Справа № 120/1118/20-а
26 серпня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у провадженні Сьомого апеляційного адміністративного суду перебуває вищезазначена справа.
18 серпня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просить заборонити відповідачу вчиняти певні дії щодо звільнення ОСОБА_1 . Вказане клопотання обґрунтоване тим, що 24 липня 2020 року Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області прийняла розпорядження № 153 "Про впорядкування структури Тиврівської районної державної адміністрації".
24 липня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено про звільнення у зв'язку із скороченням посади начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації. Позивач вважає, що вказані дії відповідача істотно ускладнять та унеможливлять виконання рішення суду, позбавляють ефективного захисту і поновлення порушених прав або інтересів ОСОБА_1 .
У зв'язку із перебуванням судді Курка О.П. у відпустці вказана заява не могла бути вирішена раніше.
Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Колегія суддів зазначає, що в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами як правило є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.
Забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про звільнення з посади або заборони вчиняти дії щодо звільнення, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, відтак враховуючи роз'яснення Пленуму та спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що застосувавши заходи забезпечення позову у спосіб визначений позивачем, суд фактично ухвалить рішення без розгляду справи по суті та вийде за межі підстав забезпечення позову, передбаченого статтями 150-151 КАС України.
Аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у справі №800/521/17, який викладений у постанові від 28.03.2018 у справі з питань проходження публічної служби.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних доказів того, що до моменту ухвалення рішення у справі невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суд вважає відсутніми підстави для забезпечення позову з мотивів, наведених у заяві про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.150, 154, 243,325, 328, 329 КАС України, суд
у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Курко О. П.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.