ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.08.2020Справа № 910/7772/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія
«Енергоатом»
про стягнення 138.659,08 грн
Представники сторін: не викликались
03.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 138.659,08 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладених між сторонами договорів поставки № 1430 від 01.10.2018 та № 2001 від 17.12.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 120.420,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-000084 від 29.12.2018, № РН-000063 від 14.03.2019, № РН-000132 від 15.05.2019 та № РН-000085 від 29.03.2019. На виконання умов договору позивачем 19.08.2019 було складено та зареєстровано податкові накладні на вказану суму. У зв'язку з тим, що відповідачем не було виконано взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленої продукції за договорами позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 138.659,08 грн, з яких 120.420,00 грн основного боргу, 12.063,41 грн пені, 3.404,37 грн інфляційних втрат, 2.771,30 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7772/20 від 10.06.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
16.06.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7772/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.06.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 (номер відправлення 0105474381001), яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 17.06.2020 є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 19.06.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 27.06.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105474381001.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
З огляду на те, що ухвалу відповідач отримав 27.06.2020, тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 13.06.2020 включно.
Відповідно до ч.ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
20.07.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до поштового відділення зв'язку 15.07.2020, тобто після закінчення встановленого строку).
Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що відзив подано після закінчення строку, встановленого ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності клопотання відповідача про поновлення цього строку, суд дійшов висновку про залишення відзиву без розгляду.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом рішення у даній справі прийнято з перевищенням строку, встановленого вказаною вище нормою, проте у розумний строк, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2018 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 1430 (далі - договір № 1430).
В подальшому 17.12.2018 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 2001 (далі - договір № 2001).
Відповідно до п. 1.1 договорів № 1430 та № 2001 в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника певний товар, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити товар за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 1.2 договорів № 1430 та № 2001 предметом поставки є товар: 15330000-0 (овочі оброблені), який передбачений специфікацією № 1 до цього договору.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договорів № 1430 та № 2001 не сплатив вартість поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість, та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 11.1 договорів № 1430 та № 2001 він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії цього договору - до 29.03.2019.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 1430 поставці підлягав наступний товар:
1. Горошок зелений консервований, ж/б, 425 г у кількості 1100 шт,
2. Кукурудза цукрова консервована, ж/б, 425 г у кількості 1000 шт,
3. Маслини з/к, ж/б, 370 мл у кількості 200 шт,
4. Шампіньйони різані, с/б, 750 мл у кількості 300 шт,
5. Шампіньйони цілі, с/б, 750 мл у кількості 300 шт,
6. Фісташки, 30 г у кількості 20 шт.
Згідно з п. 2.2 договору № 1430 загальна сума договору становить 83.436,00 грн.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 2001 поставці підлягав наступний товар:
1. Томатна паста, с/б, 460 г у кількості 3000 шт,
2. Горошок зелений консервований, ж/б, 425 г у кількості 1000 шт,
3. Кукурудза цукрова консервована, ж/б, 425 г у кількості 500 шт,
4. Огірки консервовані, с/б, 3 л у кількості 3000 шт,
5. Кабачки консервовані, с/б, 3 л у кількості 200 шт,
6. Буряк гарнірний, с/б, 3 л у кількості 200 шт,
7. Морква гарнірна, с/б, 3 л у кількості 400 шт,
8. Щавель консервований, с/б, 920 г у кількості 1000 шт.
Згідно з п. 2.2 договору № 2001 загальна сума договору становить 293.760,00 грн.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з п. 8.3 договорів № 1430 та № 2001 датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної замовником.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв згідно наступних видаткових накладних визначений договором № 1430 товар загальною вартістю 38.160,00 грн:
№ РН-000063 від 14.03.2019 на суму 37.440,00 грн,
№ РН-000085 від 29.03.2019 на суму 720,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв згідно наступних видаткових накладних визначений договором № 2001 товар загальною вартістю 82.260,00 грн:
№ РН-000084 від 29.12.2018 на суму 55.080,00 грн,
№ РН-000132 від 15.05.2019 на суму 27.180,00 грн.
Відповідно до п. 6.1 договорів № 1430 та № 2001 оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно видаткової накладної або накладної протягом 45 календарних днів з дати поставки, за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН.
Отже умовами договорів сторони визначили, що строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару обраховується з моменту поставки товару за умови реєстрації податкової накладної.
Згідно з п. 6.2 договорів № 1430 та № 2001 постачальник зобов'язаний скласти електрону податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) потягом терміну, встановленого п. 201.10 ПКУ та протягом 2-х календарних днів з дати реєстрації податкової накладної надати замовнику електронну квитанцію про реєстрацію, шляхом направлення її на електрону адресу замовника pdv2@rnpp.atom.gov.ua.
Згідно з п.п. 201.1, 201.7, 201.10 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
З матеріалів справи вбачається, що за фактом постачання товарів за договорами № 1430 та № 2001 (за вказаними вище видатковими накладними) позивачем подано податкові накладні № 39 від 30.04.2019, № 40 від 30.04.2019, № 12 від 29.12.2018, № 14 від 15.05.2019, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 19.08.2019, що підтверджується наданими позивачем квитанціями за № 2.
Оскільки податкові накладні зареєстровані лише 19.08.2019 суд вважає, що, з урахуванням умов п. 6.1 договорів, відбулось відтермінування оплати товару до 19.08.2019 включно (до моменту відповідної реєстрації вказаних накладних).
Умовами договорів не передбачено, що в разі неналежного оформлення, несвоєчасної реєстрації податкових накладних або ненадання чи несвоєчасне надання замовнику квитанцій про реєстрацію податкових накладних замовник звільняється від обов'язку з оплати поставленого товару.
Слід зазначити, що у випадку порушення строків реєстрації податкових накладних Податковий кодекс України передбачає відповідність у вигляді штрафу.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором № 1430 та № 2001 у визначений строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 120.420,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 120.420,00 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Умовами договору не визначено відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору замовником в частині строків оплати поставленого товару.
Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 12.063,41 грн безпідставні та задоволенню не підлягають.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за поставлений товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3.404,37 грн інфляційних втрат (за період з вересня 2019 року по квітень 2020 року) та 2.771,30 грн - 3% річних (за період з 20.08.2019 до 26.05.2020).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.771,30 грн (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3.404,37 грн інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 6, код ЄДРПОУ 42346687) 120.420 (сто двадцять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп. основного боргу, 3.404 (три тисячі чотириста чотири) грн 37 коп. інфляційних втрат, 2.771 (дві тисячі сімсот сімдесят одна) грн 30 коп. - 3% річних, 1.935 (одна тисяча дев'ятсот тридцять п'ять) грн 56 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова