ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2020 року м. Київ № 640/1626/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Троїца»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Троїца» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Троїца») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ДФС), Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2, ДПІ у Святошинському районі) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС про відмову у прийнятті звітної податкової декларації ТОВ «Троїца» з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, яке викладене у письмовому повідомленні вих. №98336/10/26-15-57-05-11 від 08 листопада 2018 року;
- зобов'язати ДПІ у Святошинському районі прийняти звітну податкову декларацію ТОВ «Троїца» з податку на додану вартість за жовтень 2018 року
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте відповідачем 1 передчасно, оскільки позивачем оскаржується рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Троїца», покладене в основу рішення про відмову у прийнятті податкової звітності, в судовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року зупинено провадження в адміністративній справі №640/1626/19 до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №826/14879/18. Зобов'язано сторін невідкладно повідомити суд про набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №826/14879/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року поновлено провадження у справі та продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідачі не погоджуються із заявленими позовними вимогами, вказали про відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, оскільки позивачу анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.
Позивачем надано відповіді на відзиви, в яких зазначено, що позивач не погоджується з викладеною у відзивах позицією відповідачів, оскільки ними жодним чином не спростовано твердження позивача про безпідставність винесення спірного рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що листом ГУ ДФС від 08 листопада 2018 року №98336/10/26-15-57-05-11 відповідно до підпункту 49.11, 49.15 статті 49 Податкового кодексу України повідомлено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обовязкових реквізитів (пункт 49.8 статті 49 Кодексу) звітна податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період» (пункт 48.4 статті 48 Кодексу), оскільки такий номер анульований у зв'язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації - 27 червня 2018 року).
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктами 48.1 - 48.2 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається положеннями статті 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Зі змісту наведених положень чинного законодавства вбачається, що, одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.
Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
При цьому, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ «Троїца» з податку на додану вартість за жовтень 2018 року не встановив.
Оскільки матеріалами справи підтверджується і не було спростовано відповідачами, що реквізитів податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Троїца» за жовтень 2018 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України податковий орган не співставляв, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно.
Щодо посилань відповідача 1 в оскаржуваному рішенні на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, суд зазначає наступне.
Так, статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Пунктами 184.5-184.6 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником податку на додану вартість та пов'язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг податку на додану вартість.
Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником податку на додану вартість, у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість.
Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником податку на додану вартість не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість.
Крім того судом встановлено, що вищевказане рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене ТОВ «Троїца» у судовому порядку.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року по справі №826/14879/18 визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві № 510 від 27 червня 2018 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Троїца».
Вказане рішення набрало законної сили 11 листопада 2019 року.
За змістом приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення набрало законної сили 11 листопада 2019 року.
Відтак, після набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття. Таке рішення податкового органу не може створювати будь-яких правових наслідків для платника податку. Протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття контролюючим органом рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі №804/6726/16.
Зважаючи на те, що судовим рішенням у справі №826/14879/18, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Святошинському районі №501 від 27 червня 2018 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Троїца» є протиправним та скасовано, підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2018 року цього підприємства відсутні.
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що вищевказана відмова у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, викладена у письмовому повідомленні від 08 листопада 2018 року №98336/10/26-15-57-05-11, є протиправною і суперечить нормам статей 48 та 49 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.
Отже, в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином і підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації відповідно до підпункту 49.12.1 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України відсутні.
Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України, тому, в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.
Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.
Відповідні висновки суду можуть бути викладені в мотивувальній частині рішення з посиланням на абзац десятий частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав позивача. У резолютивній частині відображається власне протиправність відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату. Суди повинні розглянути питання щодо протиправності відмови у прийнятті податкової декларації, не зважаючи на те, в якій словесній формі сформульовані позовні вимоги позивача, якщо зі змісту таких вимог вбачається, що вони спрямовані на відновлення прав платника податків, порушених внаслідок такої відмови.
Правова позиція по даному питанню викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 року №1503/12/13-12.
У даному конкретному випадку, враховуючи правовий висновок Вищого адміністративного суду України та з метою забезпечення повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2018 року такою, що подана позивачем у день її фактичного отримання відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність оскаржуваних дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Троїца» підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Троїца» - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Троїца» з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, яке викладене у письмовому повідомленні вих. №98336/10/26-15-57-05-11 від 08 листопада 2018 року.
3. Визнати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Троїца» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Троїца» (03170, м. Київ, вул. Перемоги, 9, оф. 6/1, код ЄДРПОУ 40005910) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова