18 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 921/637/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 (суддя Шумський І. П.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни
до уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук Вікторії Олександрівни
про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди землі,
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У жовтні 2019 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Шкарупа Світлана Павлівна звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук Вікторії Олександрівни про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009 і зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009.
В обґрунтування позову ФОП Шкарупа С. П. послалася, зокрема, на положення статті частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; акцентувала, що є користувачем земельної ділянки комунальної власності на підставі договору оренди землі від 31.07.2009, укладеного з Тернопільською міською радою; після закінчення терміну дії цього договору позивачка продовжувала користуватися земельною ділянкою, належно сплачувала орендну плату і міська рада впродовж місяця після закінчення строку дії договору оренди не приймала рішення про відмову у поновленні договору оренди; спірна земельна ділянка передавалася в оренду для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" з об'єктом торговельно-побутового призначення; на зазначеній земельній ділянці було збудовано та введено в експлуатацію об'єкт торгівлі "Христя". ФОП Шкарупа С. П. зверталася до Тернопільської міської ради з листом-пропозицією укласти додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі та долучала проєкт відповідної додаткової угоди. Однак, уповноважена особа Тернопільської міської ради Остапчук В. О. відмовилася підписати додаткову угоду до договору оренди землі, що і стало підставою для звернення з цим позовом.
Водночас у позовній заяві позивачка, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18, наголосила, що цей спір належить до юрисдикції господарських судів.
1.2. Від відповідача відзив на позов до суду не надходив.
1.3. У письмовій інформації Тернопільська міська рада зазначала, що спірний договір оренди земельної ділянки укладено між Тернопільською міською радою та ФОП Шкарупою С. П., тобто стороною договору виступає саме Тернопільська міська рада, а не Остапчук В. О., отже відповідачем у справі повинна бути саме Тернопільська міська рада. Рада також наголосила, що Остапчук В. О. перебуває у відпустці по вагітності та пологах із 29.07.2019.
1.4. У письмових поясненнях Тернопільська міська рада навела перелік судових рішень за участю ФОП Шкарупи С .П. і просила їх урахувати під час вирішення спору та відмовити у задоволенні позовних вимог.
1.5. У відповіді на пояснення ФОП Шкарупа С. П. зазначила про необґрунтованість пояснень міської ради; зауважила про ненадіслання відповідачем на її адресу відзиву на позов, наслідком чого, на думку позивачки, є розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 у позові відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що строк дії договору оренди землі від 31.07.2009 закінчився 30.04.2014; позивачка не зверталася до орендаря - Тернопільської міської ради у встановленому порядку та у строк, визначений договором оренди та Законом України "Про оренду землі", із повідомленням (заявою) про намір скористатися переважним правом на поновлення спірного договору на новий строк, проєкт відповідної додаткової угоди не надсилала; згідно з рішенням Тернопільської міської ради від 28.11.2014 № 6/53/152 припинено ФОП Шкарупі С. П. право користування орендованою земельною ділянкою площею 0,0250 га, кадастровий номер 6110100000:08:014:0024, та зобов'язано підприємця в 20-денний термін із дня прийняття рішення повернути земельну ділянку; це рішення ради є чинним і недійсним у судовому порядку не визнавалося; згідно з рішеннями Тернопільської міської ради від 19.11.2014 № 1185, від 04.03.2015 № 200, від 07.07.2016 № 579 зобов'язано постійно діючу робочу групу провести демонтаж, зокрема, тимчасової споруди "Христя", розташованої по вул. Протасевича у м. Тернополі, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП Шкарупа С. П. Суд також зазначив, що додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009, згідно з якою би продовжувався строк його дії, сторони не уклали. Під час вирішення спору суд урахував обставини, установлені господарськими судами в інших справах, зокрема № 921/102/15-г/7, № 921/225/16-г/13, № 921/716/16-г/17, № 921/414/16-г/4, № 921/231/17-г/17, № 921/653/17-г/4, № 921/266/18, які набрали законної сили.
Поза тим, суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про зобов'язання уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук В. О. підписати додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009 не може бути задоволена судом в силу дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування; матеріалами справи не підтверджено наявність зареєстрованого за ФОП Шкарупою С. П. нерухомого майна на раніше орендованій згідно зі спірним договором земельній ділянці; у справах № 921/225/16-г/13 і № 921/231/17-г/17 було досліджено та встановлено обставини відсутності підстав для задоволення позову про визнання та оформлення права власності на зупинку громадського транспорту "вул. Протасевича" у м. Тернополі, яка розташована на земельній ділянці, що є об'єктом спірного договору, тому, за висновком місцевого господарського суду, відмова у визнанні укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 31.07.2009, не потягне за собою втручання у право власності позивачки.
2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020 скасовано. Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; справу повернуто до Господарського суду Тернопільської області.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що уповноважена особа Тернопільської міської ради Остапчук В. О. не може виступати стороною у господарському судочинстві, оскільки така особа є посадовою особою органу місцевого самоврядування - Тернопільської міської ради, діє від імені ради і позов поданий до неї, як посадової особи.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. ФОП Шкарупа С. П., не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020, а справу направити на новий розгляд.
ФОП Шкарупа С. П. зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18, а саме щодо визначення юрисдикції цього спору. ФОП Шкарупа С. П. вважає, що суди попередніх інстанції неправильно застосували частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; не дослідили доказів у справі, зокрема повідомлення управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області від 05.10.2018 № 40-01019-1.21/18235-18, від 18.05.2018 № 40-1019-1.21/860-18, акт готовності об'єкта до експлуатації від 22.02.2011 № 588, сертифікат відповідності від 03.03.2011 № ТП 000553, ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Водночас ФОП Шкарупа С. П. звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц стосовно того, що державній реєстрації підлягає право власності лише на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку; визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, не передбачено.
3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Шкарупи С. П. зі здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 18.08.2020; визначено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.08.2020; витребувано із Господарського суду Тернопільської області справу № 921/637/19.
Згідно з інформацією автоматизованої бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" справа № 921/637/19 надійшла до Верховного Суду 10.08.2020; водночас ухвалу від 07.07.2020 вручено відповідачеві 15.07.2020, а позивачці - 19.07.2020.
Будь-яких клопотань від учасників справи не надходило.
Згідно зі статтями 5, 7 і 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
З урахуванням викладеного, справу розглянуто за відсутності відзиву відповідача на касаційну скаргу, повідомленого належним чином про відкриття касаційного провадження зі здійсненням розгляду справи у судовому засіданні із визначенням строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
4.3. Як свідчать матеріали справи, суд апеляційної інстанції згідно з постановою від 07.05.2020 (яка є предметом касаційного оскарження) скасував рішення місцевого господарського суду про відмову у позові та закрив провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю цього спору господарському суду.
4.4. Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду та вважає, що цей спір слід вирішувати в порядку господарського судочинства з огляду на таке.
4.5. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України також передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
У частині 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За змістом частини 3 статті 22 зазначеного Закону місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6).
У разі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі. При цьому за вимогами частини 2 зазначеної статті, якщо провадження у справі закривається із зазначеної підстави, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
4.6. Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами виник з приводу поновлення договору оренди землі від 31.07.2009 про строкове платне користування земельною ділянкою несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови у м. Тернополі на вул. Протасевича загальною площею 0,025 га, укладеного між Тернопільською міською радою та ФОП Шкарупою С. П., шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Отже, виник спір про право щодо користування орендованою земельною ділянкою, учасниками якого є ФОП Шкарупа С. П. як орендар та Тернопільська міська рада як орендодавець; зазначений спір виник із договірних відносин, між позивачем та Тернопільською міською радою, який підлягає врегулюванню на підставі норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", в порядку господарського судочинства за участю учасників справи - сторін спірних правовідносин щодо оренди землі. При цьому, визначення ФОП Шкарупою С. П. відповідачем у справі уповноваженої особи Тернопільської міської ради Остапчук В. О., на яку покладено обов'язок вчинення дій із належного документального оформлення договорів оренди землі, не змінює дійсної природи спірних правовідносин, що помилково не врахував суд апеляційної інстанції. Водночас закриваючи провадження у справі з підстав того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, апеляційний господарський суд не роз'яснив позивачеві, як того вимагають положення частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи.
Як свідчать матеріали справи, позивачка, звертаючись із позовом у справі, що розглядається Верховним Судом, акцентувала на підвідомчості цього спору господарському суду та при цьому послалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18, сторонами в якій є ФОП Шкарупа С. П. - позивачка та уповноважена особа Тернопільської міської ради Остапчук В. О. - відповідач, а предмет позову - визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2009, якою зафіксувати факт поновлення договору оренди землі.
Згідно з ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.06.2018, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2018 і постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства і заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін зазначені судові рішення, виходила із того, що спір у справі не є публічно-правовим, з урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, наголосила, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.
Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував під час ухвалення оскаржуваної у справі постанови.
Як уже зазначалося, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень ФОП Шкарупа С. П. у касаційній скарзі послалася, зокрема, на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18 стосовно визначення юрисдикції спору.
Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами ФОП Шкарупи С. П., наведеними у касаційній скарзі про господарський характер спірних правовідносин, а відтак невідповідність оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вимогам процесуального права через відсутність достатніх правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про обґрунтованість і доведеність скаржником наявності підстави для касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.7. Водночас з огляду на зазначене та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не надає оцінки доводам позивачки, наведеним у касаційній скарзі, стосовно суті спору (наявності правових підстав для поновлення спірного договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди до нього), оскільки такі обставини не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції у зв'язку із закриттям провадження у справі через непідвідомчість цього спору господарському суду, з чим, як уже зазначалося, не погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, тому касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже таку постанову не можна визнати законною та обґрунтованою.
5.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно частково задовольнити, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 у справі № 921/637/19 скасувати, а справу передати до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак