих дій, передбачених ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження", необхідних для якнайшвидшого виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/804/15 від 13.05.2015 про стягнення з боржника грошових коштів, зокрема вчинення ним дій щодо розшуку нерухомого майна боржника 2, і державний виконавець таких не надав.
Посилання державного виконавця у поясненнях на скаргу на обставини реалізації нерухомого майна належного боржнику 2, не спростовує факту належності вищенаведеного майна боржнику 2, а також належності боржнику 2 іншого майна, про яке зазначено вище, на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови від 30.03.2020 та не може слугувати підставою для повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №49981876 за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, враховуючи, що у боржника існує майно, на яке може бути звернено стягнення, а також з огляду на положення Закону України «Про виконавче провадження», які покладають на державного виконавця обов'язок своєчасного, повного та реального виконання рішення судів, суд вважає, що у державного виконавця не було фактичних та правових підстав для повернення без виконання виконавчого документа стягувачу з мотивів відсутності у боржника майна.
З огляду на викладене, суд вважає встановленою бездіяльність державного виконавця, яка виражена у невжитті всіх належних та допустимих виконавчих дій щодо встановлення та перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні №49981876, що супроводжувалась порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим суд вважає дії державного виконавця по винесенню ним постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.03.2020 у виконавчому провадженні №49981876 передчасними, протиправними та незаконними.
У відповідності до ст. 343 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до ст. 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст.18, ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд вважає скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на дії державного виконавця нормативно обґрунтовану та таку, що підлягає задоволенню.
Одночасно, суд зауважує, що станом на дату розгляду судом скарги, в.о. начальника відділення винесено постанову «Про скасування процесуального документа ВП №№49981876» від 30.07.2020, якою скасовано документ «Про повернення виконавчого документу стягувачу» від 30.03.2020, що видав ОСОБА_1 при примусовому виконанні вищезазначеного виконавчого провадження.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, органи влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до аб. 2 ч. 6 ст. 233 ГПК України, складання повного тексту ухвали залежно від складності справи може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 03.08.2020 по 25.08.2020 включно перебувала у відпустці, тому повний текст ухвали суду було складено судом після виходу судді з відпустки.
Керуючись статтями 123, 126, 234, 339-344 Господарського процесуального кодексу України суд,
1.Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" № 19-2/06 від 19.06.2020 на дії державного виконавця Кам'янсько-Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) у виконавчому провадженні № 49981876 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 у справі №911/804/15 задовольнити повністю.
2. Визнати неправомірними дії державного виконавця у ВП № №49981876, котрі виразились у винесенні постанови державного виконавця від 30.03.2020 про повернення наказу Господарського суду Київської області від 13.05.2015 по справі № 911/804/15 стягувачеві без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
3. Згідно ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та підписано 27.08.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко