19 серпня 2020 року Справа № 926/1898/15
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В. розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 926/1898/15
За позовом фізичної особи-підприємця Боцвенюка Віталія Дмитровича
до відповідача Державного підприємства "Хотинське лісове господарство"
про стягнення заборгованості в сумі 130 572,46 грн.
та за зустрічним позовом Державного підприємства "Хотинське лісове господарство"
до фізичної особи-підприємця Боцвенюка Віталія Дмитровича
про визнання недійсними Договору підряду № 114 від 30.03.2012 р. та Додаткової угоди № 1 від 30.03.2012 р.
За участю представників сторін:
від позивача - Гладкий А.П. - представник.
від відповідача - Черкез І.М. - представник. Черкез М.І. - представник.
Фізична особа-підприємець Боцвенюк Віталій Дмитрович звернулася з позовом до Державного підприємства "Хотинське лісове господарство" про стягнення заборгованості згідно Договору підряду № 114 від 30.03.2012 р. в сумі 101318,16 грн., що складається з: основного боргу у розмірі 44 875,00 грн., 20% річних в сумі 30726,98 грн. та інфляційних в сумі 25716,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору підряду № 114 від 30.03.2012 р. та Додаткової угоди № 1 від 30.03.2012 р. щодо оплати виконаних робіт по заготівлі деревини суцільної рубки в Колінківському лісництві, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 44875 грн., 20% річних в сумі 30726,98 грн. та інфляційні в сумі 25716,18 грн.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 29.12.2015 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 19.01.2016 р.
03.02.2016 р. відповідачем подано зустрічний позов в якому просить винести рішення, яким визнати недійсними Договір підряду № 114 від 30.03.2012 р. та Додаткову угоду № 1 від 30.03.2012 р., що укладені між Державним підприємством "Хотинське лісове господарство" та фізичною особою-підприємцем Боцвенюком В.Д.
Зустрічний позов обґрунтований наступним.
Укладаючи Договір підряду № 114 від 30.03.2012 р. та Додаткову угоду № 1 від 30.03.2012 р. у сторін правочину не було наміру створити юридичні наслідки (на виконання правочину сторонами не вчинено жодних дій), а отже у вказаному договорі наявні ознаки нікчемності - відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином. Від так, спірний договір суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому не відповідає ч. 1, 3, 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК.
Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що лісничому Колінківського лісництва ОСОБА_1 повноважень щодо складання та підписання актів прийому-здачі робіт ДП «Хотинське лісове господарство» не надавало, і в подальшому такі дії не схвалювало.
Крім того, колішній директор ДП «Хотинське лісове господарство» ОСОБА_1. та його сусід ФОП Боцвенюк В.Д. перебуваючи у злочинній змові, маючи на меті заволодіння коштами державного підприємства вчинили підроблення Додаткової угоди № 1 від 30.03.2012 р. до Договору підряду на виконання лісових робіт № 114 від 30.03.2012 р.
Ухвалою суду від 04.02.2016 р. прийнято до розгляду зустрічний позов та призначено розглянути його спільно з первісним позовом на 18.02.2016 р.
В судовому засіданні 15.03.2016 р. Державне підприємство "Хотинське лісове господарство" звернулось з клопотанням про направлення матеріалів справи до слідчих органів, оскільки, відповідно витягу з кримінального провадження №42016261100000009 колишній директор ДП "Хотинський лісгосп" ОСОБА_1 та приватний підприємець Боцвенюк Віталій Дмитрович внесли недостовірні відомості у договір підряду на виконання лісових робіт № 114 від 30.03.2012р., а саме додаткової угоди № 1, внаслідок чого ДП "Хотинський лісгосп" створено додаткові зобов'язання фінансового характеру. Правова кваліфікація вчиненого кримінального правопорушення за ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України.
Ухвалою суду від 15.03.2016 р. направлено матеріали справи № 926/1898/15 до органу досудового розслідування - Хотинського відділення поліції Кельменецького відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області, провадження по справі зупинено.
10.03.2020 р. від представника фізичної особи-підприємця Боцвенюка Віталія Дмитровича надійшло клопотання про поновлення провадження у справі в зв'язку із закриттям кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та Боцвенюка В.Д. ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04.11.2019 р.
