ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2020 року м. Київ № 811/1736/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши заяву про поворот виконання рішення, прийнятого в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1 ,
Управління Олександрійської єпархії Української православної церкви
до Державної архітектурно-будівельної інспекції України
про визнання протиправними та скасування постанов від 27 жовтня 2016 року,-
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач-1), Управління Олександрійської єпархії Української православної церкви (надалі - Позивач-2), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - Відповідач), в якому просить постанову №250/16-Ол від 27.10.2016 року головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області Колеснікової Галини Володимирівни про визнання винним у вчиненні адміністративного порушення передбаченого ч.1 ст.96 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. ОСОБА_1 скасувати та постанову №1011-3/55/2370 від 27.10.2016 року головного інспектора будівельного нагляду відділу контроля та нагляду проведення перевірок управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області Колеснікової Галини Володимирівни про визнання винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.4 п.4 ч.2 ст.2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" і накладення штрафу у сумі 130500 грн. скасувати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Позивач звернувся до суду із заявою про поворот виконання судового рішення, у якій просив повернути виконання рішення шляхом повернення позивачу стягнутого на користь держави штрафу в розмірі 3 400,00 грн.
В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваної постанови №1011-3/55/2370 від 27 жовтня 2016 року постановою про арешт майна від 20 березня 2017 року накладено арешт на все майно позивача та оголошено в розшук належний йому автомобіль.
03 квітня 2017 року ОСОБА_1 сплачено суму штрафу у розмірі 3 400,00 грн.
06 квітня 2017 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №53170426 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі сплатою суми штрафу в повному обсязі.
Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Положеннями пунктів 3, 4 частини першої статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ врегульовані статтею 381 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Згідно із ч.ч. 4, 5 статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.
За правилами ч.ч. 7, 8 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи за результатами перегляду рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що при вирішенні питання про поворот виконання судового рішення суд має право здійснити такий поворот лише в межах судового рішення (його резолютивної частини), за яким відбулось стягнення, тобто в межах стягнутих сум.
Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
При розгляді заяви про поворот виконання рішення необхідно з'ясувати, чи порушено скасованим судовим рішенням права сторін, чи виконано рішення суду, що призвело до порушення прав, які потребують відновлення у судовому порядку. При повороті виконання рішення вчиняються дії, які покликані повернути стан речей до виконання рішення суду.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи в даному випадку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року до виконання не зверталось і виконавчі листи судами не видавались.
Виконавче провадження, в рамках якого стягнуто з ОСОБА_1 застосований постановою управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області від 27 жовтня 2016 року №250/16-Ол суму штрафу у розмірі 3 400,00 грн. відкрито до ухвалення судового рішення у цій справі, крім того судом першої інстанції вказана постанова визнано протиправною та скасовано.
У силу положень статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом №1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.7 статті 27 №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Суд зазначає, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011, поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.
Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Поворот виконання судового рішення є способом захисту прав та інтересів боржника і передусім полягає у поверненні стягувачем боржнику одержаного за судовим рішенням у разі скасування цього рішення або зміни його на користь боржника.
З огляду на те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року не скасовувалось у судовому порядку, підстав для застосування приписів статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України суд не вбачає.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) висловив правову позицію, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах «суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.
Отже, виходячи із змісту статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України, позиції Європейського суду з прав людини та принципу Верховенства права, враховуючи ту обставину, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року не скасовано та є чинним, крім того, сплата штрафу у розмірі 3 400,00 грн. відбулась не на виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування інституту повороту виконання судового рішення у спірних правовідносинах.
Керуючись ст.ст. 44, 166, 167, 241, 248, 254, 380 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення в адміністративній справі №811/1736/16 відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук