Справа № 640/12704/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Іщук І.О.
Іменем України
25 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби в рамках виконавчого провадження №60485812 про накладення штрафу від 21.05.2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №60485812 по виконанню виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 18.10.2019 №753/8237/15 про зобов'язання Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з вйськової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 у редакції станом на 22.06.2011, з урахуванням раніше здійснених виплат.
Так, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявським Олександром Анатолійовичем від 04.11.2019 відкрито виконавче провадження з виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у справі №753/8237/15 (виконавчого листа від 18.10.2019) та зобов'язано Міністерство оборони України виконати вказане рішення протягом 10 робочих днів.
У зв'язку з невиконанням Міністерством оборони України рішення Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/8237/15 (виконавчого листа від 18.10.2019), старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 5 100 грн. від 20.11.2019 ВП№60485812.
Надалі, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 10 200 грн від 21.05.2020 ВП№60485812.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення Міністерством оборони України будь-яких дій на виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 18.10.2019 №753/8237/15 та постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2019 ВП №60485812.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пунктів 1 та 3 частини першої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19.
Як убачається із матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року зобов'язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до пункта 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, з урахуванням раніше здійснених виплат.
Пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі - Порядок №499) у редакції, яка діяла станом на 22 червня 2011 року закріплено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 про справі № 753/8237/15-а, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016, примусове виконання якої здійснюється у спірному виконавчому провадженні, вказав, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 54-місячного грошового забезпечення, оскільки на момент установлення йому II групи інвалідності пункт 2 Постанови № 499 передбачав саме такий розмір цієї допомоги.
У свою чергу, пункт 2 Порядку № 499 у редакції, яка діяла станом на 22 червня 2011 року також визначав, що грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового оклада, оклада за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року №815 «Про внесення змін до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова № 815), яка набрала чинності з 11 серпня 2011 року, в пункт 2 Порядку № 499 внесено зміни.
Так, у пункті 2 в абзаці сьомому цифри і слово « 54-місячного» замінено цифрами і словом « 30-місячного», а грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а для звільнених з військової служби - на день звільнення, виходячи з посадового оклада, оклада за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового оклада, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішенням від 17 березня 2017 року відмовлено у призначенні грошової допомоги.
Підставою для такого рішення стало те, що за результатами прийняття рішень від 30 серпня 2011 року та 12 квітня 2012 року, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 203956,80 грн. (30 х 6798,56 грн. - грошове забезпечення).
При цьому, у даному випадку важливо відмітити, що при первинному обчисленні розміру одноразової грошової допомоги відповідачем враховуватися додаткові складові грошового забезпечення згідно Постанови № 815 - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового оклада, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення, які станом на 22 червня 2011 року не входили до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога відповідно до пункту 2 Порядку № 499.
За результатами здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги на підставі положень Порядку №499 у редакції станом на 22 червня 2011 року, Міноборони України встановило, що така допомога складає 174 711,60 грн. (54 х 3235,40 грн. грошового забезпечення).
Оскільки розрахована на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року сума є меншою за ту, яка вже оплачена ОСОБА_1 , підстави для здійснення будь-яких виплат відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з твердженням позивача про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, а тому підстави для накладення штрафу за її невиконання відсутні.
Вказані обставини у розумінні частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вже були встановлені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року по справі № 640/24901/19, у якій теж брали участь Міністерство оборони України та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 21 травня 2020 року, винесені в рамках виконавчого провадження №60485812.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов