номер провадження справи 15/100/20
25.08.2020 Справа № 908/1434/20
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, при секретарі судового засідання Осоцький Д.І. розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь", 72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 61
до відповідача Фізичної особи - підприємця Романенка Василя Олексійовича, АДРЕСА_1
про стягнення коштів
За участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Суть спору
09.06.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь", Запорізька область, м. Мелітополь до відповідача Фізичної особи - підприємця Романенка Василя Олексійовича, Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення заборгованості за договором про закупівлю теплової енергії № 814 від 01.05.2019 в розмірі 9892,84 грн, з яких: основний борг в розмірі 9149,79 грн, пеня в розмірі 228,43 грн, 3% річних в розмірі 178,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 336,37 грн.
09.06.2020 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 12.06.2020 позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, допущених позивачем.
22.06.2020 на адресу Господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь", Запорізька область, м. Мелітополь про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1434/20, присвоєно справі номер провадження 15/100/20. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 30.07.2020.
Ухвалою суду від 30.07.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 25.08.2020.
Представник позивача до судового засідання не з'явився. 20.08.20220 на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 2041 від 14.08.2020 у зв'язку з погашенням Фізичною особою-підприємцем Романенко В.О. заборгованості в розмірі 10 785,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № @2PL381125 від 28.07.2020 на суму 2000,00 грн, №@2PL054093 від 05.082020 на суму 3000,00 грн та меморіальним ордером № @2PL007498 від 10.08.2020 на суму 5785,00 грн. Просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення та стягнути суму пені в розмірі 228,43 грн, 3% річних в розмірі 178,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 336,37 грн.
Суд розглянувши заяву представника позивача про зменшення позовних вимог від 14.08.2020 не вбачає підстав на її задоволення враховуючи п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Справа № 908/1434/20 була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 30.07.2020. Ухвалою суду від 30.07.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 25.08.2020. Тобто заява про зменшення розміру позовних вимог надійшла після початку першого судового засідання.
Підставою для звернення з позовом до суду зазначено не здійснення в повному обсязі оплати за спожиту теплову енергію за період з травня 2019 року по травень 2020 року, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 9892,84 грн. Приймаючи до уваги приписи діючого законодавства, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 228,43 грн, 3% річних в розмірі 178,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 336,37 грн. Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 526, 549, 612, 625, 692, 714 Цивільного кодексу України, ст. ст. 216, 275 Господарського кодексу України, Законом України «Про теплопостачання», Правилами користування теплової енергії. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання 25.08.2020 не з'явився.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, при причини неявки суд не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення на адресу відповідної ухвали. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду скарги на адресу суду не надходило. Вимоги ухвал суду не виконав, відзив на позов не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).
Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.
У зв'язку з неявкою сторін, в судове засідання 25.08.2020 звукозапис судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою системи «Оберіг» не здійснювався.
Вивчивши матеріали справи, суд установив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18.04.2019 № 82 визначено ТОВ «Тепло-Мелітополь» виконавцем послуги з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з 18.04.2019. Доручено ТОВ «Тепло-Мелітополь» укласти договори про надання послуг з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з фізичними особами та юридичними особами згідно з чинним законодавством.
Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло- Мелітополь" є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» є монополістом та не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Романенко Василь Олексійович (відповідач) є власником нежитлового приміщення, загальною площею 205,6 м2 в будинку АДРЕСА_2 .
01.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" було підготовлено 2 примірника договору про закупівлю теплової енергії № 814 між ТОВ "Тепло-Мелітополь" та ФОП Романенко Василем Олексійовичем.
У зв'язку з тим, що споживач самостійно не звернувся до ТОВ «Тепло-Мелітополь» для укладання договору про закупівлю теплової енергії контролерами підприємства було передано договір відповідачу.
Матеріали справи містять заяву Романенко В.О від 05.11.2019, якою віз зазначає, що не має наміру укладати договір через небажання отримувати послуги оскільки його не влаштовують тарифи і вони на його думку є необґрунтованими.
Листом № 1219 від 04.12.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" надано відповідь відповідачу та повторно було запропоновано укласти договір та направило для розгляду та підписання проект типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830. Вказаний лист Романенко отримав 11.12.2019, відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідачем до ТОВ «Тепло-Мелітополь» договір повернуто не було.
