ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову в забезпеченні позову
м. Київ
27.08.2020Справа № 906/1345/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали
заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит"
про забезпечення позову
у справі № 906/1345/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (вул. Зарічна, 6, с.Кам'яний Брід, Коростишівський район, Житомирська область,12511)
до 1. Міністерства юстиції України (вул. Городецького 13, м. Київ, 01001)
2. Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (м-н Соборний,1, м. Житомир,10014)
3. Радомишльської районної державної адміністрації (12201, Житомирська область, Радомишльський район, м. Радомишль, Соборний майдан, 12)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Закрите акціонерне товариство "Спіка" (03058, м.Київ, ПРОВУЛОК ЧУГУЇВСЬКИЙ, будинок 19-А)
про визнання протиправними та скасування дій (рішень) державного реєстратора щодо реєстрації прав на нерухоме майно
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" 19.12.2019 року звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Житомирській області згідно якого просить:
- визнати протиправними, скасувати дії (рішення) державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Лабрадорит" на нерухоме майно: будівлю пилорами площею 117,5 кв. м., розташованого за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с.Потіївка, вул. Радгоспна, 8, внесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції на підставі свідоцтва, серія та номер: 485, виданий 15.04.2005, видавник: Бойко В.М., приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8672792 від 05.12.2013 р. 09:22:08; та будівлю модульного типу площею 2 394,2 кв. м. за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, внесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції на підставі свідоцтва, серія та номер: 485, виданий 15.04.2005, видавник: Бойко В.М., приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8700325 від 05.12.2013 р. 15:31:07 та зобов'язати Радомишльську районну державну адміністрацію Житомирської області поновити запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Лабрадорит" на нерухоме майно будівлю пилорами площею 117,5 кв. м., індексний номер: 8672792 від 05.12.2013 р. 09:22:08 та будівлю модульного типу площею 2 394,2 кв. м. індексний номер: 8700325 від 05.12.2013 р. 15:31:07, розташованого за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" 21.08.2015 р. права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2 394,2 кв. м. за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, внесеного на підставі рішення суду, серія та номер 4/5007/37/12,виданий 14.04.2014, видавник: Господарський суд Житомирської області, індексний номер: 25139462 від 08.10.2015 12:29:44;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" 12.10.2015 р. права власності на нерухоме майно: будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м., розташованого за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, внесеного на підставі рішення суду, серія та номер 4/5007/37/12, виданий 14.04.2014, видавник: Господарський суд Житомирської області, індексний номер: 25749322 від 31.10.2015 15:53:04;
- визнати протиправними дії (рішення) державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м. індексний номер: 25139462 від 08.10.2015 12:29:44 та будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м., індексний номер: 25749322 від 31.10.2015 15:53:04, скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ЗАТ "Спіка" та зобов'язати Радомишльську районну державну адміністрацію Житомирської області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності за ЗАТ "Спіка" на нерухоме майно будівлю пилорами площею 117,5 кв. м. індексний номер: 25139462 від 08.10.2015 12:29:44 та будівлю модульного типу площею 2 394,2 кв.м. індексний номер: 25749322 від 31.10.2015 15:53:04.
Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів за вх. № 02-44/2024/19.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23 грудня 2019 року справу №906/1345/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації прав на нерухоме майно та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" про витребування доказів за вх.№02-44/2024/19 від 19.12.2019 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва на підставі ч. 5 ст. 30 ГПК України.
Постановою Північно - Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 року у справі № 906/1345/19 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23 грудня 2019 року у справі №906/1345/19 залишено без змін.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2020 року справу № 903/36/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 року, за результатами розгляду клопотання позивача б/н від 02.04.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/1345/19, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.05.2020 року.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 року та 24.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 24.06.2020 року та 16.07.2020 року відповідно.
В підготовчому судовому засіданні 16.07.2020 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 23.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 906/1345/19 на 30 днів з ініціативи суду, за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача Радомишльську районну державну адміністрацію та, відповідно, підготовче засідання відкладено на 03.09.2020 року.
Позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 25.08.2020 року подано заяву б/н від 21.08.2020 року про забезпечення позову шляхом:
- заборони іншим особам вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна: будівлі пилорами літ. "А" площею 117,5 кв. м та будівлі модульного типу літ "Б" площею 2 394,2 кв. м, розташованих за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8 та заборони проведення державної реєстрації щодо цього майна за іншими особами до моменту вступу у законну силу судового рішення у справі № 906/1345/19.
При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на наявність відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. виконавчого провадження № 62563285 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва (суддя Джарти В.В.) від 02.08.2018 року у справі № 910/9028/18 про затвердження мирової угоди від 24.07.2018 року у справі №910/9028/18, укладеної між Приватним багатопрофільним малим підприємством "Клим" та Закритим акціонерним товариством "Спіка" та закриття провадження у справі.
Заява судом долучена до матеріалів справи.
Дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому або припущення щодо настання несприятливих для позивача наслідків.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує на фіктивність ЗАТ "Спіка" як господарюючого суб'єкта та штучне створення останнім фактичного спору у справі № 910/9028/18, зокрема, щодо стягнення збитків за фіктивним правочином.
Окрім цього заявник додатково зазначає про наявність постанов приватного виконавця про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 62563285 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
Проте, як встановлено судом за наданими матеріалами заяви про забезпечення позову, стверджуючи про фіктивність ЗАТ "Спіка" та ініціацію численних судових спорів з метою власного збагачення та введення в оману суду та інших осіб позивач не надає жодних доказів на підтвердження таких припущень, а також доказів визнання укладених ЗАТ "Спіка" господарських правочинів нікчемними в судовому порядку.
Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, в тому числі шляхом позовної роботи та захисту інтересів юридичної особи в судових органах.
Отже, наявність спору щодо стягнення заборгованості за оренду нерухомого майна згідно правочину, укладеного ЗАТ "Спіка" з контрагентом, та подальше виконання судового рішення у справі № 910/9028/18 щодо затвердження мирової угоди між сторонами є складовою звичайної господарської діяльності товариства та за відсутності доказів на підтвердження наявності/відсутності іншого майна та грошових коштів третьої особи, за рахунок яких може бути здійснено стягнення боргу у вказаному виконавчому провадженні, не розцінюється судом в якості доказів наявності ризиків неналежного виконання судового рішення або неможливості виконання останнього у даній справі та/або достатньо обґрунтованих припущень щодо відчуження спірного майна третім особам.
При цьому аналізуючи твердження заявника щодо виникнення у третьої особи - ЗАТ "Спіка" зобов'язань перед іншими юридичними особами суд зазначає, що обставини наявності правовідносин останнього з іншими суб'єктами господарювання та укладення відповідних правочинів (договорів), а також обставини виконання третьою особою зобов'язань за ними не можуть визначатись в якості підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, позаяк сторони, здійснюючи господарську діяльність, несуть пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та подальше настання відповідних наслідків.
Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо наявності безумовних підстав для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову не відповідає вимогам процесуального законодавства, зокрема, критеріям обґрунтованості, адекватності, необхідності застосування заявлених заходів забезпечення позову, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
В свою чергу, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини за умови відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 27.08.2020 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон