Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
27 серпня 2020 р. № 520/10054/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період з 31 серпня 2018 року по 27.05.2020 року; зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 31 серпня 2018 року по 27.05.2020 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що з 2008 року по 2018 рік прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та підпорядкованих їй підрозділах та отримував грошове забезпечення у визначеному діючим законодавством розмірі.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.08.2018 року № 25-РС, прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини 5 (військовослужбовці які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.08.2018 року № 182 (копія додана позивачем) прапорщика ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК м. Харкова.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 233 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На час виключення зі списків особового складу частини позивача, ним не було висунуто вимоги про нарахування виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року (31.08.2020 року - день виключення зі списків особового складу) та вимоги про перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Відповідно до пункту 1 розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07 червня 2018 року №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
Тобто, розрахунок при звільненні з військовослужбовцем проводиться до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, тому всі вимоги, що стосуються виплати повинні висуватися до видачі наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів забезпечення.
Аналогічною є правова позиція П'ятого апеляційного адміністративного суду викладена в постанові по справі № 400/255/19 від 30 липня 2019 року, та згідно ухвали Верховного Суду від 09.09.2019 року по справі № 400/225/19 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду викладена в постанові по справі № 400/255/19 від ЗО липня 2019 року.
Судом встановлено, що на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 позивача, спор про розмір належних позивачу сум при звільнені був відсутній.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою від 28.01.2020 року до військової частини НОМЕР_2 , в якій просив суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року; зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум; зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити позивачу середній заробіток виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року, по справі № 520/1110/2020 залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2020 року, яке набрало законної сили 24.07.2020 року, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
В частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити позивачу середній заробіток виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку - позивачу було відмовлено.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вищезазначеного рішення суду 27.05.2020 року військовою частиною НОМЕР_2 позивачу було виплачено грошові кошти в розмірі 13782 грн. 18 коп. Зазначену обставину визнає сам позивач в своїй позовній заяві від 30.07.2020 року по даній справі.
Щодо вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31 серпня 2018 року по 27.05.2020 року, то суд зазначає, що наслідки невиконання обов'язку із проведення повного розрахунку з особою у день звільнення, визначені законодавцем у ст. 117 КЗпП України, де указано, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117); При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117).
Таким чином, законом передбачено два випадки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, котрі залежать від факту існування спору про розміри виплат, а саме: 1) у разі відсутності спору про розмір платежів за ч. 1 ст. 117 КЗпП України та 2) у разі наявності спору про розміри платежів за ч.2 ст. 117 КЗпП України.
Положеннями ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233); У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233); Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.З ст.233); Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу (ч.4 ст.233).
Також суд зазначає про відмінність у правовому режимі захисту права особи на одержання заробітної плати та права особи на одержання інших платежів (зокрема і компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні) згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 та рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 є суттєвою і полягає, зокрема, у різних строках позовної давності, котрий відносно заробітної плати є необмеженим у часі, а відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає три місяці від події проведення остаточного розрахунку.
При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.01.2020 року по справі №620/1982/19 відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні у правовідносинах з приводу проходження публічної служби строк давності взагалі складає один місяць від події проведення остаточного розрахунку.
Також, згідно, правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №825/742/16, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування та в якій зазначено, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати середнього заробітку.
Крім того, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Враховуючи вищевикладене, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі № 0940/1532/18, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 та від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16.
Тобто, компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та грошова допомога на оздоровлення не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), а тому на суму належної компенсації та індексації не розповсюджуються вимоги ст. 116 та 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації та індексації) при звільненні військовослужбовця.
Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Аналогічна правова позиція викладена в висновках постанові. Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі №910/4518/16, згідно якої середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя А.В.Зінченко