Листом № 650 від 28.04.2020, типовий договір затверджений Кабінетом Міністрів України від 21.08.2019 № 830 для підписання скріплений печаткою в двох примірниках направлено ФОП Романенко В.О. Вказаний лист відповідач отримав 06.05.2020, відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідачем до ТОВ «Тепло-Мелітополь» договір повернуто не було.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" за період з травня 2019 року по травень 2020 року виписано рахунки-акти наданих послуг: № 3363 від 31.05.2019 за травень 2019 на суму 554,17 грн, № 4148 від 30.06.2019 за червень 2019 на суму 554,17 грн, № 4929 за липень 2019 на суму 554,17 грн, № 5712 від 31.08.2019 за серпень 2019 на суму 554,17 грн, № 6498 від 30.09.2019 за вересень 2019 на суму 554,17 грн, рахунок-акт наданих послуг № 7280 від 31.10.2019 за жовтень 2019 на суму 571,66 грн, № 8059 від 30.11.2019 за листопад 2019 на суму 2536,41 грн, № 8932 від 31.12.2019 за грудень 2019 на суму 3856,81 грн, № 246 від 30.01.2020 за січень 2020 на суму 7846,33 грн, № 1194 від 29.02.2020 за лютий 2020 на суму 3957,79 грн, № 2255 від 31.03.2020 за березень 2020 на суму 2 394,11грн. Всього на загальну суму 23 933,96 грн.
Відповідачем були здійснені часткові оплати боргу на загальну суму 14 784,17 грн.
Як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, а саме не здійснив в повному обсязі оплату за спожиту теплову енергію за період з травня 2019 року по травень 2020 року, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 9892,84 грн, що стало підставою звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів та стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Значеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Частиною 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).
Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об'єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з'єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).
Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.
Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.
Відповідно до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що з огляду на відсутність укладеного типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.
Як зазначає позивач у справі, ним неодноразово пропонувалось укласти договір та направлялися для розгляду та підписання проекти типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Проте, матеріали справи не містять належним чином оформленого договору про надання послуги з постачання теплової енергії за спірний період. Надіслані позивачем проекти відповідних договорів не набули своєї реалізації відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України.
Здійснення відповідачем часткової оплати за поставлену теплову енергію та посилання при цьому в платіжних дорученнях на договір № 814 не свідчить про укладення між позивачем та відповідачем вказаного договору.
Таким чином, між сторонами не укладено договору про закупівлю теплової енергії, який би свідчив про погодження усіх обов'язкових умов для даного виду договорів.
Разом з тим, необхідно зазначити, що правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, та іншими нормативно-правовими актами України.
Виходячи зі змісту ст. 2 Закону України «Про теплопостачання», він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; Теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», надалі - Закону). Таким є позивач у справі.
Відповідно до Закону України «Про природні монополії» Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" відноситься до суб'єктів природної монополії.
Основним предметом діяльності товариства є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Як монополіст такої природної монополії, відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», товариство не може відмовити у наданні послуг з постачання теплової енергії за наявності технічної можливості.
Відповідно до Законів України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 теплова енергія може споживатись лише на підставі договору.
Статтею 24 Закону визначено, що одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У статті 179 Господарського кодексу України закріплено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, Фізичною особою-підприємцем Романенко В.О. було сплачено суму основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями № @2PL381125 від 28.07.2020 на суму 2000,00 грн, №@2PL054093 від 05.082020 на суму 3000,00 грн та меморіальним ордером № @2PL007498 від 10.08.2020 на суму 5785,00 грн.
Отже, після звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі № 908/1434/20 зобов'язання відповідача по сплаті 9149,79 грн основного боргу припинилося.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 9149,79 грн основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ст. 547 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (надалі Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
Тож, згідно з ст. 547 Цивільного кодексу України, угода (правочин) щодо неустойки вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми робить угоду про неустойку нікчемною.
Відтак, умова про пеню повинна бути зафіксована сторонами у письмовій формі.
Доказів укладання сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання суду не надано.
Зважаючи на те, що фактичні правовідносини виникли між сторонами внаслідок споживання відповідачем теплової енергії без укладання між сторонами відповідного договору, розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання, сторонами не визначено.
За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 228,43 грн задоволенню не підлягають.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 178,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 336,37 грн.
Зазначені позовні вимоги судом відхилені, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 251, 253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з'ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у встановлений строк.
Перелічені позивачем документи (рахунки-акти), в розумінні норм чинного законодавства, є підставою для оплати наданих послуг, які не містять посилань на строк його виконання. Доказів надсилання на адресу відповідача претензії щодо оплати боргу за поставлену теплову енергію, позивачем не надано.
Враховуючи вище викладене відсутні підстави для задоволення позовних в частині стягнення 3% річних в розмірі 178,25 грн та інфляційних втрати в розмірі 336,37 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення вказуються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.
В даному випадку, за наведених у позовній заяві підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими, тому в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в частині відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
У задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 228,43 грн, 3% річних в розмірі 178,25 грн, інфляційних втрат в розмірі 336,37 грн відмовити в повному обсязі.
У частині стягнення 9149,79 грн основного боргу провадження у справі закрити за відсутністю предмету спору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 31 серпня 2020 року.
Суддя І. С. Горохов