ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/9192/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкові повідомлення-рішення від 28.07.2016 №19178-13 і №19177-13, від 07.06.2016 №18682-13, №18680-13 і №18681-13.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилався на протиправність прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень, якими ОСОБА_1 нараховані суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2015 рік. Позивач зазначив, що місцезнаходженням об?єктів нерухомого майна, що належать йому на праві власності є місто Київ. При цьому, рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 внесені зміни до рішення №242/5692 від 24.03.2011 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві. Таким чином, рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік прийнято місцевою радою у 2015 році. За наведених обставин та виходячи зі змісту норм пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та ст. 27 Бюджетного кодексу України позивач вважає, що названий податок повинен був застосуватися не раніше з початку 2016 року. У зв?язку з цим прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать нормам Податкового кодексу України.
Крім того, позивач посилався на порушення відповідачем законодавчо визначених вимог до порядку оформлення та направлення податкових повідомлень-рішень, а саме: податкові повідомлення-рішення були надіслані на адресу позивача без розрахунків сум нарахованих податкових зобов?язань; номери оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не відповідають правилам нумерування, визначеним у Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204.
Ухвалою Окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі №640/9192/19 за вказаним позовом та цю справи призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником відповідача до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Представник відповідача також зазначив, що ДПІ за даними ІТС «Податковий блок» встановила, що станом на 01.01.2016 позивачу належали певні об?єкти нерухомого майна, що знаходилися за різними адресами у межах міста Києва. Обчислення суми податку було проведено відповідно до норм ст. 266 Податкового кодексу України, виходячи із загальної площі об?єктів нерухомого майна та відповідних ставок податку. На виконання вказаної статті Кодексу ДПІ сформувала та надіслала платнику податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік. Розрахунки сум такого податку наведені в тексті відзиву.
Представник позивача у свою чергу подав до суду відповідь на відзив.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За змістом наданих позивачем разом з цим позовом копій свідоцтв про право власності та договорів купівлі-квартири ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником нерухомого майна (нежитлових приміщень, житлової нерухомості - квартир), які розташовані за наступними адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 .
Між тим, рішенням 3-ої сесії 8-г скликання Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» встановлено на території міста Києва податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено Положення про зазначений податок.
07.06.2016 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 цього ж Кодексу, прийняло наступні податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:
- №18682-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 800,07 грн.;
- №18680-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 810,12 грн.;
- №8681-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 2275,22 грн.
Крім того, 28.07.2016 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві на аналогічних правових підставах прийняла податкові повідомлення-рішення за №19178-13 і №19177-13, якими визначила позивачу до сплати податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірах 10 853,59 грн. та 1 356,85 грн. відповідно.
Позивач сплатив суми нарахованого контролюючим органом податку, що засвідчується наявними у матеріалах справи квитанціями. Водночас вважаючи всі перелічені вище податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), що набрав чинності з 01.01.2015, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Так, ст. 265 ПК України (у редакції Закону №71-VIII) встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України ).
Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Водночас згідно з п. 4 розд. ІІ «Прикінцеві положення» Закону №71-VIII, законодавцем було вирішено рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
У контексті з наведеним суд враховує, що відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно зі ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Так, за змістом пп. 12.3.1 - 12.3.3 п. 12.1 ст. 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України врегульовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
При цьому, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (тобто, рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України) не було прийнято.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.
28.01.2015 Київською міською радою було прийнято рішення за №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», яким встановлено на території міста Києва податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено Положення про названий податок. Вказане рішення Київської міської ради від 28.01.2015 було оприлюднено в газеті «Хрещатик» (випуск №20 від 06.03.2015).
В силу положень ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, що кореспондують пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, виходячи зі змісту встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що встановлений на території міста Києва в січні 2015 року податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року.
Дані висновки суду відповідають сформованій Верховним Судом правовій позиції з питання правомірності дій контролюючого органу з нарахування платникам сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2015 рік (постанови від 18.04.2019 у справі №804/4823/16, від 29.03.2019 у справі №158/41/17, від 02.10.2018 у справі №822/2151/16, від 02.10.2018 у справі №820/355/17, від 15.05.2018 у справі №803/1431/17).
У зв?язку з цим суд погоджується з позицією позивача про те, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу до сплати сум грошових зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною у матеріалах справи квитанції від 14.06.2019 №14-129677/1 підтверджено, що за поданим позовом ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.
Враховуючи наведене та обсяг задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві судових витрат у розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28.07.2016 №19178-13 і №19177-13, від 07.06.2016 №18682-13, №18680-13 і №18681-13.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 ) документально підтверджені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок