ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/13035/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач), в якому просила суд:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в призначенні пенсії за вислугу років в порядку, передбаченому п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправним;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за вислугу років в порядку, передбаченому п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.06.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона у періоди з 15.08.1992 по 11.08.2016 і з 01.09.2016 по 06.08.2018 вона працювала на посаді вчителя англійської мови у загальноосвітніх школах, та відповідно набула спеціального стажу роботи (всього 25 років 10 місяців 3 дні), необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 10.06.2019 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак у відповідь позивачка отримала лист-відмову (вих. 141805/03 від 01.07.2019), яким відповідач відмовив у призначенні пенсії за вислугу років. Як на підставу такої відмови, відповідач вказав, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивачки, що дає прав на відповідну пенісю, складав лише 25 років, 1 місяць і 7 днів. У зв?язку з цим Головним управлінням було вирішено відмовити у призначенні пенсії за вислугу років. Таку відмову суб?єкта владних повноважень у призначенні пенсії ОСОБА_1 вважає протиправною, оскільки відповідач керувався редакцією ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а саме в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII), яка згідно рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 була визнана неконституційною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/13035/19 за вказаним позовом та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, де просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а також копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 . Свої заперечення позивач мотивував тим, що станом на день звільнення з останньої роботи (06.08.2018) позивачка не набула спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, на дату звернення позивачки (колишнього працівника освіти) до Головного управління із заявою від 10.06.2019 про призначення пенсії за вислугу років обов?язковою умовою для призначення такої пенсії за змістом п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» наявність 27 років і 6 місяців вислуги років. Проте у позивачки станом на 11.10.2017 (тобто, на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII) стаж вислуги років становив 25 років 1 місяць і 7 днів. Таким чином, у позивачки недостатньо стажу за вислугу років для призначення пенсії відповідно до поданої нею заяви від 10.06.2019. При цьому, представник відповідача заперечував проти посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, оскільки вважає, що таким рішенням норми п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не визнано неконституційними.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно зі змістом записів, внесених до трудової книжки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона працювала у галузі освіти, а саме:
- з 15.08.1992 по 11.08.2016 на посаді вчителя англійської мови у Мелітопольській загальноосвітній школі №1, та з 11.08.2016 була звільнена з цієї посади згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України;
- з 01.09.2016 по 25.08.2017, з 28.08.2017 по 06.08.2018 на посаді вчителя англійської мови у Школі І-ІІІ ступенів №225 Оболонського району м. Києва, та була звільнена з цієї посади згідно зі ст. 39 Кодексу законів про працю України.
10.06.2019 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти.
За результатами розгляду цієї заяви від 10.06.2019 відповідач прийняв рішення від 21.06.2019 за №262240002843, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років. В якості підстави для такої відмови зазначено те, що відповідно до наданих заявницею документів станом на 11.10.2017 її стаж для призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 1 місць і 7 днів.
Своїм листом від 01.07.2019 №141805/03 відповідач повідомив позивачку про таку відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти згідно з пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вважаючи таку відмову відповідача незаконною та необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивачка звернувся із цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Пунктом 21 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII) передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згіднго зі ст. 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою ст. 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» ч. 1 ст. 55 зазначеного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до ст. 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Отже, пункт «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Постанова №909).
Розділом 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, окреслено, що до закладів освіти відносяться: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи; міжшкільні навчально-виробничі комбінати; дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки; вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади; дошкільні навчальні заклади всіх типів; позашкільні навчальні заклади; бібліотеки; дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
04.06.2019 рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII. Положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом цього рішення Конституційного суду України положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст. 55 Закону №1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
В силу приписів ст. 1512 і 152 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться в ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII.
Суд встановив, що 10.06.2019 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві 21.06.2019 прийняло рішення про про відмову у призначенні позивачці пенсії за вислугу років як працівнику освіти згідно з п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
При цьому, в обгрунтування такого рішення відповідачем покладено те, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивачки як працівника освіти становив 25 років 1 місяців і 7 днів, та був менший за передбачений п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII, - 27 років.
Наведену позицію суб?єкта владних поновноважень суд визнає непрвомірною, оскільки з огляду на наявність рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, з 05.06.2019 положення пункту «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Даний висновок суду щодо порядку застосування редакції норми пункту «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ відповідає позиції Конституційного Суду України (абз. 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 №15-рп/2000), відповідно до якої: «Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».
Таким чином, враховуючи все викладене вище у сукупності, суд вважає, що на момент подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяви про призначення пенсії за вислугу років від 10.06.2019 позивачка набула право на таку пенсію, оскільки її трудовий стаж на відповідній роботі для призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 становив більше 25 років.
При цьому, суд критично оцінює наведену в оспорюваному рішення та листі відповідача від 01.07.2019 №141805/03 позицію щодо можливості зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача лише станом на 11.10.2017 (тобто, станом на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII).
Оскільки п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ передбачено врахування до спеціального стажу роботи згідно переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Згідно зазначеного Переліку право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів і установ освіти тощо. При цьому, жодних змін, пов'язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ не містить.
Таким чином, при призначені пенсії позивачці за поданою нею заявою від 10.06.2019 до спеціального трудового стажу, що враховується для призначеня пенсії за вислугу років, має зараховуватися також трудовий стаж на посаді вчителя за період з 11.10.2017 по 06.08.2018.
У зв?язку з цим суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києв від 21.06.2019 №262240002843, прийняте за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.06.2019 про призначення пенсії, є протиправним і необґрунтованим, та підлягає скасуванню.
Також враховуючи висновок про протиправність рішення відповідача від 21.06.2019, з метою відновлення прав та інтересів позивачки, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років починаючи з 10.06.2019, тобто з моменту її звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього ж Кодексу розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.06.2019 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років в порядку, передбаченому п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що було прийняте за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.06.2019 про призначення пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років починаючи 10.06.2019, в порядку передбаченому п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок