Справа № 826/9808/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Вєкуа Н.Г.
Іменем України
25 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2017 №0031171404.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що за умовами Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року №547, уповноважені фінансові установи, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти у пунктах обміну іноземної валюти в касах відокремлених підрозділів фінансових установ, для здійснення операцій з купівлі-продажу валюти зобов'язані зареєструвати РРО відповідно до положень цього Порядку, виконати його персоналізацію, опломбувати та перевести у фіскальний режим роботи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області проведено фактичну перевірку Дніпропетровського відділення №53 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Абсолют фінанс", розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Калинова, 9-А.
За результатами вказаної перевірки контролюючим органом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Абсолют фінанс" пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР.
На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області складено акт про результати фактичної перевірки (без дати та номеру), а Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2017 №0031171404, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Абсолют фінанс" за порушення пункту 2 статті 4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1 699,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач не відноситься до кола зазначених в пункті 2 статті 4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР осіб, а тому у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності та застосування до нього відповідної штрафної санкції, передбаченої нормами статті 18 вказаного Закону.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон України №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України №265/95-ВР, уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єкти господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов'язані проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій.
Згідно з пунктом 1 статті 18 цього ж Закону, у разі порушення встановленого цим Законом порядку виконання операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, до уповноважених банків та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками, за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, нероздрукування розрахункового документа, що підтверджує виконання операції з купівлі-продажу іноземної валюти, або проведення операції на неповну суму коштів.
З аналізу вказаних норм вбачається, що зазначені фінансові санкції, передбачені статтею 18 Закону України №265/95-ВР, застосовуються виключно до уповноважених банків та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 16.07.2020 по справі №826/9164/17, від 27.06.2019 по справі №826/12328/17, від 13.06.2018 по справі № 826/15581/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи викладене, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не належить до повноважених банків або його агентів, а є небанківською фінансовою установою і здійснює свою діяльність відповідно до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 01 серпня 2016 року №196, виданої Національним Банком України.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування до позивача санкцій, встановлених статтею 18 Закону України №265/95-ВР, оскільки позивач не є суб'єктом (уповноваженим банком чи суб'єктом господарювання, що здійснює свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками), до якого такі санкції можуть застосовуватися.
Посилання відповідача на приписи Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року №547, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки контролюючим органом встановлені порушення, відповідальність за які несуть уповноважені банків та їх агенти.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 310, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 26.08.2020.