ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № П/320/406/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства енергетики України
провизнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви від 03.03.2020):
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Міністерства енергетики та захисту довкілля України в частині порушень законодавства про звернення громадян, які полягають у ненаданні у встановлений законом строк відповіді на звернення від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №9647965;
- зобов'язати відповідальних посадових осіб Міністерства енергетики та захисту довкілля України у найкоротший термін надати відповідь на звернення від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №9647965 й надати інформацію ОСОБА_1 , яка кількість газу добутого у період з 1949 по 1976 роки в Українській Радянській Соціалістичній Республіці: а) залишилася безпосередньо в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; б) була поставлена у Російську Радянську Соціалістичну Республіку; в) була поставлена закордон Радянського Союзу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що звернувсь до Міністерства енергетики та захисту довкілля України із заявами від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №9647965, відповіді на поставлені питання ОСОБА_1 станом на момент звернення з даним позовом до суду отримано не було.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 адміністративну справу №П/320/406/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2020 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву, а також витребувано від сторін відповідні докази.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що позивач неодноразово звертався до Міністерства з тими самими питаннями (від 12.07.2019 №РЕ-9494745, від 01.08.2019 №РЕ-9553857, від 02.09.2019 №РЕ-9647965), у відповідь на які листом від 31.07.2019 №31.2-вих/2002-19 позивачу, у межах компетенції, надано наявну у Міністерства інформацію щодо видобутого природного газу в Україні у період з 1949 по 1991 роки, а листами від 09.09.2019 №31.2-вих/2115-19 та від 10.09.2019 №31.2-вих/2116-19 Міністерством звернення ОСОБА_1 перенаправлено до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, НАК «Нафтогаз України», Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу з метою надання наявної у них інформації стосовно порушених у зверненні позивача питань, про що останнього також повідомлено.
Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог, з урахуванням того, що запитувані позивачем відомості повинні були частково збережені в архівах. Натомість, їх відсутність в архіві свідчить про те, що відповідач їх не передавав до архіву та дані відомості знаходяться в його розпорядженні та підлягають повідомленню у відповідності до Закону України «Про розгляд звернень громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
При цьому, слід зазначити, що суд повертає без розгляду заяву про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача, яка 17.08.2020 надійшла через канцелярію суду від представника позивача, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Як вбачається зі змісту заяви про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача, представник позивача в обґрунтування останньої вказує про те, що 27.05.2020 ОСОБА_1 надіслав до Міністерства охорони здоров'я України звернення за №РЕ-10709188, відповідь на яке у межах строків, встановлених Законом України «Про звернення громадян», не отримав. З огляду на викладене, останній просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача Міністерство охорони здоров'я України; визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Міністерства охорони здоров'я України в частині порушень законодавства про звернення громадян, які полягають у ненаданні у встановлений законом строк відповіді на звернення від 27.05.2020 №РЕ-10709188 та зобов'язати відповідальних посадових осіб Міністерства охорони здоров'я України у найкоротший термін надати відповідь на звернення від 27.05.2020 №РЕ-10709188 й надати інформацію ОСОБА_1 .
З наведеного слідує, що даною заявою позивачем фактично змінено предмет та підстави позову. Так, предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені у ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. При цьому, у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №826/19197/16.
Також, суд звертає увагу, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України. Про вказане свідчить Постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №425 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», якою Міністерство енергетики та захисту довкілля України перейменовано на Міністерство енергетики України.
Відповідно, у даному випадку не мало місце правонаступництво Міністерством енергетики України за Міністерством енергетики та захисту довкілля України, оскільки відбулась лише зміна назви державного органу з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України.
Таким чином, у межах спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни сторони її правонаступником. Проте, судом уточнюється найменування відповідача у справі, а саме: Міністерство енергетики України (надалі також - відповідач).
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, листом від 31.07.2019 №31.2-вих/2002-19 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.07.2019, яке надійшло на Урядовий портал за №РЕ-9494745, повідомило позивача про те, що Україна була першою із колишніх республік СРСР, яка видобувала газ. У Дашаві (Львівська область) газ почали видобувати ще у 20-х роках минулого століття. Тоді ж було прокладено газопровід Дашава-Дрогобич. Потім, прокладено газопровід Дашава-Київ, а згодом - Дашава-Москва. Ще пізніше через Мінськ було прокладено газопровід до Ленінграда. По суті, Дашава була одним із найбільших газових родовищ у Радянському Союзі. Після Дашави були відкриті інші родовища, які мали запаси не менше 30 мільярдів кубів газу і були досить потужні та надто потужне родовище Шебелинка (Харківська обл.). Так, у 1975 році український видобуток газу сягнув максимуму у понад 68 мільярдів кубометрів. Після цього почалося падіння видобування. Розвиток газовидобувної галузі України здійснювався в єдиному народногосподарському комплексі колишнього СРСР, що обумовило специфічні особливості створення та розвитку газотранспортної системи. Газотранспортна система України (ГТС) - одна з найбільших у світі газотранспортних систем. Вона виконує дві основні функції: забезпечення природним газом внутрішніх споживачів, а також транзит природного газу через територію України у країни Західної та Центральної Європи. За часів СРСР ГТС України була частиною Єдиної системи газопостачання СРСР і складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу, за розвиток і експлуатування якої відповідало Міністерство газової промисловості СРСР, яке у 1989 році було перетворено в Державний газовий концерн «Газпром». Спорудженням усіх магістральних трубопроводів по всій території СРСР керувало Міністерство будівництва підприємств нафтової та газової промисловості СРСР. Основні підприємства СРСР, зокрема підприємства нафтогазового комплексу, були загальносоюзного підпорядкування. Така структура керування діяла в Єдиній системі газопостачання СРСР на момент розпаду СРСР. Таким чином, було сформовано українську частину ГТС довжиною понад 16 тис. км (на сьогодні довжина газопроводів всього складає біля 37,6 тис.км), яка забезпечувала транспортування газу як для власних потреб, так і в сусідні республіки колишнього СРСР та на експорт. З 1951 року газ подавався до Росії, з 1960 року - Білорусії, з 1961 року - Литви, з 1962 року - Латвії, з 1966 року - Молдавії, а з 1967року - за межі колишнього СРСР. Максимальний рівень споживання газу Україною припадає на 1990 рік в об'ємі 118,8 млрд куб.м. Розпад Радянського Союзу в грудні 1991 року привів до того, що всі колишні республіки розглядались як правонаступники СРСР. Даний тезис було закріплено в Договорі про економічне співтовариство від 18 жовтня 1991 року. Саме на таких принципах відбувся розподіл державної власності колишнього СРСР: майна, озброєнь, торгового і військово-морського флоту, різних підприємств і установ союзного підпорядкування. У вказаному листі також наведено дані видобутку природного газу в Україні у період з 1949 по 1991 роки.
У той же час, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України із заявою від 01.08.2019 (реєстраційний номер РЕ-9553857), в якій вказав про вдячність за відповідь на попередній запит. Разом з тим, вказав, що надана відповідь не містить відповідей на наступні питання, а саме: повідомити, яка кількість газу добутого у період з 1949 по 1976 роки в Українській Радянській Соціалістичній Республіці: а) залишилася безпосередньо в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; б) була поставлена у Російську Радянську Соціалістичну Республіку; в) була поставлена закордон Радянського Союзу. Натомість, за твердженням заявника, наведена таблиця не дає відповідей на питання, поставлене у заяві від 12.07.2019 №РЕ-9494745.
Також, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України із заявою від 02.09.2019 (реєстраційний номер РЕ-9647965), в якій вказав, що 01.08.2019 останній подав звернення №РЕ-9553857, на яке відповіді не отримав, з огляду на що просив забезпечити надання йому негайної відповіді на питання, поставлені у звернені №РЕ-9553857.
Листом від 09.09.2019 №31.2-вих/2115-19 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, адресованим Центральному державному архіву вищих органів влади та управління України, НАК «Нафтогаз України», Івано-Франківському національному технічному університету нафти і газу, просило надати наявну у них інформацію щодо питань, порушених у зверненні гр. ОСОБА_1 , про що позивача повідомлено листом від 10.09.2019 №31.2-вих/2116-19, а листом від 16.09.2019 №31.2-вих/2157-19 позивача повідомлено про те, що звернення від 02.09.2019 №РЕ-9647965 потребує додаткового вивчення.
На підставі викладеного, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, є Закон України «Про звернення громадян».
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»).
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»).
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян»).
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»).
Як було зазначено вище, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України розглянуто звернення ОСОБА_1 від 12.07.2019, яке надійшло на Урядовий портал за №РЕ-9494745, про що останнього повідомлено листом від 31.07.2019 №31.2-вих/2002-19, копія якого наявна у матеріалах справи.
Разом з тим, з огляду на те, що, за твердженням позивача, вказаний лист не містить відповіді на поставлені питання, ним повторно було направлено звернення від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №РЕ-9647965 зі змістом, аналогічним зверненню від 12.07.2019 №РЕ-9494745.
З наведеного вбачається, що у силу ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», звернення позивача від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №РЕ-9647965 розгляду не підлягали. У той же час, позивач у разі не згоди з наданою відповіддю на звернення від 12.07.2019, яке надійшло на Урядовий портал за №РЕ-9494745, не був позбавлений можливості оскаржити такі дії відповідача, що є предметом розгляду у межах даної адміністративної справи.
Крім того, суд звертає увагу, що листом від 09.09.2019 №31.2-вих/2115-19 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України фактично переслало за належністю звернення ОСОБА_1 від 01.08.2019 №РЕ-9553857 та від 02.09.2019 №РЕ-9647965, оскільки, як вбачається з його змісту, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не володіє запитуваною інформацією.
З урахуванням викладеного, виходячи з меж заявлених предмету та підстав позову, суд виходить з того, що у межах спірних правовідносин відповідач діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 18.04.2017, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства енергетики України (код ЄДРПОУ 37552996, адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35) відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок