Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/13303/18
провадження № 61-22618св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Вінницька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Вінницька міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власницею 43/100 часток будинковолодіння, розташованого у АДРЕСА_1 . В 2007 році позивачка одружилася і змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». Іншими співвласниками будинковолодіння є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 07 лютого 1955 року № 4/117 за вказаним будинковолодінням зареєстрована земельна ділянка площею 1 000,00 кв.м.
ОСОБА_1 має намір скористатись своїм правом на безоплатну приватизацію частини земельної ділянки необхідної для обслуговування її частки будинку, однак відповідачі на розподіл земельної ділянки за запропонованим нею варіантом не погоджуються, свої варіанти не пропонують, що змусило її звернутись до суду.
Позивачка, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 714 кв.м, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно варіанту 1, додатку 1 висновку експерта Вінницького відділення Київського НДІСЕ від 14 березня 2019 року № 4677/4750/18-21.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 714 кв.м, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно варіанту 1, додатку 1 висновку експерта Вінницького відділення Київського НДІСЕ від 14 березня 2019 року № 4677/4750/18-21, згідно якого:
- виділено у користування ОСОБА_1 , частка у праві власності 43/100, земельну ділянку площею відповідно до частки 0,0307 га, а саме: в окреме користування - 0,0233 га, спільне сумісне користування з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - 0,0260 га в рівних частках по ј кожному, спільне сумісне користування з ОСОБА_3 - 0,0018 га в рівних частках по Ѕ кожному;
- виділено у користування ОСОБА_2 , частка у праві власності 22/100, земельну ділянку площею відповідно до частки 0,0157 га, а саме: в окреме користування - 0,0059 га, спільне сумісне користування з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - 0,0260 га в рівних частках по ј кожному, спільне сумісне користування з ОСОБА_3 - 0,0066 га в рівних частках по Ѕ кожному.
- виділено у користування ОСОБА_3 , частка у праві власності 23/100, земельну ділянку площею відповідно до частки 0,0164 га, а саме: в окреме користування - 0,0057 га, спільне сумісне користування з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 - 0,0260 га в рівних частках по ј кожному, спільне сумісне користування з ОСОБА_1 - 0,0018 га в рівних частках по Ѕ кожному, спільне сумісне користування з ОСОБА_2 - 0,0066 га в рівних частках по Ѕ кожному.
- виділено у користування ОСОБА_4 , частка у праві власності 12/100, земельну ділянку площею відповідно до частки 0,0086 га, а саме: в окреме користування - 0,0021 га, спільне сумісне користування з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - 0,0260 га, в рівних частках по ј кожному.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
15 січня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
17 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 43/100 часток будинковолодіння, розташованого у АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками зазначеного будинковолодіння є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 07 лютого 1955 року № 4/117 за будинковолодінням, розташованим у АДРЕСА_1 , була зареєстрована земельна ділянка площею 1 000,00 кв.м.
Висновком земельно-технічної експертизи від 14 березня 2019 року № 4677/4750/18-21, здійсненої Вінницьким відділенням Київського НДІСЕ, надано три технічно можливі варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,0714 га, відповідно до часток співвласників в праві власності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно частини першої статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частина четверта статті 120 ЗК України, передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просили суд встановити порядок користування відповідно до варіанту 1 встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою, що міститься у висновку земельно-технічної експертизи від 14 березня 2019 року № 4677/4750/18-21, оскільки він не містить відхилень від ідеальної частки співвласників та не порушує їх права, а відповідач ОСОБА_2 просив прийняти до уваги 2 варіант порядку користування, визначений експертизою, так як це є саме той варіант, який його найбільше влаштовує.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що варіант 2, який ОСОБА_2 просив встановити, має значні відхилення від ідеальних часток, а варіант 3 не може бути використаний, оскільки вказаний варіант може бути застосований лише при наявності технічних умов та проектної документації на водопостачання та водовідведення, які відсутні.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача, встановивши порядок користування земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1 , площею 714 кв.м між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно варіанту 1, додатку 1 висновку експерта Вінницького відділення Київського НДІСЕ від 14 березня 2019 року № 4677/4750/18-21.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев