Справа № 320/4857/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
26 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
за участю секретаря судового засідання Білоус А.С.
представника позивача: Богатова Ю.М., Болохівської О.П.
представника відповідача: Борисова І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2019 року № 0016331411,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» ГУ ДФС у Київській області від 06.06.2019 р. № 016331411.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам справи, а прийняте за результатами перевірки оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Київській області від 06.06.2019 № 0016331411.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки не враховано, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Апелянт вважає, що внесення змін до контрактів на поставку зерна в частині моменту переходу права власності після його передачі покупцю є неможливим. Зазначає, що позивачем не надано жодних пояснень та документальних підтверджень щодо того, де зберігався вже відвантажений покупцю товар, хто був відповідальним за його збереження у період з моменту поставки до моменту фактичної оплати.
Окрім того, апелянт вказує на те, що позивачем не надано жодних пояснень та правових підставі укладення додаткових договорів, якими внесено зміни щодо переходу права власності після того, як право власності на товар вже фактично перейшло до покупця, товар було надано покупцю для подальшого розвантаження та здійснення митного оформлення.
Так, позивачем укладено три ідентичні за змістом контракти, доходи за якими позивач самостійно включив до фінансових звітів у 2017 році.
Однак, з незрозумілих причин, позивачем було здійснено виправлення бухгалтерської помилки, згідно поданої податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік № 9311234948 від 01.03.2019 р., де в рядку «Доповнення до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» зазначено: «Уточнення за 2017 рік спричинено виправленням згідно П(с)БО 6 у фінансовій звітності за 2018 рік бухгалтерської помилки, яка підлягає у зайвому відображенні в облікових регістрах операцій з постачання товару на користь CAIRA HOLDINGS L.P., які фактично відбулися в січні 2018 року, відповідно до умов контрактів з додатками № W100717-1 від 10.07.2017 р., № FW-092617AG-2 від 26.09.2017 р., що призвело завищення витрат в 2017 році доходу на 10380287 грн, витрат в частині собівартості на 10155913,00 грн, фінансового результату на 224374,00 грн, податку на прибуток за звітний 2017 рік на 40387,00 грн».
Отже, апелянт вважає доводи позивача про виправлення бухгалтерської помилки необґрунтованими.
Також в поясненнях до апеляційної скарги апелянт вказує на те, що ГУ ДПС у Київській області припустилося помилки стосовно твердження про порушення Київським окружним адміністративним судом при прийнятті оскаржуваного рішення від 18.11.2019 р. норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, ч. 2 т. 205, ст. 1-3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що позивачем не оскаржувалися будь-які рішення податкового органу, що стосуються податку на додану вартість, оскільки за результатами перевірки такі не виносилися, а тому вважає, що посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм ПК України (які не мають відношення до податку на додану вартість) не мають відношення до матеріалів справи, а податкове повідомлення-рішення від 06.06.2019 р. № 0016331411 стосується податку на прибуток підприємств.
Також зазначає, що дата відображення в бухгалтерському обліку операції з поставки виникає на дату переходу права власності на товар, з урахуванням даних, обумовлених у договорі із нерезидентом, а дата визначення податкових зобов'язань з ПДВ не пов'язується з моментом переходу права власності на товар.
Додатковими угодами до контрактів передбачено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару.
Вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що на дату оформлення періодичних митних декларацій 09.08.2017 р. та 25.10.2017 р. мав відбутися перехід права власності на товар, оскільки періодична митна декларація є лише письмовою заявою про регулярне переміщення через митний кордон України товарів однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах протягом 180 днів та за нею не відбувається постачання товарів.
Таким чином, є помилковими доводи відповідача про внесення змін до контрактів щодо переходу права власності на товар після настання дати, за якою відбувся перехід права власності, оскільки оформлення додаткових митних декларацій, по яким фактично відбулося вивезення товару у листопаді 2017 року, тобто після укладення додаткових угод 30.10.2017 р. про зміну умов щодо переходу права власності.
В судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.04.2019 по 06.05.2019 на підставі направлення від 18.04.2019 № 1004, виданого Головним управлінням ДФС у Київській області, відповідно до підпункту 78.1.3 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку з поданням звітної податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2018 рік із виправленням показників за 2017 рік, який перевірявся в ході планової документальної виїзної перевірки (акт від 14.01.2019р. №21/10-36-14-11/32967502), відповідно до наказу ГУ ДФС у Київській області від 17.04.2019року № 816 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода», ідентифікаційний код платника податків 32967502, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 року, іншого законодавства за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 року, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.
За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 13.05.2019 р. № 359/10-36-14-11/32967502 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.5, п. 6, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 29.11.1999 №290, у результаті чого занижено податок на прибуток за звітний 2017 рік на 40 387, 00 грн.
Рішенням ГУ ДФС у Київській області від 05.06.2019 № 19911/10/10-36-14-11 за результатами розгляду заперечення на акт перевірки від 13.05.2019 р. № 359/10-36-14-11/32967502 висновки акту залишено без змін.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 06.06.2019 р. № 0016331411.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та податковим повідомленням-рішеннями, позивач подав до ДФС України скаргу від 26.06.2019.
За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 22.08.2019 №30540/6/99-99-11-04-01-25 про результати розгляду скарги, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення від 06.06.2019 р. №0016331411 - без змін.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» здійснено виправлення помилки в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності з метою надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Оскільки виправлення помилки в бухгалтерському обліку вплинуло на фінансовий результат до оподаткування і, як наслідок, на об'єкт оподаткування податком на прибуток, то така помилка підлягала виправленню і в податковій звітності. При цьому, право власності на товар, відвантажений за митними деклараціями від 14.11.2017 та від 25.11.2017 у сумі 10 380 286,99 грн, до моменту оплати зберігався за позивачем. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.06.2019 № 001631411.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Як слідує з матеріалів справи, підставами для нарахування податку на прибуток слугував висновок відповідача про заниження показника фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку на загальну суму 224 374, 00 грн за 2017 рік згідно поданої податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік № 9311234948 від 01.03.2019 в рядку наявність «Доповнення до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства Уточнення за 2017 рік».
Так, розбіжність між позицією відповідача та позивача стосовно правил визначення доходів полягає у визначенні дати визнання доходу від реалізації товарів нерезиденту CAIRA HOLDINGS L.P. відповідно до контрактів з додатками №W100717-1 від 10.07.2017 та №FW092617AG-2 від 26.09.2017, умовами яких передбачено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару згідно ст. 697 Цивільного кодексу України.
ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» у період з 01.01.201 по 31.12.2017 здійснено вивезення товару (пшениці) в митному режимі експорт на користь CAIRA HOLDINGS L.P. відповідно до митних декларацій на виконання умов двох укладених в 2017 році зовнішньоекономічних експортних контрактів:
- №W100717-1 від 10.07.2017р. експортовано на суму 8 294 362,18 грн;
- №FW092617AG-2 від 26.09.2017р. експортовано на суму 6 347 650,05 грн.
Відповідно до умов контрактів товар вважається доставлений на умовах "місце призначення" (DAP), згідно Інкотермс 2010: порт Одеса чи/або порт Миколаїв, чи/або порт Південний, чи/або порт Чорноморськ, термінал за вибором Покупця.
Спірне питання щодо визначення дати переходу права власності на товар відповідно до контрактів №W100717-1 від 10.07.2017 та №FW092617AG-2 від 26.09.2017 стосується наступних митних декларацій (далі - МД), по яким не надійшла оплата в 2017 році:
- додаткова МД №UA500170/2017/014757 від 14.11.2017 на суму 6 754 168,74 грн до періодичної МД UA500170/2017/8646 від 09.08.2017 ;
- додаткова МД №UA500170/2017/014793 від 14.11.2017 на суму 5 223 588,75 грн до періодичної МД UA500170/2017/13461 від 25.10.2017;
- додаткова МД №UA500170/2017/015509 від 25.11.2017 на суму 1 124 061,30 грн до періодичної МД UA500170/2017/13461 від 25.10.2017.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - датою виникнення податкових зобов'язань в разі експорту товарів вважається - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.
Момент переходу права власності на товар повинен бути окремо застережений у Зовнішньоекономічному контракті.
Правила ІНКОТЕРМС - це офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, які полегшують ведення міжнародної торгівлі.
Всі Правила ІНКОТЕРМС - відповідно до основного принципу Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу від 11.04.1980 р. - пов'язують передачу ризику пошкодження або втрати товару з постачанням товару, а не з переходом права власності і не з моментом укладення контракту.
Посилання на Правила ІНКОТЕРМС в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов'язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень, так як дозволяє в значній мірі усунути невизначеність, пов'язану з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.
Правила ІНКОТЕРМС визначають обов'язки сторін щодо перевезення товару від продавця до покупця, виконання митних формальностей при експорті, імпорті, перевірки безпеки товару та розподілу витрат і ризиків між сторонами контракту.
При цьому Правила ІНКОТЕРМС не стосуються умов контракту, що встановлюють:
- момент передачі права власності на товар;
- можливість звільнення від виконання договірних зобов'язань в зв'язку з форс-мажорними обставинами;
- правові наслідки порушень умов поставки товарів (за винятком тих, які стосуються передачі ризиків і витрат від продавця до покупця).
Термін DАP - поставка в місце призначення. Умови такої поставки наступні: продавець зобов'язаний доставити товар в обумовлене місце, поки вантаж туди не прибув, продавець несе всі ризики. Як тільки товар туди прибуде, продавець більше не відповідає за нього.
Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару є окремою нормою ЦКУ, яка передбачена ст. 668, відповідно до якої ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відповідальним за збереження товару є покупець з моменту доставки товару в пункт призначення, що безпосередньо визначено Правилами ІНКОТЕРМС і не потребує додаткового документального оформлення. При цьому, датою виникнення податкових зобов'язань є фактичне переміщення товару від місця його знаходження у постачальника.
Норми частини першої ст. 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) припускають, що право власності може переходити на товар за особливими умовами, встановленими в договорі.
Статтею 697 ЦКУ передбачено, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
Як слідує з матеріалів справи, Додатковими угодами до контрактів передбачено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару, а саме:
- додаткова угода №1/1 від 30.10.2017 до контракту №W100717-1 від 10.07.2017 р.;
- додаткова угода б/н від 30.10.2017 до контракту №FW092617AG-2 від 26.09.2017 р.
Загальна вартість товару відвантаженого за зазначеними митними деклараціями складає 13 101 818,79 грн.
Часткова оплата за додатковою МД №UA500170/2017/014793 від 14.11.2017 у розмірі 2 721 531,80 грн отримано 14.12.2017.
Отже, станом на 31.12.2017 розмір дебіторської заборгованості складав 10 380 286,99 грн.
Відповідно до первинних документів, а саме банківських виписок, оплату від CAIRA HOLDINGS L.P. за поставлений товар в 4 кварталі 2017року у сумі 10 380 286,99 грн, що відповідно до додаткових угод №2 від 11.01.2018 до контракту №W100717-1 від 10.07.2017, № 1 від 05.12.2017 та №2 від 22.01.2018 до контракту №FW092617AG-2 від 26.09.2017, якими погоджено зміну валюти платежу з гривні на дол. США, становило 369 325,34 дол США, отримано на поточний рахунок позивача у січні 2018 року, що підтверджується банківськими виписками:
- від 16.01.2018 на суму 91 935,61 дол США,
- від 22.01.2018 на суму 204 500 дол США,
- від 25.01.2018 на суму 72 889,73 дол США.
Суд першої інстанції вірно відхилив посилання відповідача на п.185.1 ст.185 та п.187.1 ст.187 ПК України, оскільки дані норми податкового законодавства стосуються дати виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість і не мають відношення до порядку визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Крім того, розділ V ПК України не визначає право переходу права власності на товар від покупця до продавця відповідно до умов контрактів та порядок внесення змін до них.
Матеріалами справи підтверджується, що право власності на товар, відвантажений за митними деклараціями від 14.11.2017 та від 25.11.2017 у сумі 10 380 286,99 грн та до моменту оплати зберігався за позивачем.
Стосовно твердження відповідача про оформлення позивачем митних декларацій 25.10.2017 та 09.08.2017, суд першої інстанції зазначив наступне.
Частиною 4 ст. 260 Митного кодексу України передбачено, що періодична митна декларація може подаватися на регулярне переміщення через митний кордон України товарів однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах протягом не більше 180 днів та під зобов'язання про подання додаткової декларації на товари, переміщені за періодичною митною декларацією.
Згідно з п.1 ст. 261 Митного кодексу України у разі подання відповідно до ст. 260 цього Кодексу періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.
Для оформлення періодичної митної декларації використовується митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа, форма якої затверджена Положенням про митні декларації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450 «Питання, пов'язані із застосуванням митних декларацій»(далі - Положення №450 ).
Заповнення періодичної митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа здійснюється відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа».
Зокрема, п. 21 Положення № 450 передбачено, що періодична митна декларація подається для декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України суднами закордонного плавання, трубопровідним транспортом або лініями електропередачі, припасів, періодичних друкованих видань та товарів, переміщення яких через митний кордон України планується з періодичністю не рідше ніж два рази протягом строку її дії.
Судом першої інстанції встановлено, що вивезення товару в режимі експорт здійснювалось позивачем шляхом оформлення періодичних митних декларацій, які датовані 25.10.2017 та 09.08.2017 відповідно, з наступним поданням додаткових декларацій відповідно до норм Митного кодексу України.
Таким чином, твердження відповідача про внесення змін до контрактів щодо переходу права власності на товар після настання дати, за якою відбувся перехід права власності не знайшло законодавчого підґрунтя, оскільки оформлення додаткових митних декларацій, по яким фактично було здійснено вивезення товару відбувалось позивачем у листопаді 2017, тобто після укладання додаткових угод 30.10.2017 про зміну умови щодо переходу права власності.
Щодо визначення доходу позивача від реалізації товару на користь нерезидента, суд першої інстанції зазначив наступне.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.
Порядок обліку товарних запасів встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться саме підприємством.
Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі - П(с)БО 15) дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції.
Пунктом 8 П(с)БО 15 передбачено, що дохід (виручка) від реалізації (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:
покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);
- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);
- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;
- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Відповідно до п. 6 П(с)БО 15, не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:
- Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.
- Сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо.
- Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг).
- Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).
- Сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором.
- Надходження, що належать іншим особам.
- Надходження від первинного розміщення цінних паперів.
- Сума балансової вартості валюти.
Твердження відповідача про порушення позивачем п. 6 П(с)БО 15 в частині невизнання доходами суми попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг), не береться судом до уваги, оскільки згідно умов контрактів оплата здійснюється після постачання товару.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем дотримані вимоги п.5, п.8 П(с)БО 15 при визначенні доходу від реалізації товару CAIRA HOLDINGS L.P.
Щодо виправлення помилок позивачем у фінансовій звітності за 2018 рік, суд першої інстанції зазначив наступне.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев'яти місяців.
Відповідно до ст. 2 Порядку подання фінансової звітності від 28.02.2000 №419 підприємства, які складають фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, складають проміжну фінансову звітність, яка охоплює відповідний період (I квартал, перше півріччя, дев'ять місяців), наростаючим підсумком з початку звітного року, лише, у складі балансу та звіту про фінансові результати.
Беручи до уваги, що коригування, пов'язані із виправленням помилок попередніх років, мають відображатися у Звіті про власний капітал, який складається підприємствами, виключно, по закінченню року, то зазначена помилка підлягала виправленню позивачем у складі річної звітності за звітний календарний 2018 рік.
Нормативними документами передбачено, що подання уточнюючих показників податкової звітності з податку на прибуток можливе лише разом з фінансовою звітністю.
Враховуючи, що документальна планова виїзна перевірка позивача охоплювала період з 01.07.2016 по 30.09.2018, тобто лише проміжні періоди звітного 2018 року, то позивач був позбавлений права коректно самостійно виправити зазначену помилку до дати початку перевірки, яка проводилась з 22 листопада 2018року на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 07.11.2018року № 2415.
Відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.53 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, …зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток …, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:
дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, … суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, … заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Беручи до уваги, що на момент проведення документальної планової перевірки зазначена помилка не була виправлена позивачем у зв'язку з об'єктивними обставинами, а саме очікуванням настання періоду для подання фінансової звітності за 2018 рік, то в ході проведення перевірки фахівці податкового органу мали самостійно здійснити коригування показників податкової звітності з метою правильного визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за звітний 2017 рік на підставі, первинних документів, які суперечать висновкам акту перевірки.
Враховуючи, що відповідачем не здійснено відповідні коригування показників податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік, позивач скористався своїм правом виправити показники податкової звітності за 2017 рік у порядку, передбаченому п. 50.1 ст. 50 ПК України, шляхом відображення їх у складі звітної податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік.
Як слідує з матеріалів справи, 28.02.2019 позивачем подано фінансову звітність за звітний 2018 рік у складі 5 форм, яка складена з врахуванням уточнень, керуючись П(с)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 28.05.1999 №137.
Пунктом 3 розділу ІІІ НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Мінфіну від 07.02.2013 № 73, передбачено, що інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.12.2013 № 2826 емітент цінних паперів, яким є позивач, має подавати до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком, а також оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці.
Фінансова звітність емітента має відповідати стандартам фінансової звітності, обраним за основу при складанні такої фінансової звітності. Фінансова звітність емітентів цінних паперів розкривається у складі та формах, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку. Аудиторський звіт щодо фінансової звітності мають відповідати міжнародним стандартам аудиту та вимогам, встановленим Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторської діяльності».
Враховуюче зазначене, позивачем згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» здійснено виправлення помилки в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності з метою надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних П(с)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ цього Кодексу.
Оскільки виправлення помилки в бухгалтерському обліку вплинуло на фінансовий результат до оподаткування і, як наслідок, на об'єкт оподаткування податком на прибуток, то така помилка підлягала виправленню і в податковій звітності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.06.2019 № 001631411.
Доводи апелянта, наведені у додаткових поясненнях до апеляційної скарги, стосовно того, що спірні операції належать до контрольованих, тоді як позивачем звіт про контрольовані операції за 2017 рік подано не було, колегія суддів відхиляє, оскільки вказана обставина не була предметом перевірки, а тому не може бути підставою для оцінки правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на позовну заяву, з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним критеріям, а тому підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О.Костюк
М.І.Кобаль
Повний текст постанови виготовлено 27.08.2020 р.