03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/22242/19
Головуючий у першій інстанції - Скрипник О.Г.
Номер провадження № 22-ц/824/4179/2020
26 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником Криловою Оленою Леонідівною, на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У листопаді 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О.С. звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 травня 2016 року у розмірі 15 872,12 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 26 962 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
Проте, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором та з врахуванням внесених відповідачем коштів на погашення кредиту утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 06 листопада 2019 року становить 15 872,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 6771,24 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 2656,97 грн, заборгованості за пенею - 6443,91 грн.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року позовні вимога АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 травня 2016 року у розмірі 6771,24 грн та судовий збір у розмірі 1921 грн, а всього 8692,24 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального та матеріального права, а рішення ухвалено за невідповідності висновків суду обставинам справи. Окрім того, апелянт вказує, що оскільки суд першої інстанції встановив факт укладення кредитного договору та надання грошових коштів відповідачу, то місцевий суд не мав жодних правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків по кредиту.
Враховуючи вищевикладене, АТ КБ «Приватбанк» просило скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та просить ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, в іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення відсотків за користування кредитним коштами мотивував свій висновок тим, що оскільки витяг з Умов та правил надання послуг в АТ КБ «Приватбанк» та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не місять підпису позичальника, які включають в себе розмір відсотків, то вказане не можна розцінювати як частину кредитного договору, а тому відсутні підстави для стягнення з позичальника нарахованої пеню та відсотків.
Апеляційний суд частково не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.5).
Відповідно до вказаної анкети-заяви зазначено про обрання для оформлення опції - зарплатної картки.
Відповідно до генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 травня 2016 року, укладеної між банком та ОСОБА_1 , сторони домовились реструктурувати заборгованість (а.с.6).
Так, відповідно до п.2.1 вказаної генеральної угоди зазначено, що банк надає позичальнику кредит у розмірі 26962,01 грн, строком на 24 місяці, з 11 травня 2016 року по 31 травня 2018 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку в розмірі 26962,01 грн, а позичальник зобов'язується повернути кошти та сплатити проценти у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості.
Окрім того, відповідно до п.2.8 генеральної угоди, зазначено, що за умови порушення позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, останній має сплатити банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах, за кожен день прострочення.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та апеляційну скаргу, АТ КБ «Приватбанк» зазначав, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», Генеральна угода й «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, і що відповідач поставив підпис в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається із генеральної угоди від 11 травня 2016 року відсоткова ставка зазначена у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості (а.с.6).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність визначеної процентної ставки та про відсутність підпису позичальника щодо погодження вказаних умов.
Враховуючи зазначене, обґрунтованими є доводи позивача щодо визначення процентної ставки в підписаній відповідачем генеральній угоді, а тому підлягає стягненню сума заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 2656,97 грн.
Щодо стягнення пені, то слід зазначити наступне.
Так, дійсно в генеральній угоді від 11 травня 2016 року, в п.2.8 зазначено, що за умови порушення позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, останній має сплатити банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах, за кожен день прострочення.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що боржника ОСОБА_1 було під підпис ознайомлено із «Умовами та правилами надання банківських послуг» в «Приватбанку».
Посилання апелянта на те, що анкета-заява містить відмітку про те, що відповідач по справі отримав пам'ятку клієнта й тарифи банку й ознайомився з ними під підпис колегією суддів відхиляються, оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається підтвердження того, що відповідачем отримано та ознайомлено його під підпис з «Умовами та правилами надання банківських послуг».
Дані документи є складовою договору про надання банківських послуг, а отже на підставі наявних в матеріалах справи доказів не можна встановити, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору.
Зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року і прийшла до іншого правового висновку, в якому вважала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за кредитом.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», подану представником Криловою Оленою Леонідівною, задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 2656,97 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді :
_______________ ________________ _____________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв