26 серпня 2020 року м. Дніпросправа № 160/5258/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В.,
суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №160/5258/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області. третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 9741,64 грн.;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 30% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року;
- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 по 30 квітня 2020 року в розмірі 9741 гривень 64 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 у відповідності до п.3 ч.1 ст. 236 КАС України зупинено провадження у даній справі до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду від 29 травня 2020 року, з огляду на те, що правовідносини, які розглядаються Конституційним Судом України за вказаним конституційним поданням мають значення для вирішення даної справи, оскільки безпосередньо стосуються предмету спору.
В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції позивач просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вказуючи на те, що наявні у матеріалах справи докази є достатніми для повної, всебічної і об'єктивної оцінки обставин справи, які є предметом судового розгляду. В свою чергу, суд першої інстанції не надав чіткого обґрунтування підстав об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до прийняття рішення Конституційним Судом України за конституційним поданням Верховного Суду від 29 травня 2020 року. Посилаючись на приписи ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», позивач звертає увагу, що строк втрати чинності актом (його окремими положеннями) визначено з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже питання правомірності застосування відповідачем оскаржуваних норм закону до ухвалення рішення Конституційним Судом потребує вирішення саме адміністративним судом в межах пред'явленого позову, а відповідно жодної об'єктивної необхідності у зупиненні провадження в даному випадку не існує.
Відповідно до вимог ст.ст. 294, 311-312 КАС України судом апеляційної інстанції справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого доводи заявника апеляційної скарги відповідач вважає необґрунтованими і зазначає, що правовідносини, які розглядаються Конституційним Судом України за конституційним поданням Верховного Суду від 29.05.2020 мають значення для вирішення даної справи, оскільки стосуються предмета спору.
Третьою особою - Головним управлінням Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області відзив на апеляційну скаргу не подавався; дана особа у належний спосіб повідомлена про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає доводи, наведені в апеляційній скарзі, обґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, вважаючи безпідставним застосування відповідачем обмеження при нарахуванні йому суддівської винагороди до 10 мінімальних заробітних плат, що передбачено Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Судом першої інстанції встановлено, що 04.06.2020 року за вх. № 04/230 Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням від 03.06.2020 року за вих. № 1288/0/2-20 "Щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ ";Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до постанови № 7 Пленуму Верховного Суду від 29.05.2020 року "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Ухвалою Першої колегії суддів Першого Сенату Конституційного Суду України від 18.06.2020 року відкрито конституційне провадження у справі за поданням Верховного Суду від 04.06.2020 року за вх. № 04/230.
Ухвалою Великої палати Конституційного Суду України від 23.06.2020 року вирішено розглянути справу за конституційним поданням Верховного Суду від 04.06.2020 року за вх. № 04/230 у формі письмового провадження.
02.07.2020 року проведена відкрита частина пленарного засідання Великої палати Конституційного Суду України та Конституційний Суд України перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду від 04.06.2020 року за вх. № 04/230.
Посилаючись на наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність зупинити провадження у цій справі до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду від 29 травня 2020 року.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У відповідності до статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Водночас, зазначена норма Конституції України передбачає зворотну дію в часі нормативно-правового акта у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Отже, чинним правовим регулюванням закріплено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
З аналізу положень ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд має вирішити шляхом належного аналізу імовірних наслідків ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Відповідні правові висновки приведено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 826/25304/15.
Зупиняючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що конституційність визначених у конституційному поданні Верховного Суду від 29 травня 2020 року нормативно-правових актів, в тому числі абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а розгляд останньої до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній адміністративній справі є питання законності виплати суддівської винагороди, механізм нарахування якої, відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України, врегульовано виключно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII. Отже, звернення Верховного Суду із конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» могло бути визнано доцільним лише за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Разом із цим, суд першої інстанції не навів обґрунтування наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає визначеним КАС України критеріям обґрунтованості. Відтак, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 236, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 237, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №160/5258/20 - скасувати.
Справу № 160/5258/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст. 328 КАС України .
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак
суддя І.В. Юрко