Справа № 560/1491/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
26 серпня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Мацького Є.М. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (ГУПФУ у Хмельницькій області) в якому просила:
-визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 09.09.2019 щодо не призначення позивачу пенсії за вислугу років;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 02 вересня 2019 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Із матеріалів справи встановлено, що 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії по вислузі років згідно п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням ГУ ПФУ у Хмельницькій області від 19.09.2019 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного спеціального стажу.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (Закон №2148) набрав чинності 11.10.2017 року.
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
-з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Проте, 04 червня 2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е, ж» статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
Також, згідно п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Так, колегією суддів із записів в трудовій книжці позивача встановлено, що з 15.08.1986 року по 08.09.1987 рік працювала вчителем початкових класів в Кременчуківській середній загальноосвітній школі; з 09.09.1987 року по 31 січня 1989 рік працювала вихователем групи продовженого дня Старокостянтинівської СШ №2; з 01.02.1989 року по 13.03.1990 рік працювала вихователем групи продовженого дня Старокостянтинівської СШ №6; з 14.03.1990 року по 31.08.1995 рік працювала вчителем початкових класів Старокостянтинівської СШ №6; з 01.09.1995 року по 01.09.1996 рік займала посаду педагога-організатора Старокостянтинівської ЗОШ №9; з 02.09.1996 року по 16.08.2010 рік працювала заступником директора з навчально-виховної роботи Старокостянтинівської гімназії Старокостянтинівської міської ради; з 01.09.2015 року по 30.07.2019 рік працювала вчителем польської мови за сумісництвом у Старокостянтинівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1.
Записи в трудовій книжці ніким не оскаржувались та в судовому порядку недійсними не визнавались.
Також, записи в трудовій книжці підтверджуються відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи.
Враховуючи викладене вище, спеціальний стаж позивача становить більше 25 років.
При цьому, у оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ у Хмельницькій області зазначило про те, що на момент звернення позивача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 02.09.2019 року спеціальний стаж позивача складав 25 років 10 місяць 29 днів. Проте, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017 року без врахування рішення Конституційного суду України від 04 червня 2019 року.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки відповідача безпідставними, оскільки позивач звернувся до ГУ ПФУ у Хмельницькій області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 02.09.2019 року, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року, а відтак відповідач повинен застосовувати положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Мацький Є.М. Шидловський В.Б.