Листом від 12.03.2020 р. господарським судом Чернівецької області витребувано у Хотинського відділення поліції Кельменецького відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області матеріали справи № 926/1898/15.
23.04.20220 р. на адресу суду надійшли матеріали витребуваної справи.
Ухвалою суду від 27.04.2020 р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 14.05.2018 р.
Ухвалами суду від 14.05.2020 р. та 02.06.2020 р. підготовче засідання відкладалося. Судове засідання призначено на 22.06.2020 р.
22.06.2020 р. від представника позивача за первісним позовом надійшла заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 130 572,46 грн., що складається з 44 875,00 грн. основного боргу, 11 088,45 грн. 3% річних та 74 609, 01 грн. інфляційних втрат за період з 30.03.2012 р. по 22.06.2020 р., також позивач просить не брати до уваги Додаткову угоду № 1 від 30.03.2012 р. в частині внесення змін до п. 4.1 спірного Договору та стягнути з відповідача 11 088,45 грн. 3% річних та 74 609,01 грн. інфляційних втрат за період з 30.03.2012 р. по 22.06.2020 р. на підставі ст. 625 ЦК України.
Ухвалою суду від 22.06.2020 р. відкладено підготовче судове засідання на 09.07.2020 року.
08.07.2020 року відповідач за первісним позовом через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду подав відзив на позовну заяву, в якому заявлені позовні вимоги не визнає, посилаючись на їх невідповідність нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.
09.07.2020 року відповідач за первісним позовом через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду подав клопотання в якому просить визнати неналежними, недостовірними, а тому недопустимими доказами у справі наступні докази: Договір підряду № 114 від 30.03.2012 р., Додаткову угоду № 1 від 30.03.2012 р., Акти прийому-здачі робіт від 30.03.2012 р., від 28.04.2012 р. (два акти), від 30.05.2012 р. (три акти), від 30.06.2012 р. (три акти), від 31.07.2012 р. (п'ять актів), від 31.08.2012 р. (п'ять актів) та претензія від 17.08.2012 р.
Також, представник відповідача за первісним позовом подав копії адвокатських запитів щодо надання позивачем оригіналів вищевказаних документів.
Крім того, представник Державного підприємства "Хотинське лісове господарство" подав заяву (вх.№ 1585) про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості згідно Договору підряду № 114 від 30.03.2012 р. в сумі 130 572,46 грн.
Ухвалою суду від 09.07.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.08.2020 р.
В судовому засіданні 11.08.2020 р. позивач первісний позов підтримав. Відповідач в задоволені позову просив відмовити.
Позивач за зустрічним позовом просив зустрічний позов задовольнити. Відповідач за зустрічним позовом позовні вимоги не визнає з підстав зазначених у відзиві на зустрічний позов.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.
30.03.2012 р. року між фізичною особою-підприємцем Боцвенюком В.Д. (підрядник) та Державним підприємством "Хотинське лісове господарство" (замовник) від імені якого діяв директор ОСОБА_1. укладено Договір підряду на виконання лісових робіт № 114, відповідно до умов якого, підрядник зобов'язався виконати роботу за завданням замовника на свій ризик, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що підрядник здійснює роботи за дорученням замовника по заготівлі деревини на суцільній рубці в Колінківському лісництві в кв. 2, вид. 5.1., площа 2,8 га, заготовивши 563 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,38 грн. за заготовлений кубометр, кв.2, вид. 8.1., площа 1,4 га., заготовивши 300 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,38 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 3 вид. 21, площа 2,7 га, заготовивши 606 куб.м. деревини, замовник оплачує по 39,17 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 30, вид. 3.1., площа 2,6 га, заготовивши 745 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,543 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 50, ви. 11, площа 3,7 га, заготовивши 671 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,318 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 51, вид. 27,1 площа 2,9 га, заготовивши 591 куб.м. деревини, замовник оплачує по 38,572 грн. за заготовлений кубометр. Всього заготовити 3476 куб.м. деревини».
Згідно п. 1.3 робота вважається виконаною після підписання уповноваженим представником «Замовника» приймально-здавального акту.
П. 1.4 «Замовник» приймає виконану роботу і оплачує її результат на умовах, викладених у цьому договорі.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Замовник зобов'язаний оплачувати об'єми виконаної роботи на підставі нарядів, актів або інших документів, що підтверджують виконання робіт підписання уповноваженими особами від Замовника та Підрядника.
Відповідно до п. 2.2 Договору, Замовник за погодженням, може періодично проводити оплату частково, по факту виконання робіт до всього комплексу робіт у завершеному циклі.
П.2.3 Договору визначено суму договору за весь комплекс робіт, яку належить виплатити підряднику.
Відповідно до Актів прийому-здачі робіт від 30.03.2012 р. на суму 708,26 грн., від 28.04.2012 р. на суму 1254,61 грн., від 28.04.2012 р. на суму 1133,47 грн., від 30.05.2012 р. на суму 2652,98 грн., від 30.05.2012 р. на суму 1274,39 грн., від 30.06.2012 р. на суму 1701,42 грн., від 30.06.2012 р. на суму 3602,44 грн., від 30.06.2012 р. на суму 3295,37 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3186,32 грн., від 31.07.2012 р. на суму 1157,16 грн., від 31.07.2012 р. на суму 766,66 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3780,08 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3356,47 грн., від 31.08.2012 р. на суму 2287,67 грн., від 31.08.2012 р. на суму 1156,69 грн., від 31.08.2012 р. на суму 3222,41 грн., від 31.08.2012 р. на суму 3315,26 грн., від 31.08.2012 р. на суму 4100,07 грн. підрядник виконав взяті на себе зобов'язання за Договором підряду на загальну суму 44 875,00 грн.
Додатковою угодою № 1 від 30.03.2012 р. внесені зміни до основного Договору, та викладено в новій редакції пункти 2.4, 4.1, а розділ 4 «Відповідальність сторін» доповнено новим пунктом 4.4.
Згідно п. 2.4 «замовник оплачує результат виконаних робіт шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок «Підрядчика» № НОМЕР_1 в КБ «Приватбанк», МФО 356282, не пізніше одного дня з моменту підписання сторонами акту приймання-здачі робіт.
Відповідно до п. 4.1 визначено відповідальність сторін, зокрема зазначено, що замовник сплачує пеню за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язань за цим договором в розмірі 20 відсотків річних нарахованої від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
Пунктом 4.4. сторони продовжили строки позовної давності що застосовуються щодо стягнення заборгованості по Договору і встановили термін позовної давності в тому числі щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), інфляційних тощо у сім років згідно зі ст. 259 ЦК України, а період, за який нараховуються відповідні неустойка (штраф, пеня), інфляційні тощо, в п'ять років.
Слід зазначити, що ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04.11.2019 р. вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 07.06.2018 р., яким ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України - скасовано. Закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та Боцвенюка Віталія Дмитровича , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України - у зв'язку із відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.
Таким чином за наслідками судового розгляду кримінальної справи обвинувачення стосовно Боцвенюка В.Д. та ОСОБА_1 у підробці договорів підряду та привласнення майна включаючи Договір № 114 від 30.03.2019 р. спростовані а кримінальне провадження закрито.
В своїй заяві про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог від 22.06.2020 р. позивач просить не брати до уваги Додаткову угоду № 1 від 30.03.2012 р. до Договору підряду в частині внесення змін до п. 4.1 та п. 4.4.
Також, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що оригінал вищевказаної Додаткової угоди № 1 до Договору у позивача відсутній та надати його суду немає можливості.
Враховуючи викладене судом встановлено, що в Договорі підряду № 114 від 30.03.2012 р. строк виконання зобов'язання не встановлений.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до статей 173-174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В позовній заяві позивач зазначає, що він звертався до відповідача із письмовими претензіями від 17.08.2012 р. та від 21.12.2015 р., проте жодної відповіді на претензії позивач не отримав.
Відповідач данні обставини заперечує та вказує на те, що будь-яких претензій з боку позивача не отримував.
Оригінали претензій від 17.08.2012 р. та 21.12.2015 р. та оригінали доказів направлення та отримання їх відповідачем на вимогу суду позивач не надав.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи неподання позивачем оригіналів претензій та оригіналів доказів направлення та отримання їх відповідачем, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів та не доведено ту обставину, що ним було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором підряду, а від так у відповідача не виник обв'язок виконання зобов'язання згідно ст. 530 ЦК України.
З огляду викладене, суд дійшов висновку, що в задоволені первісного позову слід відмовити за безпідставністю.
Що стосується зустрічного позову суд зазначає таке.
30.03.2012 р. року між фізичною особою-підприємцем Боцвенюком В.Д. (підрядник) та Державним підприємством "Хотинське лісове господарство" (замовник) від імені якого діяв директор ОСОБА_1. укладено Договір підряду на виконання лісових робіт № 114, відповідно до умов якого, підрядник зобов'язався виконати роботу за завданням замовника на свій ризик, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що підрядник здійснює роботи за дорученням замовника по заготівлі деревини на суцільній рубці в Колінківському лісництві в кв. 2, вид. 5.1., площа 2,8 га, заготовивши 563 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,38 грн. за заготовлений кубометр, кв.2, вид. 8.1., площа 1,4 га., заготовивши 300 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,38 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 3 вид. 21, площа 2,7 га, заготовивши 606 куб.м. деревини, замовник оплачує по 39,17 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 30, вид. 3.1., площа 2,6 га, заготовивши 745 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,543 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 50, ви. 11, площа 3,7 га, заготовивши 671 куб.м. деревини, замовник оплачує по 35,318 грн. за заготовлений кубометр, в кв. 51, вид. 27,1 площа 2,9 га, заготовивши 591 куб.м. деревини, замовник оплачує по 38,572 грн. за заготовлений кубометр. Всього заготовити 3476 куб.м. деревини».
Згідно п. 1.3 робота вважається виконаною після підписання уповноваженим представником «Замовника» приймально-здавального акту.
П. 1.4 «Замовник» приймає виконану роботу і оплачує її результат на умовах, викладених у цьому договорі.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Замовник зобов'язаний оплачувати об'єми виконаної роботи на підставі нарядів, актів або інших документів, що підтверджують виконання робіт підписання уповноваженими особами від Замовника та Підрядника.
Відповідно до п. 2.2 Договору, Замовник за погодженням, може періодично проводити оплату частково, по факту виконання робіт до всього комплексу робіт у завершеному циклі.
П.2.3 Договору визначено суму договору за весь комплекс робіт, яку належить виплатити підряднику.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вказано, що господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Таким чином, визнаючи договір оренди недійсним, господарський суд повинен серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
Правову позицію щодо визнання правочину фіктивним чи недійсним висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу № 903/439/18.
Суд визначив, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. «Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину». Такими основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України».
В даному випадку підстав для визнання правочину недійсним суд не вбачає, оскільки під час його укладення сторони розуміли, що він не є фіктивним, що правовими наслідками є виконання робіт та сплата коштів за виконану роботу, що підтверджується актами прийому-здачі робіт від 30.03.2012 р. на суму 708,26 грн., від 28.04.2012 р. на суму 1254,61 грн., від 28.04.2012 р. на суму 1133,47 грн., від 30.05.2012 р. на суму 2652,98 грн., від 30.05.2012 р. на суму 1274,39 грн., від 30.06.2012 р. на суму 1701,42 грн., від 30.06.2012 р. на суму 3602,44 грн., від 30.06.2012 р. на суму 3295,37 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3186,32 грн., від 31.07.2012 р. на суму 1157,16 грн., від 31.07.2012 р. на суму 766,66 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3780,08 грн., від 31.07.2012 р. на суму 3356,47 грн., від 31.08.2012 р. на суму 2287,67 грн., від 31.08.2012 р. на суму 1156,69 грн., від 31.08.2012 р. на суму 3222,41 грн., від 31.08.2012 р. на суму 3315,26 грн., від 31.08.2012 р. на суму 4100,07 грн. згідно яких підрядник виконав взяті на себе зобов'язання за Договором підряду на загальну суму 44 875,00 грн. Вказані акти підписані сторонами без будь яких заперечень.
Крім того, як зазначалося вище, ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04.11.2019 р. вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 07.06.2018 р., яким ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України - скасовано. Закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та Боцвенюка Віталія Дмитровича , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України - у зв'язку із відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що в задоволені зустрічного позову також слід відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись статтями ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволені первісного позову відмовити повністю.
В задоволені зустрічного позову відмовити повністю.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 257 ГПК України).
Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст підписано 28 серпня 2020 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/
Суддя С.О. Миронюк