18 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 914/2381/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
представники учасників справи:
позивача - Бабкевич П. П., Богомазова І. О.,
відповідача - не з'явилися,
третіх осіб - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 (суддя Мудрий С. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"
до Львівської обласної державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача- Адміністрація Державної прикордонної служби України
про визнання незаконним та скасування розпорядження
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" (далі - ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська облдержадміністрація) про визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 №639/0/5-18 "Про надання у постійне користування земельних ділянок" (далі - розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18/оскаржуване розпорядження).
1.2. Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, положення Закону України ”Про місцеві державні адміністрації” обґрунтовані порушенням оспорюваним розпорядженням прав позивача з таких підстав.
Згідно з розпорядженням Представника Президента України від 15.12.1992 № 620 зареєстровано положення організації орендарів в смт Моршин Санаторію "Пролісок", а на підставі рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради від 20.07.1993 № 98 Санаторію "Пролісок" видано державний акт на право користування землею серія Б № 040956 від 1993 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів за № 4.
Так, Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" користується безстроково земельною ділянкою державної власності площею 16,65 га, наданою для оздоровчих цілей.
Згодом Орендне підприємство "Санаторій "Пролісок" згідно з розпорядженням голови Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 № 768 було перереєстровано у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок".
Позивач наголошував на дотриманні вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, наданої згідно з державним актом, що підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.06.2007, від 10.05.2013 і від 21.03.2017.
Водночас, 27.06.2018 Львівською облдержадміністрацією прийнято оскаржуване розпорядження, яким передано у постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України земельну ділянку площею 7,7653 га, кадастровий номер 4610700000:01006:0051 (для обслуговування будівель санаторію "Моршин-Прикордонник") та земельну ділянку площею 5,1030 га, кадастровий номер 4625384000:02:000:0100 (для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів).
Згідно з пунктом 2 оскаржуваного розпорядження припинено ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" право користування зазначеними земельними ділянками.
Позивач акцентує, що як землекористувач він не відмовлявся від права користування земельними ділянками, наданими у 1993 році, отже оспорюваним розпорядження порушується право позивача на користування спірними земельними ділянками, право на які було припинено за відсутності згоди землекористувача, а також право користування свердловинами, розташованими на земельній ділянці, визначеної у розпорядженні як земельна ділянка площею 7,7653 га. Крім того, на другій земельній ділянці (площею 5,2 га, право користування якою припинено позивачеві згідно з оспорюваним розпорядженням), розташовано майно позивача, зокрема, човнова станція, доступ до якої наразі обмежено.
1.3. Львівська облдержадміністрація у відзиві на позовну заяву просила відмовити у її задоволенні, акцентуючи, що чинним на час перереєстрації Орендного підприємства "Санаторій "Пролісок" (27.12.2002) у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" визначено, що землі державної власності не можуть перебувати у постійному користуванні господарських товариств, а лише у користуванні підприємств, установ, організацій заснованих на державній і комунальній формі власності. Тобто ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" не може бути постійним користувачем земельних ділянок і незаконно користувався земельними ділянками після набрання чинності новим Земельним кодексом України.
Так, зважаючи на набуття Адміністрацією Державної прикордонної служби України права власності на об'єкт нерухомого майна (санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання. А-7 за адресою: Львівська область, м. Моршин, вул. Проліскова, 8). керуючись пунктом "а" частини 2 статті 92, пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, Львівська облдержадміністрація правомірно розпорядилася земельними ділянками, що перебувають у її власності.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2019 справу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 28.02.2019 відкрив провадження у справі, а також залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій установили, що до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби передано нерухоме майно - нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) по вул. Пролісковій, 8, у м. Моршині Львівської області, отже згідно з положеннями частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку у цьому випадку дотримано загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою враховуючи, що позивач перестав користуватись нерухомим майном (спорудою) та таке право перейшло до нового власника, право постійного користування відповідно теж передано на підставі оскаржуваного рішення уповноваженого органу державної влади.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" у касаційній скарзі, поданій на підставі пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що у правовідносинах, які виникли, згідно з оскаржуваним розпорядженням Львівської облдержадміністрації у постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України передано дві земельні ділянки (площею 7,7653 га та 5,1030 га) та припинено право користування позивача на зазначені земельні ділянки, незважаючи, що лише на одній земельній ділянці розташована нежитлова будівля санаторного корпусу А-7, віднесена до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 376-р. Водночас, на іншій земельній ділянці (площею 5,1030 га), право позивача на користування якою також припинено спірним розпорядженням розташована нежитлова будівля, яка належить на праві приватної власності позивачеві (ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок").
Заявник касаційної скарги вважає, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки у цій постанові йдеться про одну земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, а в справі, яка розглядається, наявні дві земельні ділянки та один об'єкт нерухомості, який розташований на одній земельній ділянці та нерухоме майно позивача, розташоване на другій земельній ділянці, право позивача на яку також було припинено.
Так, ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" у касаційній скарзі зауважує на відсутність правових позицій/висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які були б подібними до правовідносин, які виникли між Львівською облдержадміністрацією та ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" у зв'язку із прийняттям оспорюваного розпорядження.
На переконання заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили заяву позивача щодо дослідження та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не дослідили факту розміщення на спірній земельній ділянці площею 5,1030 га нерухомого майна позивача, докази існування якого надано до пояснень позивача від 23.01.2019, від 04.02.2019; суди помилково дійшли висновку, що належна позивачеві на праві власності човнова станція зареєстрована за адресою: м. Моршин, вул. Проліскова, 10 і не розміщена на спірних земельних ділянках і не надали оцінки доказам, наданим позивачем, що зміна адреси човнової станції зафіксована у розпорядженні голови Стрийської районної державної адміністрації від 12.12.2006 № 913; не надали оцінки суди і доводам позивача про особливості правового регулювання у 1993 році порядку отримання земель у постійне користування, а також доводи, що акт приймання-передачі від 27.06.2017, на який посилалися суди не підтверджує факт існування цілісного майнового комплексу.
3.2. У поясненнях на касаційну скаргу Адміністрація Державної прикордонної служби України, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити судові рішення без змін вказуючи, що у зв'язку із набуттям Адміністрацією права власності на нерухоме майно, розташоване у м. Моршині по вул. Пролісковій, 8, суди дійшли правильного висновку про принцип слідування земельної ділянки за об'єктом нерухомості у цьому випадку, що підтверджується також правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 15.01.2020 у справі № 204/9373/14-ц, від 20.11.2019 у справі № 307/3902/14-ц, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, а також Верховного Суду України, викладеними у постановах від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від13.04.2016 у справі № 6-253цс16.
3.3. Львівська облдержадміністрація у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, наголошуючи, що чинним на час перереєстрації орендного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю законодавством визначено, що землі державної власності не можуть перебувати у постійному користуванні господарських товариств, а лише у користуванні підприємств, установ, організацій заснованих на державній чи комунальній формі власності, тобто ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" не може бути постійним користувачем земельних ділянок.
3.4. Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) у відзиві на касаційну скаргу також заперечує проти її задоволення, просить залишити судові рішення у справі без змін, акцентуючи на недоведеності та необґрунтованості доводів скаржника та повному і всебічному розгляду справи судами.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що Львівською облдержадміністрацією 27.06.2018 видано розпорядження № 639/0/5/18 “Про надання в постійне користування земельних ділянок”.
Так, згідно з пунктом 1 цього розпорядження затверджено Адміністрації Державної прикордонної служби України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості):
1.1. площею 7,7653 га (кадастровий номер - 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію “Моршин-Прикордонник”);
1.2 площею 5,1030 (кадастровий номер - 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.
Згідно з пунктом 2 розпорядження № 639/0/5/18 припинено ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” право користування земельними ділянками, зазначеними у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.
Надано Адміністрації Державної прикордонної служби України у постійне користування земельні ділянки, зазначені у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження (пункт 3 розпорядження).
4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” про визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18, з посиланням на положення статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, положення Закону України ”Про місцеві державні адміністрації”, у зв'язку із порушенням прав позивача на користування земельними ділянками наданими згідно з державним актом на право користування землею серія Б № 040956 від 1993 року за відсутності згоди землекористувача на припинення його права, а також з огляду на розташування на земельній ділянці (площею 5,2 га) нерухомого майна позивача, зокрема, човнової станції, доступ до якої наразі обмежено.
4.4. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- розпорядженням представника Президента України від 15.12.1992 № 620 зареєстровано Положення організації орендарів в смт. Моршин, зокрема, Санаторію “Пролісок”;
- рішенням Стрийської міської ради народних депутатів виконавчого комітету 20.02.1992 № 122 “Про реєстрацію статутів установ курорту Моршин” зареєстровано статут колективного орендного підприємства “Пролісок”, в якому зазначено Орендне підприємство Санаторій “Пролісок”;
- рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 видано державні акти на право користування землею, зокрема Санаторію “Пролісок”, площею 16,65 га. На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради видано Санаторію для дітей з батьками “Пролісок” державний акт Б № 040956 від 1993 року на право користування 16,65 га землі для оздоровчих цілей;
- 20.02.2002 укладено установчий договір з метою створення Товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок”, відповідно до пункту 1.3. якого товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків Орендного підприємства “Санаторій “Пролісок”.
4.5. Суди також установили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2017, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області; витребувано із незаконного володіння ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” зазначене нерухоме майно.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України “Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби” від 07.06.2017 № 376-р нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлова будівлю - санаторний корпус (літера А-7), об'єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 405479646107) за адресою: Львівська область, м. Моршин, вулиця Проліскова, 8 зареєстровано за Адміністрацією Державної прикордонної служби України”, форма власності: державна, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі серія та номер: б/н, виданий 27.06.2017, видавник: Державна прикордонна служба України, розпорядження, серія та номер: 376-р, виданий 07.06.2017, видавник: Кабінет Міністрів України.
4.6. За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Суди попередніх інстанцій з посиланням на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими закріплено принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок”, установивши обставини набуття Адміністрацією Державної прикордонної служби України права власності на нерухоме майно (санаторний корпус А-7).
Отже, суди дійшли висновку, що загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою дотриманий, враховуючи, що позивач (ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок”) перестав користуватись нерухомим майном і таке право перейшло до нового власника (Адміністрації Державної прикордонної служби України), право постійного користування правомірно передано на підставі рішення уповноваженого органу державної влади Адміністрації Державної прикордонної служби України.
4.7. Водночас, згідно з преамбулою Закону України "Про місцеві державні адміністрації" відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (стаття 1 цього Закону).
За змістом статті 7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.
Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини 1 статті 21 Закону).
За змістом статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частини 1 статті 393 цього Кодексу).
4.8. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).
Отже, у розумінні наведених положень правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.
4.9. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (1990 року, у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області рішення від 20.07.1993 № 98 про видачу державних актів на право користування землею, зокрема Санаторію “Пролісок”) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України (1990 року, у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області рішення від 20.07.1993 № 98 про видачу державних актів на право користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу (у редакції, чинній станом на 20.07.1993) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
4.10. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 Санаторію “Пролісок” видано державний акт серії Б № 040956 на право користування землею.
Суди також установили, що 20.02.2002 укладено установчий договір з метою створення ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок”, відповідно до пункту 1.3 якого товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків Орендного підприємства “Санаторій “Пролісок”.
Згідно з розпорядженням Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 № 768 перереєстровано Орендне підприємство Санаторію “Пролісок” у ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок”, у пункті 3 статуту якого зазначено, що товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків Орендного підприємства Санаторію “Пролісок”.
4.11. За змістом статті 92 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року, яка діяла на час укладення установчого договору від 20.02.2002 та перереєстрації Орендного підприємства Санаторію “Пролісок” у ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” - 27.12.2002) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
4.12. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили, що позивачеві земельні ділянки надані для оздоровчих цілей розміром 16,65 га на підставі державного акта 1993 року.
Водночас суди дійшли висновку, що з огляду на визнання за державою в особі Фонду державного майна України згідно із судовим рішенням у справі № 5015/2805/12 на нерухоме майно (нежитлову будівлю - санаторний корпус А-7) відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України під час видання Львівською облдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження було дотримано принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на які такий об'єкт розташовано.
4.13. За змістом частини 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною 1статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права на земельну ділянку, на якій розміщене це майно у зв'язку із припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього користувача земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.
За змістом статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання оспорюваного розпорядження від 27.06.2018 № 639/0/5-18) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
4.14. Як свідчать матеріали справи згідно з пунктами 1.1, 1.2, 2, 3 розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18 припинено право користування позивача та надано у постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби земельну ділянку площею 7,7653 га для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію "Моршин-Прикордонник" і земельну ділянку площею 5,1030 га для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.
4.15. Водночас, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" про відсутність правових підстав згідно з положеннями статей 120, 141 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України для припинення права користування позивача земельною ділянкою, на якій розташовано майно товариства.
Як свідчать матеріли справи відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2006 за ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” на праві приватної власності зареєстровано будівлю човнової станції з кафе-баром по вул. Проліскова, 3 (том 2, а. с. 23), а згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.02.2013 за ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” на праві приватної власності зареєстровано котельня, майстерня, склад по вул. Пролісковій, 8а у м. Моршин (том 2, а. с. 24).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем розміщення зазначених ним об'єктів на спірних земельних ділянках, не взявши до уваги доводи позивача, що земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Отже відповідач має право користуватися земельною ділянкою, розташованою під санаторним корпусом А-7 та частиною ділянки, необхідною для його обслуговування.
Водночас, на земельній ділянці, право користування ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” на яку припинено згідно з оскаржуваним розпорядженням та надано Адміністрації Державної прикордонної служби України, не розміщено санаторний корпус А-7, а розташовано нерухоме майно ТОВ “Санаторієм для дітей з батьками “Пролісок” та об'єкт незавершеного будівництва, а отже суди попередніх інстанцій не встановили наявність правових підстав для позбавлення ТОВ “Санаторій для дітей з батьками “Пролісок” права користування земельними ділянками, набутого у 1993 році згідно з державним актом на землю.
4.16. За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.17. Проте питання доведення позивачем позбавлення його оскаржуваним розпорядженням права користування земельною ділянкою, набутого у 1993 році, на якій розміщено його нерухоме майно, суди попередніх інстанцій не з'ясували, а отже не встановили всіх обставин справи для правильного вирішення спору, зважаючи на предмет і підстави позову, тому судові рішення у справі необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи, навести обґрунтування прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, з урахуванням посилань учасників справи на правові позиції, висловлені у подібних правовідносинах за їх наявності.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 914/2381/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак