Справа №755/4601/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/7859/2020
19 серпня 2020 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Сушко Л.П., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД» про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання,
24 березня 2020 року ОСОБА_1 ч звернувся доДніпровського районного суду м. Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД» про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання.
На обгрунтування своїх вимог зазначає про те, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.02.2012 стягнуто із відповідача на користь приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_1 325 000 грн. заборгованості за договором на посередницькі послуги з реалізації пшениці, 95 494,83 грн. інфляційних втрат, 24 453,90 грн. - 3% річних, 220 грн.- державного мита.
Однак, відповідач не виконує своїх зобов'язань, унаслідок чого просить стягнути із відповідача на свою користь, станом на 13 березня 2020 року, інфляційні втрати у розмірі 465 757,50 грн. та 3% річних - 78 586,07 грн. згідно положень ст. 625 ЦК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД» про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання.
На обгрунтування постановленої ухвали місцевим судом зазначено наступне.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» ;одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Як убачається із змісту позовної заяви та її предмету, позивач просить: стягнути з відповідача ТОВ «Полтав-Агро ЛТД» на користь позивача ПП-ФО ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 465 757,50 грн., у зв'язку із невиконанням Товариством рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2012 року про стягнення з ТОВ «Полтав-Агро ЛТД» на користь ПП-ФО ОСОБА_1 325 000,00 грн. заборгованості за договором на посередницькі послуги з реалізації пшениці, тобто спір між сторонами виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, тому суб'єктний склад учасників та зміст правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських правовідносин, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД» про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року скасувати та направити справу до суду першої інстанціїдля вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши думку учасників справи у судових дебатах, вважає за необхідне залишити без задоволення заявлені в ній вимоги, керуючись наступним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 24 березня 2020 року ОСОБА_1 ч звернувся доДніпровського районного суду м. Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД», де просить стягнути із відповідача на свою користь, станом на 13 березня 2020 року, інфляційні втрати у розмірі 465 757,50 грн. та 3% річних - 78 586,07 грн. згідно положень ст. 625 ЦК України, посилаючись на невиконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2012 ( а.с. 1 ).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 рокупозивачу відмовлено у відкритті провадження у справі, посилаючись на віднесення спору до господарської юрисдикції.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргуОСОБА_1 , враховуючи наступне.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 18 грудня 2019 року в справі №296/3879/19, провадження № 14-576цс19, висловлена позиція, згідно якої судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судами, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ж постанови Великої Палати Верховного суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 263/2359/19, провадження № 14-467цс19, зазначено, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судами, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПКУкраїни господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України(далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, висновок місцевого суду про підсудність заявленного позивачем спору господарській юрисдикції, з яким погоджується і апеляційний суд, повністю грунтується на матеріалах справи та положеннях зазначеного чинного законодавства.
За таких обставин, місцевим судом, на переконання апеляційного суду, у повній мірі дотримано вимог процесуального законодавства, зокрема, ст. 186ЦПК України при постановленні оскаржуваноїухвали.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції та повністю спростовуються викладеним.
Інші обставини, зазначені в апеляції, зокрема, про наявність між сторонами цивільно-правових відносин, у силу викладеного та на переконання апеляційного суду, не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог.
Тим паче, сам позивач зазначає про походження правовідносин з відповідачем із невиконання товариством господарських зобов'язань.
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судове рішення, ухваленез додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасованоу відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
З огляду на викладене, не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення неправильне зазначення позивача як «приватний підприємець-фізична особа ОСОБА_1 », тоді як від подав позов як фізична особа, оскільки зазначена описка може бути виправлена в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України.
При цьому, суд другої інстанції вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 810,80 ( 2 027 х 0,2 ) грн. на підставі положень ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та залишити без задоволення, згідно ст. 8 Закону України «Про судовий збір», його клопотання про звільнення від його сплати за відсутності доказів майнового стану, який позбавляє апелянта можливості сплатити зазначену суму.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 263, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтав-Агро ЛТД» про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання - без змін.
Стянути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 810,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: В.В. Гуль
Л.П. Сушко